Генеральний секретар Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) Микола Бордюжа заявив, що в цьому регіоні створять міжнародне угруповання, яке «має бути готовим знешкодити будь-яку загрозу».
Однак, як зазначають експерти, намагаючись посилити військову складову співпраці в рамках таких регіональних структур, як СНД і ОДКБ, Росія переслідує мету розширити свою військову присутність і вплив у Середній Азії.
Під приводом «повзучої експансії загадкового і непередбачуваного Китаю», з одного боку, і «занепокоєння агресивною політикою США в регіоні» – з іншого, Росія всіма силами намагається посилити співпрацю у військово-політичній і військово-технічній галузях у рамках таких регіональних союзів, як СНД і ОДКБ, особливо з країнами Середньої Азії.
Як заявив 12 вересня генеральний секретар ОДКБ Микола Бордюжа, п’ять країн, що входять в ОДКБ, – Росія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан, – вирішили різко посилити військову складову свого блоку.
Росія проводить усе більше військових навчань
Після заяви вже згадуваного Миколи Бордюжі, що в Середній Азії створять міжнародне військове угруповання (сюди ввійдуть частини і з’єднання швидкого розгортання з 10 батальйонів, прикривати які буде спільна система протиповітряної оборони (ППО), 15 жовтня в Санкт-Петербурзі відбулося засідання Ради міністрів оборони країн-учасниць СНД, де обговорювали питання спільної системи ППО.
Крім того, останніми роками частішими стали спільні військові навчання за участю військових частин і підрозділів збройних сил держав-учасниць ОДКБ. Лише у вересні-жовтні на території Росії і Казахстану відбулися два спільні навчання: в Росії – «Центр-2008» і в Казахстані – «Алдаспан-2008». Найближчим часом планують провести третє військове навчання, «Щит-2008», на заході Казахстану.
На думку екс-міністра оборони Казахстану, колишнього начальника Генерального штабу генерал-полковника Алібека Касимова, Росія має конкретну мету – «підтягнути своїх союзників з ОДКБ і дати сигнал Заходові, що співпраця в галузі безпеки триває».
Однак, на думку інших експертів, всі ці заходи однозначно свідчать про намагання Росії розширити свою військову присутність і вплив у стратегічно важливому регіоні.
У перші роки після розпаду СРСР Росія ще зберігала свої позиції в Середній Азії. Зокрема, вона мала велике військове угруповання в місті Мари в Туркменистані. Згідно з угодою між Москвою і Ашгабатом, кордон Туркменистану з Афганістаном охороняли російські прикордонники; у туркменській армії служили громадяни Росії.
За словами експерта Володимира Мухіна з Москви, багато своїх позицій у регіоні Росія вже втратила.
Зараз угруповання російських військ, військові об’єкти і бази є в Таджикистані, Киргизстані і частково в Казахстані. У Казахстані російські військові присутні, насамперед, на космодромі Байконур (космічні війська Російської Федерації) і на військовому полігоні Саришаган.
Москва мріє про нові бази
Військовий експерт Володимир Мухін вважає, що для Росії було б доцільним посилити свою військову присутність у деяких країнах цього регіону.
«По-перше, Росії було б доцільно «застовпити» свою присутність в Узбекистані і Туркменистані. База Ханабад в Узбекистані, де раніше дислокувались оперативно-стратегічні бомбардувальники, здатні долетіти до Індії, була б добрим аеродромом «підскоку», і вона була б для нас дуже важливою військовою базою. Та одна справа – вже готова база в Ханабаді в Узбекистані, інша – Таджикистан, де ми не маємо готової інфраструктури, де все доводиться знову будувати», – каже російський експерт.
По-друге, за словами Мухіна, Росія могла б використовувати, як і раніше, військову базу в місті Мари (Турменистан). Там була значна частина протиповітряної оборони, великі частини військово-повітряних сил Росії, там є й один із найбільших у Середній Азії аеродромів.
За словами Володимира Мухіна, Москва хотіла б повернути свої колишні позиції в цьому регіоні на основі двосторонніх угод, однак країни Середньої Азії поки не поспішають пускати російських військовиків.
«Зараз існують якісь домовленості, однак, як відомо, узбеки не хочуть мати в себе російські військові об’єкти. Ми також і в Казахстані, і Туркменистані нічого не можемо розмістити», – каже експерт із Росії.
На думку Пітера Фелстеда, експерта з оборони і військових питань із Лондона, Росію в Середній Азії приваблюють стратегічні запаси енергоносіїв, і вона обов’язково намагатиметься зміцнити свої позиції в цьому регіоні.
«Я думаю, що можна сказати, що події в Грузії є показовими. Це є показником того, що Росія знову відроджується. Вона хоче знову стати світовою державою. Якщо врахувати, що ці енергоносії йдуть із Середньої Азії, то, я думаю, Росія неодмінно рухатиметься в цьому напрямку», – вважає британський фахівець.
Росія не виправдала очікуваних у регіоні сподівань
З іншого боку, на думку таджицького аналітика Марата Мамадшоєва, посиливши свою військову присутність в Середній Азії, Росія не може «автоматично» розраховувати на розширення свого впливу в усьому регіоні.
Та все ж, каже Касим Бекмухаммад, інший незалежний політичний аналітик із Душанбе, після російсько-грузинського конфлікту на Кавказі Росія знайшла «привід» для розширення своєї присутності в Середній Азії і зміцнення своєї позиції в цьому регіоні. За час існування СНД Росія часто наголошувала на існуванні зовнішніх загроз безпеці середньоазійських країн.
Хоча, як зазначив Бекмухаммад, ніхто досі не бачить відвертої загрози, як про це твердить Москва. Росія має якісь свої геополітичні цілі в такому важливому регіоні, як Середня Азія.
Крім того, за словами таджицького аналітика Касима Бекмухаммада, досвід присутності російських військових показав, що у вирішенні внутрішніх криз у країнах із їхньою присутністю очікуваної ролі вони не відіграли. «Беручи до уваги ці конфлікти та їхніх учасників, Росія завжди займала пасивну позицію, і ми були свідками такого досвіду в Киргизстані», – нагадує він.
Таджицький аналітик має на увазі пасивну позицію Росії в часи громадянської війни в Таджикистані в 1992–1997 роках, «андижанського кровопролиття» в Узбекистані в травні 2005 року і Кольорової революції в Киргизстані в березні 2005 року, коли була повалена влада президента Аскара Акаєва.
(Прага – Київ)
