– Під час військового конфлікту між Росією та Грузією були допущені серйозні порушення прав людини. Чи Франція, яка зараз головує в Європейському Союзі, планує покарати порушників?
– Коли в серпні у Грузії спалахнув конфлікт, перше, що обов’язково треба було зробити, це встановити перемир’я, оскільки це означало рятувати людські життя. А спасіння людського життя автоматично означає й збереження людських прав. Отож я вважаю, що перемир’я, якого досягнув Ніколя Саркозі, було необхідним. Відтак треба було втілювати в життя умови цього перемир’я. На сьогодні мета залишається єдиною – вивести російські війська до тих позицій, які вони займали до 7 серпня.
Щодо прав людини, я в цьому питанні зустрічалася з грузинським послом у Парижі. Комісар з прав людини Ради Європи Томас Гаммарберґ з цього приводу відвідав Грузію, це зробив і міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер. Вони знають про переселення людей, про страждання, що йде в парі з таким «викоріненням» із домівок. Головна наша мета зараз – це стабілізація регіону.
– Ваш перший візит на посаді Держсекретаря з прав людини був до Молдови. Молдова відома, як великий центр торгівлі людьми. Чи Ви обговорювали цю проблему з молдовською стороною під час Вашого візиту?
– Я справді вибрала Молдову для свого першого візиту. Це була двостороння зустріч, і ми мали можливість порушити важливі проблеми щодо торгівлі жінками. Це дуже серйозна проблема. У прагненні вирватися з бідності жінки часто потрапляють у пастку проституції, хоча їм обіцяють нормальну роботу. Вони потрапляють у безвихідну ситуацію на вулицях Західної Європи. Такого в Європі не повинно бути.
– Як Ви гадаєте, чи бажання Молдови стати членом Європейського Союзу підштовхне Кишинів робити більше, щоб подолати торгівлю людьми?
– Вхід Молдови до Європи пов’язаний з кількома аспектами. Тут винними є злочинні угруповання, а не молдовський уряд. Уряди намагаються робити все можливе. Однак із поразкою європейської конституції у Франції та Нідерландах 2005 року ми намагаємося підсилити політику Європи. Якщо інші східноєвропейські країни стануть членами ЄС, хай це станеться за добрих умов.
– 13 жовтня міністри закордонних справ ЄС тимчасово зупинили санкції проти урядовців Білорусі та Узбекистану. Ці дві країни постійно порушують людські права своїх громадян. Чи цей крок ЄС не ставить під сумнів відданість Європи правам людини?
– Таким рішенням Європа шукає ефективності. Європа хоче сприяти прогресу в Білорусі та Узбекистані. Є певні жести з боку цих країн, були звільнені політичні в’язні і у відповідь на це Європа зробила такий крок. Але ми очікуємо більшого від цих країн. Минулого тижня я зустрілася з представником правозахисної організації Human Rights Watch, їм не дають акредитації в Узбекистані. Це не той шлях, яким треба йти. Це дуже важливо, щоб Human Rights Watch отримала акредитацію в Узбекистані.
Те саме стосується Білорусі. Ми тут не поступаємося щодо прав людини, а навпаки, ми віримо, що такими діями можна спонукати зміни в Білорусі та Узбекистані. Якщо не буде відповіді, ми зробимо відповідний висновок. Ми не вимагаємо звільнення політичних в’язнів, ми намагаємося досягнути більшої свободи волевиявлення. Це є той діалог, який ми ведемо,— твердий діалог, який вимагає дотримання людських прав.
(Прага – Київ)
– Коли в серпні у Грузії спалахнув конфлікт, перше, що обов’язково треба було зробити, це встановити перемир’я, оскільки це означало рятувати людські життя. А спасіння людського життя автоматично означає й збереження людських прав. Отож я вважаю, що перемир’я, якого досягнув Ніколя Саркозі, було необхідним. Відтак треба було втілювати в життя умови цього перемир’я. На сьогодні мета залишається єдиною – вивести російські війська до тих позицій, які вони займали до 7 серпня.
Щодо прав людини, я в цьому питанні зустрічалася з грузинським послом у Парижі. Комісар з прав людини Ради Європи Томас Гаммарберґ з цього приводу відвідав Грузію, це зробив і міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер. Вони знають про переселення людей, про страждання, що йде в парі з таким «викоріненням» із домівок. Головна наша мета зараз – це стабілізація регіону.
– Ваш перший візит на посаді Держсекретаря з прав людини був до Молдови. Молдова відома, як великий центр торгівлі людьми. Чи Ви обговорювали цю проблему з молдовською стороною під час Вашого візиту?
– Я справді вибрала Молдову для свого першого візиту. Це була двостороння зустріч, і ми мали можливість порушити важливі проблеми щодо торгівлі жінками. Це дуже серйозна проблема. У прагненні вирватися з бідності жінки часто потрапляють у пастку проституції, хоча їм обіцяють нормальну роботу. Вони потрапляють у безвихідну ситуацію на вулицях Західної Європи. Такого в Європі не повинно бути.
– Як Ви гадаєте, чи бажання Молдови стати членом Європейського Союзу підштовхне Кишинів робити більше, щоб подолати торгівлю людьми?
– Вхід Молдови до Європи пов’язаний з кількома аспектами. Тут винними є злочинні угруповання, а не молдовський уряд. Уряди намагаються робити все можливе. Однак із поразкою європейської конституції у Франції та Нідерландах 2005 року ми намагаємося підсилити політику Європи. Якщо інші східноєвропейські країни стануть членами ЄС, хай це станеться за добрих умов.
– 13 жовтня міністри закордонних справ ЄС тимчасово зупинили санкції проти урядовців Білорусі та Узбекистану. Ці дві країни постійно порушують людські права своїх громадян. Чи цей крок ЄС не ставить під сумнів відданість Європи правам людини?
– Таким рішенням Європа шукає ефективності. Європа хоче сприяти прогресу в Білорусі та Узбекистані. Є певні жести з боку цих країн, були звільнені політичні в’язні і у відповідь на це Європа зробила такий крок. Але ми очікуємо більшого від цих країн. Минулого тижня я зустрілася з представником правозахисної організації Human Rights Watch, їм не дають акредитації в Узбекистані. Це не той шлях, яким треба йти. Це дуже важливо, щоб Human Rights Watch отримала акредитацію в Узбекистані.
Те саме стосується Білорусі. Ми тут не поступаємося щодо прав людини, а навпаки, ми віримо, що такими діями можна спонукати зміни в Білорусі та Узбекистані. Якщо не буде відповіді, ми зробимо відповідний висновок. Ми не вимагаємо звільнення політичних в’язнів, ми намагаємося досягнути більшої свободи волевиявлення. Це є той діалог, який ми ведемо,— твердий діалог, який вимагає дотримання людських прав.
(Прага – Київ)
