– Євросоюз, із одного боку, залежить від російських енергоносіїв, із іншого, підтримує територіальну цілісність Грузії. Як ці дві речі впливатимуть на його подальші стосунки з Москвою?
– Зрозуміло, що питання територіальної цілісності Грузії не вирішиться за 6 місяців, за рік чи за два. Це буде така ж довга історія, як було у випадку з Кіпром. Із іншого боку, слід зважати на те, що енергетичні відносини між Росією та європейськими країнами – це перш за все питання бізнесу. Тому інтереси обох сторін дуже переплетені, бо ж російські енергоносії – це не подарунки Москви Євросоюзові. Але й не слід вважати, що коли ми купуємо російський газ, то ми будемо заплющувати очі на все інше. Це не означає, що Євросоюз абсолютно безсилий і буде змушений погоджуватися на будь-які принизливі умови Росії.
– Деякі країни ЄС, зокрема ті, що походять із колишнього соціалістичного табору, спостерігаючи за темпами економічного зростання російської економіки, застерігали про можливі ризики у стосунках із теперішньою Москвою. Проте представники «старої Європи», навпаки, шукали шляхи зближення. Зрештою, Євросоюз тривалий час складався з двох умовних таборів: тих, що тримали дистанцію відносно Кремля, та тих, що прагнули поглиблення стосунків із важливим сусідом. Який вигляд має ця картина сьогодні?
– Спостерігається значний прогрес, бо тепер усі члени європейської спільноти мають приблизно однакову думку щодо Росії. Ще кілька місяців тому лідери деяких країн-членів Євросоюзу пов’язували Москву із загрозою, великим ризиком та небезпекою. Тим часом у Німеччині та Франції були політики, які все це заперечували. Сьогодні жодних заперечень немає. Всі дійшли спільної думки щодо того, яким має бути майбутнє відносин із Росією. Хоча все ще немає повної згоди щодо того, як саме слід діяти.
– Проте деякі німецькі, італійські та французькі дипломати з ентузіазмом заявляють про необхідність якнайшвидше відновити стосунки з Росією…
– Я б не називав це «ентузіазмом». Це, швидше, «комерційний прагматизм». Мені здається, що навколо російського питання сьогодні в Європейському Союзі є набагато менше розходжень. І якраз вирішальну роль у цьому відіграв грузинський конфлікт. Я погоджуюся з тим, що це не призвело до миттєвого об’єднання думок представників різних європейських країн. Проте це їх зблизило в питанні про необхідність підтримувати стосунки з Москвою. Із іншого боку, це їх також об’єднало навколо необхідності тримати тверду позицію. Одноголосна підтримка територіальної цілісності Грузії – у цьому сенсі дуже важливий показник.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Зрозуміло, що питання територіальної цілісності Грузії не вирішиться за 6 місяців, за рік чи за два. Це буде така ж довга історія, як було у випадку з Кіпром. Із іншого боку, слід зважати на те, що енергетичні відносини між Росією та європейськими країнами – це перш за все питання бізнесу. Тому інтереси обох сторін дуже переплетені, бо ж російські енергоносії – це не подарунки Москви Євросоюзові. Але й не слід вважати, що коли ми купуємо російський газ, то ми будемо заплющувати очі на все інше. Це не означає, що Євросоюз абсолютно безсилий і буде змушений погоджуватися на будь-які принизливі умови Росії.
– Деякі країни ЄС, зокрема ті, що походять із колишнього соціалістичного табору, спостерігаючи за темпами економічного зростання російської економіки, застерігали про можливі ризики у стосунках із теперішньою Москвою. Проте представники «старої Європи», навпаки, шукали шляхи зближення. Зрештою, Євросоюз тривалий час складався з двох умовних таборів: тих, що тримали дистанцію відносно Кремля, та тих, що прагнули поглиблення стосунків із важливим сусідом. Який вигляд має ця картина сьогодні?
– Спостерігається значний прогрес, бо тепер усі члени європейської спільноти мають приблизно однакову думку щодо Росії. Ще кілька місяців тому лідери деяких країн-членів Євросоюзу пов’язували Москву із загрозою, великим ризиком та небезпекою. Тим часом у Німеччині та Франції були політики, які все це заперечували. Сьогодні жодних заперечень немає. Всі дійшли спільної думки щодо того, яким має бути майбутнє відносин із Росією. Хоча все ще немає повної згоди щодо того, як саме слід діяти.
– Проте деякі німецькі, італійські та французькі дипломати з ентузіазмом заявляють про необхідність якнайшвидше відновити стосунки з Росією…
– Я б не називав це «ентузіазмом». Це, швидше, «комерційний прагматизм». Мені здається, що навколо російського питання сьогодні в Європейському Союзі є набагато менше розходжень. І якраз вирішальну роль у цьому відіграв грузинський конфлікт. Я погоджуюся з тим, що це не призвело до миттєвого об’єднання думок представників різних європейських країн. Проте це їх зблизило в питанні про необхідність підтримувати стосунки з Москвою. Із іншого боку, це їх також об’єднало навколо необхідності тримати тверду позицію. Одноголосна підтримка територіальної цілісності Грузії – у цьому сенсі дуже важливий показник.
(Брюссель – Прага – Київ)
