Доля Володимира Короленка перегукується з долею Миколи Костомарова та Миколи Гоголя. Нащадок відомих українських і польських дворянських родів, син повітового рівненського судді Володимир Короленко волею долі став класиком російської літератури. Однак мову рідного народу він пам’ятав і захищав.
Життєві дороги завжди повертали Короленка до України – Житомира, Рівного та Полтави, а українська тема та події в Україні часто ставали основою для сюжетів, зазначає ініціатор конференції, директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига.
Не випадково конференція відбувається у приміщенні музею, котре є пам’яткою історії й архітектури. Саме ці стіни пам’ятають кроки юного Короленка. Тут навчався Короленко, викладав Костомаров, бував Огієнко…
«Тому на конференцію приїжджають багато науковців, котрі вивчають його життя і творчість. У Рівному в гімназії формувався його світогляд. Вчитель словесності Веніамін Авдієв навчив його любити не лише Чернишевського і Гоголя, а й Шевченка. Короленко з вдячністю згадував ім’я Авдієва у своїх творах, особливо в «Історії мого сучасника». Нині в курсі зарубіжної літератури вивчають «Діти підземелля». Герої цього твору й справді мешкали в руїнах замку князів Любомирських…» – каже Олександр Булига.
Барельєф Володимира Короленка на стіні обласного краєзнавчого музею у Рівному.
Російський письменник з українською душею
З 23-х років Короленко пережив заслання, згодом повернувся в Україну, останніх 20 років прожив у Полтаві. Письменник був закоханий у творчість Шевченка, Котляревського. Про своє перше враження від творів Шевченка він писав: «Любов і захват…».
Короленко шанував і захищав культурні і релігійні традиції багатьох народів – можливо, саме тому, що виріс у багатонаціональному і багатоконфесійному Рівному. У багатьох своїх творах описував побут і звичаї українців.
«Російська мова, наша багата і прекрасна література, – невже вони потребують придушення іншої, спорідненої мови і спорідненої культури, що відіграли таку роль у віковічній боротьбі галичан за своє слов’янське обличчя? – з болем запитував Короленко, захищаючи галичан від переслідування в Російській імперії. Він наполягав на тому, що самобутня українська мова «є самостійним відгалуженням старого слов’янського пня».
До речі, відома вишивальниця, Герой України Віра Роїк вперше ще в дитинстві отримала пораду зайнятися традиційною українською вишивкою саме від свого родича – Володимира Короленка.
Нині думки літератора, який вбачав у свободі особистості свободу всього людства, звучать актуально. Тож спадщину Володимира Короленка у ці дні аналізуватимуть науковці й письменники у приміщенні, де він навчався. Житомиряни, рівняни і полтавці пройдуть вулицями, котрими він ходив і покладуть квіти до підніжжя скульптури Богоматері, біля якої він молився. А завтра їхній шлях проляже до музею Короленка на Житомирщині.
(Рівне – Київ – Прага)
Життєві дороги завжди повертали Короленка до України – Житомира, Рівного та Полтави, а українська тема та події в Україні часто ставали основою для сюжетів, зазначає ініціатор конференції, директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига.
Не випадково конференція відбувається у приміщенні музею, котре є пам’яткою історії й архітектури. Саме ці стіни пам’ятають кроки юного Короленка. Тут навчався Короленко, викладав Костомаров, бував Огієнко…
«Тому на конференцію приїжджають багато науковців, котрі вивчають його життя і творчість. У Рівному в гімназії формувався його світогляд. Вчитель словесності Веніамін Авдієв навчив його любити не лише Чернишевського і Гоголя, а й Шевченка. Короленко з вдячністю згадував ім’я Авдієва у своїх творах, особливо в «Історії мого сучасника». Нині в курсі зарубіжної літератури вивчають «Діти підземелля». Герої цього твору й справді мешкали в руїнах замку князів Любомирських…» – каже Олександр Булига.
Російський письменник з українською душею
З 23-х років Короленко пережив заслання, згодом повернувся в Україну, останніх 20 років прожив у Полтаві. Письменник був закоханий у творчість Шевченка, Котляревського. Про своє перше враження від творів Шевченка він писав: «Любов і захват…».
Короленко шанував і захищав культурні і релігійні традиції багатьох народів – можливо, саме тому, що виріс у багатонаціональному і багатоконфесійному Рівному. У багатьох своїх творах описував побут і звичаї українців.
«Російська мова, наша багата і прекрасна література, – невже вони потребують придушення іншої, спорідненої мови і спорідненої культури, що відіграли таку роль у віковічній боротьбі галичан за своє слов’янське обличчя? – з болем запитував Короленко, захищаючи галичан від переслідування в Російській імперії. Він наполягав на тому, що самобутня українська мова «є самостійним відгалуженням старого слов’янського пня».
До речі, відома вишивальниця, Герой України Віра Роїк вперше ще в дитинстві отримала пораду зайнятися традиційною українською вишивкою саме від свого родича – Володимира Короленка.
Нині думки літератора, який вбачав у свободі особистості свободу всього людства, звучать актуально. Тож спадщину Володимира Короленка у ці дні аналізуватимуть науковці й письменники у приміщенні, де він навчався. Житомиряни, рівняни і полтавці пройдуть вулицями, котрими він ходив і покладуть квіти до підніжжя скульптури Богоматері, біля якої він молився. А завтра їхній шлях проляже до музею Короленка на Житомирщині.
(Рівне – Київ – Прага)
