Збором коштів на похід і мітинг займалися всі українські осередки в Америці, товариства, організації, від Українського народного Союзу і пластових, тобто скаутських, організацій до Українського Конгресового комітету Америки та організації «Демократична українська молодь» – усього близько сімдесяти організацій. Йшлося тоді про відзначення 50-річчя Голодомору – вікопомної народної трагедії.
Омелян Пріцак, відомий історик, на той час професор Гарвардського університету, сказав репортерові «Вашингтон Пост»: «То був надзвичайно важливий момент в українській історії, настільки ж важливий, як Голокост в історії євреїв». У газетних звітах це називали «забутим Голокостом». За демографічними підрахунками, сказав науковець, від 5 до 6 мільйонів українців, здебільшого селян, загинули під час голоду наслідком політики примусової колективізації сільського господарства.
«Ми вважаємо, що то був геноцид», – заявив Андрій Білик, представник Національного комітету пам’яті жертв геноциду в Україні 1932-33 років. Це було сказано у перебігу мітингу перед радянським посольством, куди демонстранти йшли походом від пам’ятника Джорджу Вашингтону, першому президентові США. На мітингу, неподалік брами радянського посольства, прочитали у мегафон, щоб чути було за брамою, так званий «Лист до Кремля» – публічне звинувачення радянського режиму у злочині проти людства. Присутні хором скандували «Свободу Україні! Свободу Україні!»
За підрахунками столичної поліції, у мітингу взяло участь принаймні 8 тисяч українців. За підрахунками організаторів – від 12 до 15 тисяч. З них понад тисячу учасників становили підлітки. Українці з’їхалися з-понад п’ятдесяти міст Америки.
До річниці Голодомору у Вашингтоні відбулася наукова конференція, влаштована Американським інститутом підприємництва за участі двох істориків – британця Роберта Конквеста, автора дослідження української трагедії «Жнива розпачу», і американця Джеймса Мейса, який на завдання Конгресу США очолював комісію, що збирала свідоцтва про Голодомор, записуючи спогади українських іммігрантів, які пережили трагедію українського села. Конквест і Мейс зазначали, що єдиний натяк на голод у радянських публікаціях містився у виданій 1975 року книзі «Національності СРСР» демографа Козлова. Там говорилося, що «неврожай в Україні 1932-го року ймовірно навіть призвів до тимчасового підвищення смертності».
Чого ви вимагаєте від Москви, зізнання? – запитували журналісти демонстрантів і чули у відповідь: «Незалежності». То був 1983 рік. До незалежності залишалося 8 років.
(Нью-Йорк – Київ – Прага)
Омелян Пріцак, відомий історик, на той час професор Гарвардського університету, сказав репортерові «Вашингтон Пост»: «То був надзвичайно важливий момент в українській історії, настільки ж важливий, як Голокост в історії євреїв». У газетних звітах це називали «забутим Голокостом». За демографічними підрахунками, сказав науковець, від 5 до 6 мільйонів українців, здебільшого селян, загинули під час голоду наслідком політики примусової колективізації сільського господарства.
«Ми вважаємо, що то був геноцид», – заявив Андрій Білик, представник Національного комітету пам’яті жертв геноциду в Україні 1932-33 років. Це було сказано у перебігу мітингу перед радянським посольством, куди демонстранти йшли походом від пам’ятника Джорджу Вашингтону, першому президентові США. На мітингу, неподалік брами радянського посольства, прочитали у мегафон, щоб чути було за брамою, так званий «Лист до Кремля» – публічне звинувачення радянського режиму у злочині проти людства. Присутні хором скандували «Свободу Україні! Свободу Україні!»
За підрахунками столичної поліції, у мітингу взяло участь принаймні 8 тисяч українців. За підрахунками організаторів – від 12 до 15 тисяч. З них понад тисячу учасників становили підлітки. Українці з’їхалися з-понад п’ятдесяти міст Америки.
До річниці Голодомору у Вашингтоні відбулася наукова конференція, влаштована Американським інститутом підприємництва за участі двох істориків – британця Роберта Конквеста, автора дослідження української трагедії «Жнива розпачу», і американця Джеймса Мейса, який на завдання Конгресу США очолював комісію, що збирала свідоцтва про Голодомор, записуючи спогади українських іммігрантів, які пережили трагедію українського села. Конквест і Мейс зазначали, що єдиний натяк на голод у радянських публікаціях містився у виданій 1975 року книзі «Національності СРСР» демографа Козлова. Там говорилося, що «неврожай в Україні 1932-го року ймовірно навіть призвів до тимчасового підвищення смертності».
Чого ви вимагаєте від Москви, зізнання? – запитували журналісти демонстрантів і чули у відповідь: «Незалежності». То був 1983 рік. До незалежності залишалося 8 років.
(Нью-Йорк – Київ – Прага)
