Кременець – тернопільська Швейцарія

Кременець, або по-давньому «Крем’янець», розташований між пагорбами Кременецьких гір, які є залишками Сарматського моря. Вони зненацька виростають на південній Волині перед очима здивованих подорожніх серед чистої рівнини, незалежно від того, звідки ви прибули – з Тернополя, Дубна чи Шумська. Після будь-якого із цих міст Кременець зачудовує несподіваною зміною клімату: якщо в Кременці сонце, за містом уже дощ, і навпаки. Температура повітря тут завжди вища, ніж на навколишній території. А ще дивує розміреністю життя кременчан, які вперто закидають свої помешкання поближче до сонця й улюблених вершин.

Місто під Боною

Кременець – одне з найдавніших в Україні міст, розповідає науковий співробітник Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника Микола Вінницький, з яким ми спостерігаємо паломництво наречених до Замкової гори. Ця гора – суцільний камінь, скеля, але час покрив її землею, травою і лісом. Вже в 9-10 столітті племена дулібів збудували тут Дерев’яну фортецю. Перша згадка про Кременець датована 1227 роком.

400 -метрову гору з мальовничими руїнами кременчани називають Боною – за іменем власниці колишнього замку, дружини польського короля Сигізмунда Першого, неаполітанської принцеси Бони Сфорци д’Арагони. Бона отримала замок як весільний подарунок і приділяла йому багато уваги – щоправда, на відстані. Свого часу замок не зміг узяти штурмом Батий, однак взяли козаки. Хитрістю, бо хтось із сторожі таки відкрив їм ворота неприступної фортеці. Їхні побратими і досі лежать на горі Черчій. Тут у єдиному на Україні місці збереглися могили кобзарів з надгробками, витесаними у формі бандур.

Вічні й сущі славетні волиняни

Не тільки Бона й Черча гора мали б стати туристичною Меккою у Кременці. Тут розташований найстарший і чи не найбільший в Україні єврейський цвинтар, на інших старовинних цвинтарях – могили відомих вчених і засновників Кременецького ліцею та Ботанічного саду, які стали науковою й матеріальною базою для створення університету Святого Володимира – нині столичного університету імені Шевченка. Тут діють 9 соборів і монастир. А біля Дівочих скель б’є цілюще джерело, тут воно, до речі, не одне.

Кременець – батьківщина великого польського поета Юліуша Словацького. Нині в будинку, де пройшли дитячі роки Юліуша, розташовані бібліотека і музей. Тут навчався після школи великий оспівувач Волині Улас Самчук, знайомився з ботанікою краю Микола Пржевальський. Нагадувати про них та багатьох інших видатних кременчан взявся відомий волинський поет-пісняр Олександр Смик, котрий створив у Кременці приватний будинок творчості, і нині мало не щотижня проводить пленери для скульпторів, письменників, художників, фотомитців.

Спорт і туризм – майбутнє Кременця

У Кременці захоплює дух від відчуття польоту в часі. Самі ж кременчани, мріючи про створення туристичної інфраструктури міста, покладаються на майбутнє оновлення спортивних споруд, можливо, у зв’язку з проведенням Євро-2012, каже Микола Вінницький. Бо Кременець славиться спортивною історією: «Трампліни штучного покриття, тут був 90-метровий зимовий трамплін, а в 70-х роках проводилися міжнародні змагання зі стрибків з трампліну. І взимку, і влітку працювали 40-метровий, 25-, 90- і стометровий трампліни. На Гнилому озері зараз збудована санна траса міжнародного значення – 1154 метр, єдина в Україні…Можна було відновити базу зі стрибків з трампліну – двоєборство, але Олімпійський комітет чомусь бачить все по-іншому».

Нині археологи розпочинають розкопки на Замковій горі – ймовірно, таки вдасться віднайти підземні ходи та докопатися до дна таємничого замкового колодязя. Спроби, зроблені упродовж століть, поки що були марними. Але досі ніхто не спростував легенду про те, що на 100-метровій глибині під замком заховані скарби королеви Бони.