Підставою для заклику стала відмова влади долучити до складу дільничних виборчих комісій представників опозиції. Всього опозиція висунула понад тисячу осіб – своїх членів, фактично лише по одному до кожної сьомої дільничної комісії, і залишалася б там в абсолютній меншості.
Але насправді до комісій потрапили десь близько десятка опозиціонерів. Таким чином, опозиція представлена лише в мізерній кількості – всього 0,02 відсотка від загального складу в дільничних комісіях, які ведуть підрахунок голосів і в яких, на думку опонентів чинного режиму, відбуваються основні фальсифікації.
Об’єднані демократичні сили Білорусі висунули вимогу до Центрвиборчкому відновити справедливість і додатково включити пропонованих опозиціонерів до складу комісій до 8 вересня. Але і цю вимогу було відкинуто. Ось тому деякі опозиційні сили фактично пропонували оголосити виборам бойкот.
Бойкот знову не вдасться?
Але ідея бойкоту поки не знайшла підтримки всієї білоруської опозиції. Президія Об’єднаних демократичних сил Білорусі вирішила ще раз повернутися до цього питання пізніше, перед самим голосуванням.
Наразі ініціатори бойкотування виборів у меншості. Більшість вважає за потрібне довести участь опозиційних кандидатів у виборах до кінця, щоб можна було зафіксувати всі порушення влади.
Справа в тому, що вже є сумний досвід бойкоту. Ще у 2000 році білоруська опозиція оголосила бойкот виборам нового псевдопарламенту після розгону Верховної Ради президентом Олександром Лукашенком. Але суспільство не сприйняло ідею бойкоту, і опозиція залишилася в програші.
І цього разу ініціатива бойкоту, на думку мінських політологів, приречена на поразку. Білоруська влада в будь-якому разі забезпечить явку громадян на виборчі дільниці, принаймні, на папері. Хоча, якщо б не було дострокового голосування та інших сумнівних механізмів для забезпечення потрібного владі результату, то вибори могли б і не відбутися – у великих містах до дільниць не прийшло б понад 50 відсотків виборців.
Вибори в Білорусі нецікаві, бо не мають сенсу
Справа в тому, що нині в білоруському суспільстві немає цікавості до цих виборів, немає інтриги, майже немає ніякої агітації на вулицях, передвиборний Мінськ не порівняти з Києвом під час аналогічних кампаній. Серед громадян навіть немає бажання балотуватися на цих виборах кандидатами: середній конкурс на один мандат – усього 2 особи. Багато виборчих округів взагалі безальтернативні, як і в радянські часи.
Не можна сказати, що білоруси не хочуть бути депутатами парламенту. Вони, може, й хотіли б, незважаючи на те, що білоруський парламент не має таких повноважень, як Верховна Рада України. «Але хто ж їм дасть?» –жартують у Мінську.
Дивним чином на всіх білоруських парламентських виборах виграють лише узгоджені з адміністрацією президента люди. У таких виборах, кажуть у Білорусі, немає сенсу брати участь – можна й потерпіти, наприклад, втратити роботу, як це сталося вже з кількома кандидатами від опозиції.
Та й деякі активні прибічники влади, які засідали в парламенті цього скликання, змушені були зняти себе з виборів, тому що тепер їхні кандидатури не знайшли підтримки в президентській адміністрації. Тому виглядає, що чекати від цих виборів чогось нового немає сенсу.
Мінськ хоче поліпшити відносини з Заходом
Попри це, білоруському урядові дуже залежить на тому, щоб парламентські вибори 28 вересня були визнані на Заході. Останнім часом офіційний Мінськ пішов на декотрі кроки, які з обережністю можна було б віднести до прояву лібералізації.
Минулого місяця президент Олександр Лукашенко звільнив трьох останніх білоруських політв’язнів, у тому числі екс-кандидата на виборах президента 2006 року Олександра Казуліна, позбавив посад найбільш одіозних своїх чиновників, таких як колишній державний секретар Ради безпеки Віктор Шейман, який був внесений ЄС та США до списків осіб, проти яких діють візові та фінансові санкції.
У відповідь на Заході почали говорити про можливість поліпшення стосунків із офіційним Мінськом. Чи далеко піде це поліпшення, залежить також від умов проведення та підсумків вересневих парламентських виборів – про це не раз заявляли представники західних держав.
(Мінськ – Прага – Київ)
Але насправді до комісій потрапили десь близько десятка опозиціонерів. Таким чином, опозиція представлена лише в мізерній кількості – всього 0,02 відсотка від загального складу в дільничних комісіях, які ведуть підрахунок голосів і в яких, на думку опонентів чинного режиму, відбуваються основні фальсифікації.
Об’єднані демократичні сили Білорусі висунули вимогу до Центрвиборчкому відновити справедливість і додатково включити пропонованих опозиціонерів до складу комісій до 8 вересня. Але і цю вимогу було відкинуто. Ось тому деякі опозиційні сили фактично пропонували оголосити виборам бойкот.
Бойкот знову не вдасться?
Але ідея бойкоту поки не знайшла підтримки всієї білоруської опозиції. Президія Об’єднаних демократичних сил Білорусі вирішила ще раз повернутися до цього питання пізніше, перед самим голосуванням.
Наразі ініціатори бойкотування виборів у меншості. Більшість вважає за потрібне довести участь опозиційних кандидатів у виборах до кінця, щоб можна було зафіксувати всі порушення влади.
Справа в тому, що вже є сумний досвід бойкоту. Ще у 2000 році білоруська опозиція оголосила бойкот виборам нового псевдопарламенту після розгону Верховної Ради президентом Олександром Лукашенком. Але суспільство не сприйняло ідею бойкоту, і опозиція залишилася в програші.
І цього разу ініціатива бойкоту, на думку мінських політологів, приречена на поразку. Білоруська влада в будь-якому разі забезпечить явку громадян на виборчі дільниці, принаймні, на папері. Хоча, якщо б не було дострокового голосування та інших сумнівних механізмів для забезпечення потрібного владі результату, то вибори могли б і не відбутися – у великих містах до дільниць не прийшло б понад 50 відсотків виборців.
Вибори в Білорусі нецікаві, бо не мають сенсу
Справа в тому, що нині в білоруському суспільстві немає цікавості до цих виборів, немає інтриги, майже немає ніякої агітації на вулицях, передвиборний Мінськ не порівняти з Києвом під час аналогічних кампаній. Серед громадян навіть немає бажання балотуватися на цих виборах кандидатами: середній конкурс на один мандат – усього 2 особи. Багато виборчих округів взагалі безальтернативні, як і в радянські часи.
Не можна сказати, що білоруси не хочуть бути депутатами парламенту. Вони, може, й хотіли б, незважаючи на те, що білоруський парламент не має таких повноважень, як Верховна Рада України. «Але хто ж їм дасть?» –жартують у Мінську.
Дивним чином на всіх білоруських парламентських виборах виграють лише узгоджені з адміністрацією президента люди. У таких виборах, кажуть у Білорусі, немає сенсу брати участь – можна й потерпіти, наприклад, втратити роботу, як це сталося вже з кількома кандидатами від опозиції.
Та й деякі активні прибічники влади, які засідали в парламенті цього скликання, змушені були зняти себе з виборів, тому що тепер їхні кандидатури не знайшли підтримки в президентській адміністрації. Тому виглядає, що чекати від цих виборів чогось нового немає сенсу.
Мінськ хоче поліпшити відносини з Заходом
Попри це, білоруському урядові дуже залежить на тому, щоб парламентські вибори 28 вересня були визнані на Заході. Останнім часом офіційний Мінськ пішов на декотрі кроки, які з обережністю можна було б віднести до прояву лібералізації.
Минулого місяця президент Олександр Лукашенко звільнив трьох останніх білоруських політв’язнів, у тому числі екс-кандидата на виборах президента 2006 року Олександра Казуліна, позбавив посад найбільш одіозних своїх чиновників, таких як колишній державний секретар Ради безпеки Віктор Шейман, який був внесений ЄС та США до списків осіб, проти яких діють візові та фінансові санкції.
У відповідь на Заході почали говорити про можливість поліпшення стосунків із офіційним Мінськом. Чи далеко піде це поліпшення, залежить також від умов проведення та підсумків вересневих парламентських виборів – про це не раз заявляли представники західних держав.
(Мінськ – Прага – Київ)
