Кола примирення – оригінальна психологічна техніка, яка базується на традиціях північноамериканських індіанців. Згадаймо хоча б пригодницькі романи: індіанці вирішували проблеми і суперечки саме в колі, передаючи один одному «люльку миру».
Втім, подібні звичаї були і у скіфів, і у давніх слов’ян. На Січі загальні військові ради також проводилися у колі, висловити свою думку міг кожен, а рішення ухвалювали разом.
«У родинному колі», «у колі друзів» – ці вислови ми вживаємо щодня, зовсім не замислюючись про їхнє походження. Недаремно кажуть, що нове – це добре забуте старе.
Взагалі, коло – це унікальний символ. Він уособлює єдність і цілісність, гармонію та впорядкованість. Коло не має ні початку, ні кінця, ні верхівки, ні основи, тож не нав’язує ніякої ієрархічності. Кожна його частина рівновіддалена від центру і поєднана з іншими, жодну з них не можна вирізати, не порушивши цілісність кола. Саме тому метод обговорення по колу видається оптимальним варіантом будь-якої дискусії.
У колі всі рівні
Як же відбувається громадське коло на практиці? Його учасники сідають у коло, і обговорення спрямовується від однієї особи до іншої за годинниковою стрілкою, поки не приходять до певного рішення.
Тут немає ні президії, ні головуючого, хіба що модератор або «хранитель» кола. Серед головних засад кола – повна рівність і повага до кожного його учасника, можливість висловитися і бути почутим кожному. Рішення ж ухвалюється лише на основі консенсусу. Але призначення кола – не лише знаходження конкретного рішення, дуже важливим є налагодження стосунків, об’єднання його учасників.
Ще одна цікава деталь ритуалу: говорити можна лише тоді, коли тобі до рук потрапляє так званий «мовник», аналог славнозвісної «люльки миру», тобто предмет, який дає право говорити. Адже що відбувається на будь-яких громадських зборах в Україні: або говорить начальник, а решта мовчки погоджується, або кричать усі разом, і ніхто нікого не чує. І в першому, і в другому випадку важко знайти прийнятне рішення. Тож щось на кшталт «люльки миру» дуже б знадобилося і на наших публічних дискусіях.
Кола примирення застосовуються нині в багатьох країнах. Нещодавно ця практика була започаткована і в Україні, але переважно в кримінальних і конфліктних ситуаціях.
Та метод кола може прислужитися і для зовсім інших цілей: психологічної підтримки, навчання, вирішення громадських проблем і просто для спілкування. Не завадило б познайомитися з цим методом і українським політикам.
От тільки чи допоможе їм коло? Адже, якщо немає бажання порозумітися, то як не сідай…
(Київ – Прага)
Втім, подібні звичаї були і у скіфів, і у давніх слов’ян. На Січі загальні військові ради також проводилися у колі, висловити свою думку міг кожен, а рішення ухвалювали разом.
«У родинному колі», «у колі друзів» – ці вислови ми вживаємо щодня, зовсім не замислюючись про їхнє походження. Недаремно кажуть, що нове – це добре забуте старе.
Взагалі, коло – це унікальний символ. Він уособлює єдність і цілісність, гармонію та впорядкованість. Коло не має ні початку, ні кінця, ні верхівки, ні основи, тож не нав’язує ніякої ієрархічності. Кожна його частина рівновіддалена від центру і поєднана з іншими, жодну з них не можна вирізати, не порушивши цілісність кола. Саме тому метод обговорення по колу видається оптимальним варіантом будь-якої дискусії.
У колі всі рівні
Як же відбувається громадське коло на практиці? Його учасники сідають у коло, і обговорення спрямовується від однієї особи до іншої за годинниковою стрілкою, поки не приходять до певного рішення.
Тут немає ні президії, ні головуючого, хіба що модератор або «хранитель» кола. Серед головних засад кола – повна рівність і повага до кожного його учасника, можливість висловитися і бути почутим кожному. Рішення ж ухвалюється лише на основі консенсусу. Але призначення кола – не лише знаходження конкретного рішення, дуже важливим є налагодження стосунків, об’єднання його учасників.
Ще одна цікава деталь ритуалу: говорити можна лише тоді, коли тобі до рук потрапляє так званий «мовник», аналог славнозвісної «люльки миру», тобто предмет, який дає право говорити. Адже що відбувається на будь-яких громадських зборах в Україні: або говорить начальник, а решта мовчки погоджується, або кричать усі разом, і ніхто нікого не чує. І в першому, і в другому випадку важко знайти прийнятне рішення. Тож щось на кшталт «люльки миру» дуже б знадобилося і на наших публічних дискусіях.
Кола примирення застосовуються нині в багатьох країнах. Нещодавно ця практика була започаткована і в Україні, але переважно в кримінальних і конфліктних ситуаціях.
Та метод кола може прислужитися і для зовсім інших цілей: психологічної підтримки, навчання, вирішення громадських проблем і просто для спілкування. Не завадило б познайомитися з цим методом і українським політикам.
От тільки чи допоможе їм коло? Адже, якщо немає бажання порозумітися, то як не сідай…
(Київ – Прага)
