Криза нечитання. Половина українців не читає книжок і щороку кількість байдужих до читання зростає

Відвідувачів бібліотек менше. Фонди поповнюються кепсько

За результатами опитування, не купують книг 46% українців, бо не мають бажання.

35-річний Киянин Сергій востаннє був у бібліотеці ще у шкільні роки. І з цього приводу не шкодує. Він переконує, що читати йому просто ніколи. По-перше, багато часу й сил відбирає робота. А у вихідні не до читання, стверджує Сергій. «Я у вільний час займаюсь облаштуванням мого будинку, питаннями сім’ї або ж відпочиваю з друзями. Немає вільного вечора, щоб просто сісти й почитати».

Якщо вірити офіційній статистиці, у Києві діє 138 публічних бібліотек. Кореспондентка Радіо Свобода Марічка Набока відвідала сьогодні одну з них. За ті півгодини, що вона була у цій книгозбірні, тут побували троє відвідувачів. За словами працівників, в інші дні ситуація є такою ж. Більше читачів у вихідні. Співробітники бібліотеки також розповіли, що працюють на зарплату 800 гривень.

В одній із київських бібліотек сказали прямо, що правди про кількість відвідувачів не скажуть ніде, бо є план щодо кількості прочитаних книг на рік і його «нібито» виконують. «Вам назвуть тільки цифри, які відповідають плану».

Однією з головних проблем усіх бібліотек завідувачка називає «зрівнялівку» – однаковий підхід до бібліотек в усіх районах, хоча всюди різні особливості, вимоги, потреби. Та весь час надходить саме навчальна література, а художньої, яка цікавить старших людей, завжди не вистачає. «В основному література, яку ми отримуємо, зорієнтована на навчання. Основній масі відвідувачів - людям від 26 до 76 (службовцям, пенсіонерам), які вже не вчаться, саме ця література не потрібна».

Однак цій бібліотеці пощастило, тому що вдячні читачі дарують свої книжки постійно. «Все, що Ви бачите на цих поличках, подарували читачі». Тож нарікань відвідувачів немає. «Мені в цій бібліотеці дуже подобається і дітям моїм також. Постійно оновлюється сучасна література. Можна навіть стати в чергу за книжкою, яка на руках. Тут навіть самі дзвонять і повідомляють, що книгу, яку ти хотів, уже повернули».
Сьогодні усі відвідувачі отримували те, що шукали. Але, за словами правників, таке буває далеко не завжди.

Проблема – брак коштів

Заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха визнає: фонди бібліотек поповнюються кепсько. Ситуацію треба міняти, але все впирається в давню проблему – брак коштів на передплату та придбання нових книжок, закладених у держбюджеті. «На жаль, без солідних державних вливань тут не обійтися, бо книжки в пересічній шкільній бібліотеці зачитані буквально до дірок ».

Українці не втратили інтерес до читання, просто у них немає змоги його задовольнити, констатують експерти. Нові видання (якщо не йдеться про бульварне чтиво, а про якісні твори українських авторів) недешеві, до того ж книгарень стає все менше. Те ж саме стосується бібліотек, зазначає письменник і видавець Віталій Капранов, невдовзі в Україні бібліотеки можуть залишитися тільки при вищих навчальних закладах. А в ті, що досі існують, перестали надходити книжки. Хоча все-таки один привід для оптимізму цього року з’явився: «Бібліотеки, нарешті, отримали можливість закуповувати книжки без тендерів, а раніше на суму більше, ніж на 10 тисяч гривень, вони мали оголошувати тендер. Тепер би їм трошки більше грошей», — говорить Віталій Капранов.

«Бібліобуси» – порятунок для книголюбів у віддавлених районах

Ще одним кроком порятунку українських бібліотек у віддалених районах письменник і видавець Віталій Капранов вважає використання так званих «бібліобусів» (автобуси – бібліотеки, які їздять по віддалених один від одного селах). «Такі бібліобуси існують у Швеції, ми бачили їх у Ґетеборгу на виставці. Ця технологія перевірена Європою і запроваджена в Росії».

Читання – спосіб життя, який зароджується в дитинстві

Треба передусім плекати любов до книги батьками та вчителями, наголошує Олександра Коваль, президент «Форуму видавців». «За рівнем читання Україна займає далеко не перше, а, швидше, найостанніше місце в Європі. Читання – спосіб життя, який залежить передовсім від стосунків у родині: чи часто дитина бачить батьків з книжками в руках, а як показує наше дослідження, таких дітей стає все менше. А перший дорослий, якого дитина бачить з книжкою, вчитель у школі. І тому наступний етап – формування навику читання в школі, чим школа теж, на жаль, не займається».

А для киянки Олесі Кириченко читання книжок є задоволенням, особливим ритуалом. Завдяки цьому вона відпочиває, має змогу побути наодинці з собою. Олесі настільки подобається читати, що вона насолоджується навіть запахом книжки. «Я відкриваю щоразу нову книжку і нюхаю. як пахнуть її сторінки. Я обожнюю цей запах. Я усамітнююсь, заварюю смачнючого чаю. Книжки дуже багато дають. Бажання людини ніколи не відімре, оскільки є внутрішній зв’язок між людиною і книжкою. Літери – це не просто надрукований текст, вони несуть у собі енергетику, яку я можу відчувати».

Попри те, що криза «нечитання» стосується не лише України, у ній, за офіційною статистикою, на людину припадає трохи більше однієї книги, що вчетверо менше, ніж у державах ЄС.