Цьогорічний Національний фестиваль короткометражних фільмів «Відкрита ніч», вже 12-й за рахунком, традиційно проходив просто неба на Андріївському узвозі у Києві. Упродовж 5 годин українці могли дивитися його у прямому ефірі Першого національного каналу.
Фільм «Отроцтво» режисера, студента першого курсу Київського університету Театру кіно і телебачення Дмитра Сухолиткого-Собчука ішов 13-м. Це німе кіно, кіно образів. На світанку мати благословляє сина в дорогу, його проводжає батько, разом вони ідуть до станції. Там на хлопця чекає його дівчина, яка не просто проводжає, але навіть збирається із ним у дорогу. Батько не пускає – вони залишаються тут, а герой-отрок – їде туди, де його чекає нове життя. Без батькового пильного ока, маминої опіки та дівочих сліз. За словами режисера, тут у героя фільму були непрості відносини, а там починається новий етап, його життя зміниться, але ми цього вже не побачимо. Філософський задум режисера може бути близький кожному, хто дивитиметься фільм – такий собі ефект дежавю. Кожен у своєму житті так чи інакше переживав те, що у фільмі пережив головний герой – рубіж між минулим і майбутнім, старим і новим, пережитим і незвіданим.
Під час зйомок доводилося міняти склад акторів
Робота на фільмом була цікавою і непростою водночас, розповів режисер Дмитро Сухолиткий- Собчук. Адже буквально під час зйомок доводилося міняти склад акторів. Результатом, однак, режисер-дебютант задоволений.
«Так, був змінений склад акторів до зйомок десь за тиждень, прийшлося працювати з іншими акторами, які старалися і виконували ті задачі, які їм ставили. Що з того вийшло, можна було подивитися на екрані», – зазначає режисер.
Актор чернівецького українського театру Микола Гуменюк, який у стрічці зіграв батька, вперше знімався в студентському фільмі. Каже, що гралося добре. Коли камера працювала, все було серйозно, а коли виключалася, було всього, як у студентському кіно — підколи, жарти, скандальчики. Були веселі, були і важкі моменти.
«Це крижана вода з пожежної машини, коли дощ. Ми думали, трошки буде все якось простіше. Але цей момент був дуже веселий – потім всі сміялися, бо вони стоять у футболках і в шортах, а воду брали з Черемоша,… із Серета, вибачайте». Коли в нас обійми з сином – дуже переломна сцена і досить важка», – поділився враженнями Микола Гуменюк. Та робота з молодим режисером далася легко, наголошує він. Гарно було все поставлено і йшло накатом, сам задум непоганий.
Стимул працювати далі
Повідомлення про перемогу було несподіванкою, як для актора Миколи Гуменюка, так і для техніка фільму Івана Мітріка. Працювати, пригадує Іван Мітрік, було цікаво, адже час зйомок обмежений – світанок та сутінки – потрібно було технічно вкластися в час. Зйомки тривали тиждень – знімали в двох буковинських селах, на залізничній станції в околиці одного із сіл та на залізничному вокзалі Чернівців.
Перемогу Іван Мітрік розцінює як стимул працювати далі. Значить, ми недаремно працювали, каже він. А на запитання, чи може бути у нас справжнє українське кіно, відповів: «Українське кіно може бути, але всі у нас чомусь бажають робити його за рахунок когось. У нас вийшло зробити це майже самим. У нас була допомога, звісно, не будемо афішувати, хто саме, але більше роботи – це наша спільна робота , нам допомогли на рівні меценатства. Якщо не брати до уваги грошей, то всю роботу ми зробили самі».
Перемога у фестивалі — це справді можливість для режисера і творчої групи працювати далі, знімати новий фільм.
Фільм «Отроцтво» режисера, студента першого курсу Київського університету Театру кіно і телебачення Дмитра Сухолиткого-Собчука ішов 13-м. Це німе кіно, кіно образів. На світанку мати благословляє сина в дорогу, його проводжає батько, разом вони ідуть до станції. Там на хлопця чекає його дівчина, яка не просто проводжає, але навіть збирається із ним у дорогу. Батько не пускає – вони залишаються тут, а герой-отрок – їде туди, де його чекає нове життя. Без батькового пильного ока, маминої опіки та дівочих сліз. За словами режисера, тут у героя фільму були непрості відносини, а там починається новий етап, його життя зміниться, але ми цього вже не побачимо. Філософський задум режисера може бути близький кожному, хто дивитиметься фільм – такий собі ефект дежавю. Кожен у своєму житті так чи інакше переживав те, що у фільмі пережив головний герой – рубіж між минулим і майбутнім, старим і новим, пережитим і незвіданим.
Під час зйомок доводилося міняти склад акторів
Робота на фільмом була цікавою і непростою водночас, розповів режисер Дмитро Сухолиткий- Собчук. Адже буквально під час зйомок доводилося міняти склад акторів. Результатом, однак, режисер-дебютант задоволений.
«Так, був змінений склад акторів до зйомок десь за тиждень, прийшлося працювати з іншими акторами, які старалися і виконували ті задачі, які їм ставили. Що з того вийшло, можна було подивитися на екрані», – зазначає режисер.
Актор чернівецького українського театру Микола Гуменюк, який у стрічці зіграв батька, вперше знімався в студентському фільмі. Каже, що гралося добре. Коли камера працювала, все було серйозно, а коли виключалася, було всього, як у студентському кіно — підколи, жарти, скандальчики. Були веселі, були і важкі моменти.
«Це крижана вода з пожежної машини, коли дощ. Ми думали, трошки буде все якось простіше. Але цей момент був дуже веселий – потім всі сміялися, бо вони стоять у футболках і в шортах, а воду брали з Черемоша,… із Серета, вибачайте». Коли в нас обійми з сином – дуже переломна сцена і досить важка», – поділився враженнями Микола Гуменюк. Та робота з молодим режисером далася легко, наголошує він. Гарно було все поставлено і йшло накатом, сам задум непоганий.
Стимул працювати далі
Повідомлення про перемогу було несподіванкою, як для актора Миколи Гуменюка, так і для техніка фільму Івана Мітріка. Працювати, пригадує Іван Мітрік, було цікаво, адже час зйомок обмежений – світанок та сутінки – потрібно було технічно вкластися в час. Зйомки тривали тиждень – знімали в двох буковинських селах, на залізничній станції в околиці одного із сіл та на залізничному вокзалі Чернівців.
Перемогу Іван Мітрік розцінює як стимул працювати далі. Значить, ми недаремно працювали, каже він. А на запитання, чи може бути у нас справжнє українське кіно, відповів: «Українське кіно може бути, але всі у нас чомусь бажають робити його за рахунок когось. У нас вийшло зробити це майже самим. У нас була допомога, звісно, не будемо афішувати, хто саме, але більше роботи – це наша спільна робота , нам допомогли на рівні меценатства. Якщо не брати до уваги грошей, то всю роботу ми зробили самі».
Перемога у фестивалі — це справді можливість для режисера і творчої групи працювати далі, знімати новий фільм.
