«Дуже сподобався їм наш музей саме через те, що нема бруківок, ламп, інакше це б парк нагадувало. Сто-двісті років тому, як хата виглядала, так і зберігається в природному середовищі», – наголошує науковець.
Задумували музей на початку 1980-х років і планували до 40 об’єктів із усіх районів області. Наразі є 9, 6 із них експонуються: покутська хата під стріхою; гуцульська хата, зроблена без жодного цвяха, бойківська з кімнатою для навчання і (пам'ятаєте у Франка?) ослячою партою; опільська, де зібрана велика колекція вишивок; олійня, стодола.
Для хат шукали позитивно енергетичні місця
Особливо цікава пам'ятка – гуцульська хата-ґражда, збудована у 1889 році.
Під житло шукали найкращі місця. Там, де водяться червоні мурахи чи де худоба лягає відпочивати, вважали в давнину, – позитивна енергетика.
«Лиш тепер знаю, що ґердан і ґражда – не одне і те ж»
Такі екскурсії музеєм просто неба не лише пізнавальні, коли дехто робить для себе відкриття, що ґердани – то прикраси з бісеру, а ґражда – то помешкання, а й ностальгічні, кажуть Людмила Чишина з Хмельницького і Надія Космірак з Надвірної, уродженка Полтавщини.
– Дуже пам'ятаю, як на кутю товкла пшеницю в ступі.
– А мене олійниця вразила. Коли німці наступали, закопали три трактори і олійницю.
Після того, як музей став підрозділом заповідника «Давній Галич», фінансування іде з державного бюджету, та на все коштів не вистачає, зауважує екскурсовод. Приміром, щоб покрити хату за старими технологіями, потрібно 28-30 тисяч гривень.
