Під час екуменічного тижня іноземні гості відвідали громадські організації, зокрема, «Оселю», де живуть 30 безпритульних. Світлана Кирипко, керівник майстерні для безпритульних, розповіла: суть ідеї в тому, що непотрібних речей не буває.
Усім речам бездомні надають друге життя, розповідає вона: «Спільнота заробляє сама на себе. Те, що заробляємо, йде на оплату комунальних послуг, ліки, на кишенькові».
На виставці-ярмарку соціальних організацій були представлені дитячі малюнки, вироби з паперу, тканини. Львів’яни охоче їх купували.
Леся Волошин, працівник благодійної організації взаємодопомоги і захисту дітей, хворих на аутизм, «Контакт», розповіла, що організація допомагає 72 родинам, де є такі діти.
Вона каже, що немає розуміння з боку держави і суспільства щодо благодійництва. Сьогодні неможливо вивезти хворих дітей і їхніх матерів на відпочинок у Карпати. «Ці діти не є поза нашим життям, вони присутні серед нас, багато нам дають у житті», – каже Леся Волошин.
Сьогодні у Львові налічується понад 100 громадських організацій, чимало з них спрямовані на соціальну допомогу і працюють без жодної фінансової допомоги з боку держави. Для порівняння, кажуть працівники цих організацій, у Франції соціальні проекти і навчання соціальних працівників фінансуються з місцевих бюджетів, також є суттєві дотації з боку держави.
Ініціатива проведення соціальних тижнів належить французьким католикам із 1904 року. Дуже швидко ця традиція поширилася іншими європейськими країнами і поступово стала екуменічною і міжрелігійною.
Вперше у Львові соціальний тиждень на тему патріотизму провів митрополит УГКЦ Андрей Шептицький у 1939 році. У передвоєнні роки в Галичині за сприяння митрополита діяв український кооперативний рух. Ця громадська інституція вирішувала чимало соціальних проблем, люди об’єднувались для допомоги бідним і незахищеним.
Усім речам бездомні надають друге життя, розповідає вона: «Спільнота заробляє сама на себе. Те, що заробляємо, йде на оплату комунальних послуг, ліки, на кишенькові».
На виставці-ярмарку соціальних організацій були представлені дитячі малюнки, вироби з паперу, тканини. Львів’яни охоче їх купували.
Леся Волошин, працівник благодійної організації взаємодопомоги і захисту дітей, хворих на аутизм, «Контакт», розповіла, що організація допомагає 72 родинам, де є такі діти.
Вона каже, що немає розуміння з боку держави і суспільства щодо благодійництва. Сьогодні неможливо вивезти хворих дітей і їхніх матерів на відпочинок у Карпати. «Ці діти не є поза нашим життям, вони присутні серед нас, багато нам дають у житті», – каже Леся Волошин.
Сьогодні у Львові налічується понад 100 громадських організацій, чимало з них спрямовані на соціальну допомогу і працюють без жодної фінансової допомоги з боку держави. Для порівняння, кажуть працівники цих організацій, у Франції соціальні проекти і навчання соціальних працівників фінансуються з місцевих бюджетів, також є суттєві дотації з боку держави.
Ініціатива проведення соціальних тижнів належить французьким католикам із 1904 року. Дуже швидко ця традиція поширилася іншими європейськими країнами і поступово стала екуменічною і міжрелігійною.
Вперше у Львові соціальний тиждень на тему патріотизму провів митрополит УГКЦ Андрей Шептицький у 1939 році. У передвоєнні роки в Галичині за сприяння митрополита діяв український кооперативний рух. Ця громадська інституція вирішувала чимало соціальних проблем, люди об’єднувались для допомоги бідним і незахищеним.
