Радіо Свобода: Які шанси, що Кремль прислухається до поради Державної думи – переглянути Договір про дружбу з Україною?
Федір Лук’янов: По-перше, ця ідея не вперше лунає. Вона вже лунала, коли обговорювали саміт НАТО в Бухаресті, коли мер Москви Юрій Лужков виступав у Криму. Щодо виконання, то поки що це не більше, ніж окреслення можливостей. От, наприклад, існує паралельний конфлікт із Грузією, і нещодавно Дума ухвалила заяву, в якій закликає уряд та президента розглянути можливість визнати Абхазію та Південну Осетію. Закликали – ті й розглядають. Після цього поки нічого не відбулося. Це скоріше можливий варіант, аніж керівництво до дії. Дума, яка у нас не є серйозно самостійною, для цього й існує.
Р. С.: Голова Державної думи Росії Борис Ґризлов попередив, що, крім звернення російського парламенту, можуть бути й серйозніші наслідки для України, якщо вона далі буде рухатися до НАТО. Які інструменти може застосувати Москва?
Ф. Л.: Є інструменти такі, як запровадження візового режиму, встановлення повноцінного кордону. Можливе також використання потенціалу внутрішньої дестабілізації України, який Росія, звісно, має. Це і провокування сепаратистських настроїв, і активне порушення питання національної ідентичності росіян, які живуть в Україні. Завжди такі речі були присутніми в арсеналі великих держав. Це не означає, що Росія буде це робити. Я сподіваюся, що ми цього уникнемо. Але тут є пряма залежність: чим більшим буде тиск щодо просування України в НАТО з боку або Президента Ющенка, або американського керівництва, тим імовірніше використання ось таких контрзаходів, звісно, з важко передбачуваним результатом.
Р. С.: Ви правильно зауважили, що заяви російських політиків про вихід із Договору про дружбу з Україною лунають уже давно. Але таку заяву Дума схвалила якраз напередодні першої зустрічі президентів України і Росії. Віктор Ющенко і Дмитро Медведєв мають побачитися на неформальному саміті країн-учасниць СНД, що розпочинається завтра в російському Санкт-Петербурзі. Що в такому разі очікувати від цієї зустрічі?
Ф. Л.: Від зустрічі нічого очікувати не треба саме тому, що вона перша. Це знайомство для встановлення бодай якихось особистих стосунків. Усе пов’язано, і Росія буде упродовж наступних місяців усілякими засобами окреслювати ціну не тільки для України, але й для Заходу, для НАТО – ту ціну, яку доведеться заплатити за прискорене зближення з Україною.
Р. С.: Що тут є крайньою межею для Росії – вступ України до НАТО чи вже її приєднання до Плану дій для цього членства?
Ф. Л.: Гадаю, що в цьому сенсі російське сприйняття є справедливим. План дій для членства – це крок до неминучого вступу до НАТО, і це може відбутися досить швидко. Ясно, що війни не буде у разі отримання Плану дій. Але гадаю, що ще до можливого рішення про План дій для членства в грудні чи навесні наступного року Росія буде досить різко давати зрозуміти, чому і як їй це неприйнятно.
Федір Лук’янов: По-перше, ця ідея не вперше лунає. Вона вже лунала, коли обговорювали саміт НАТО в Бухаресті, коли мер Москви Юрій Лужков виступав у Криму. Щодо виконання, то поки що це не більше, ніж окреслення можливостей. От, наприклад, існує паралельний конфлікт із Грузією, і нещодавно Дума ухвалила заяву, в якій закликає уряд та президента розглянути можливість визнати Абхазію та Південну Осетію. Закликали – ті й розглядають. Після цього поки нічого не відбулося. Це скоріше можливий варіант, аніж керівництво до дії. Дума, яка у нас не є серйозно самостійною, для цього й існує.
Р. С.: Голова Державної думи Росії Борис Ґризлов попередив, що, крім звернення російського парламенту, можуть бути й серйозніші наслідки для України, якщо вона далі буде рухатися до НАТО. Які інструменти може застосувати Москва?
Ф. Л.: Є інструменти такі, як запровадження візового режиму, встановлення повноцінного кордону. Можливе також використання потенціалу внутрішньої дестабілізації України, який Росія, звісно, має. Це і провокування сепаратистських настроїв, і активне порушення питання національної ідентичності росіян, які живуть в Україні. Завжди такі речі були присутніми в арсеналі великих держав. Це не означає, що Росія буде це робити. Я сподіваюся, що ми цього уникнемо. Але тут є пряма залежність: чим більшим буде тиск щодо просування України в НАТО з боку або Президента Ющенка, або американського керівництва, тим імовірніше використання ось таких контрзаходів, звісно, з важко передбачуваним результатом.
Р. С.: Ви правильно зауважили, що заяви російських політиків про вихід із Договору про дружбу з Україною лунають уже давно. Але таку заяву Дума схвалила якраз напередодні першої зустрічі президентів України і Росії. Віктор Ющенко і Дмитро Медведєв мають побачитися на неформальному саміті країн-учасниць СНД, що розпочинається завтра в російському Санкт-Петербурзі. Що в такому разі очікувати від цієї зустрічі?
Ф. Л.: Від зустрічі нічого очікувати не треба саме тому, що вона перша. Це знайомство для встановлення бодай якихось особистих стосунків. Усе пов’язано, і Росія буде упродовж наступних місяців усілякими засобами окреслювати ціну не тільки для України, але й для Заходу, для НАТО – ту ціну, яку доведеться заплатити за прискорене зближення з Україною.
Р. С.: Що тут є крайньою межею для Росії – вступ України до НАТО чи вже її приєднання до Плану дій для цього членства?
Ф. Л.: Гадаю, що в цьому сенсі російське сприйняття є справедливим. План дій для членства – це крок до неминучого вступу до НАТО, і це може відбутися досить швидко. Ясно, що війни не буде у разі отримання Плану дій. Але гадаю, що ще до можливого рішення про План дій для членства в грудні чи навесні наступного року Росія буде досить різко давати зрозуміти, чому і як їй це неприйнятно.
