Активізація російського політикуму після офіційного підтвердження Президентом Віктором Ющенком про наміри України отримати План дій щодо членства в НАТО на саміті цієї організації в Бухаресті вкотре нагадала, що Росія є чи не найголовнішим чинником в геополітичному становищі України та її євроатлантичних перспективах. Заяви російських політиків про можливість перегляду Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією і «заборона» Україні вступати будь-коли до НАТО виглядають як шантаж. Це вказує на те, що Росія не позбулася імперських манер у стосунках з Україною.
Це також свідчить і про те, що Росія боїться втратити з-під контролю Україну, яку вона продовжує розглядати не як окрему і незалежну державу, а як стратегічний об’єкт. Адже територією України проходять стратегічно важливі для Росії транзитні шляхи (енергоносії, залізниця, автомагістралі, повітряний простір і таке інше), що у найкоротший шлях і з налагодженою інфраструктурою з’єднує її з Центральною та Західною Європою. Цими факторами вдало і прагматично користується Росія.
В Україні ж, крім обережних заяв у ЗМІ про невигідність базування Чорноморського флоту Росії в Криму та про його зловживання, усного обурення ціною на газ та збиткового для України використання її газотранспортної системи, серйозних претензій до північної сусідки ніхто з можновладців ніколи не пред’являв. Жоден Президент і уряди так і не спромоглися підрахувати усі втрати та вигоди від співробітництва з Росією та започаткувати систему стосунків із нуля та із обопільних інтересів.
Єдину спробу нещодавно зробив уряд Юлії Тимошенко під час газових перемов у Росії, однак ці наміри були заблоковані в Україні передовсім. (Радіо Свобода про це писало).
Президент Ющенко поки на таку, як висловився російський політик Борис Нємцов, істерику довкола намірів України приєднуватися до ПДЧ і розриву Росією Договору, не відреагував. Попри те, що зовнішньополітична діяльність – саме його вотчина. Не висловився з цього приводу і український парламент.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко лише заявила, що розраховує на те, що перегляд Росією Договору про дружбу і співробітництво з Україною посилить взаємодію двох країн.
«Я сподіваюсь, що після перегляду цей договір буде концептуально посилено, бо сьогодні Україна хотіла б мати дійсно справжню співпрацю, в якій ми могли б об`єднати зусилля для освоєння світових ринків і в тих галузях і напрямах, в яких ми завжди мали потужну кооперацію», – сказала вона журналістам. Тимошенко також осудила позицію Росії щодо намірів України приєднатися до НАТО. Мовляв, ми ж не диктуємо Росії, з ким їй співпрацювати і у який спосіб їй захищати свої кордони та незалежність.
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією був підписаний 31 травня 1997 року, а набув він чинності 1 квітня 1999 року. У документі, зокрема, йдеться про те, що сторони беззастережно визнають один одного як рівноправного стратегічного партнера у співробітництві в різних сферах, визнають територіальну цілісність і кордони, забезпечують невтручання у внутрішні справи сторін тощо.
Попри політичний галас росіян, Україна поки не порушила жодної домовленості. І це може бути серйозним козирем та аргументом України у співпраці та інтеграції у євроатлантичний світ.
Хто найбільше боїться вступу України до НАТО і чому?
Понад 60% росіян висловлюють упевненість, що приєднання Грузії й України до НАТО несе загрозу Росії. Такі дані опублікувала «Газета.Ру», за результатами опитування громадян російським Аналітичним центром Юрія Левади. 30% росіян переконані, що приєднання України до НАТО може створити серйозну загрозу безпеці Росії. Такої ж думки дотримується більшість російських політиків. А директор Департаменту загальноєвропейського співробітництва МЗС Росії Сергій Рябков в інтерв''ю Інтерфаксу заявив прямо, що можливе розширення НАТО не входить до сфери російських інтересів, тому Росія змушена реагувати різко і прямо.
Така позиція росіян є звичною і навіть зрозумілою. Російська влада, звинувачуючи Україну в порушенні Договору про дружбу і співробітництво, якраз сама його порушує. При цьому країни, яких називають країнами з усталеною демократією, такі порушення не помічають (Тузла, ситуація в Криму тощо).
Цікавою в цьому контексті є позиція і деяких західних країн, зокрема Франції, Німеччини, Великої Британії. Лідери цих країн уже натякнули, що не готові підтримувати прагнення України приєднатися до НАТО.
Під час Помаранчевої революції у німецькому Бундестазі обговорювали українське питання. Більшість німецьких депутатів відмовлялися підтримувати події на українському Майдані. Мовляв, усе що робиться в Україні, це, без сумніву, ознаки демократії, однак ми не повинні підтримувати їх, щоб не зашкодити нашому другові Росії, який забезпечує нас енергоносіями. Приблизно таку думку тоді висловив канцлер Ґерхардт Шредер. І лише невелика група депутатів виступила з відвертими заявами про те, що німці, як справжні демократи, не мають права продавати свободу і демократію за енергетичні інтереси у Росії.
Очевидно, нинішній канцлер Анґела Меркель керується такими ж аргументами. Така ж ситуація і стосовно Франції, яка, як і багато інших європейських держав, живиться російськими енергоносіями, а в Україні має мінімальний інтерес. Названі країни є впливовими як у ЄС, так і в НАТО, тому їхня позиція є вагомою для України.
Прихильники України. Скільки їх?
Найбільшими вболівальниками українських інтересів донедавна була Польща. Щоправда, деякі польські аналітики відзначають, що з приходом до влади Дональда Туска «адвокатство» Польщі щодо України дещо послабилося. Однак, перебуваючи нещодавно в Києві, новий польський прем’єр наголосив, що вступ України до НАТО — річ неминуча, це може не станеться сьогодні чи завтра, але він неодмінно станеться.
Наразі підтримку Україні в отриманні ПДЧ висловився президент Литви Валдас Адамкус, який вважає, що надання Плану дій щодо членства в Альянсі Україні та Грузії відповідатиме інтересам безпеки і стабільності в регіоні і в усьому євроатлантичному співтоваристві. Свою абсолютну підтримку України в цьому питанні вкотре висловив президент США Джордж Буш під час його короткого візиту до Києва, напередодні саміту Альянсу.
Власне, кого країна може вважати своїм другом та яке її місце на зовнішній арені, з’ясується безпосередньо на саміті НАТО в Бухаресті.Українська влада перевірить рівень довіри до себе та порахує своїх реальних стратегічних партнерів.
Це також свідчить і про те, що Росія боїться втратити з-під контролю Україну, яку вона продовжує розглядати не як окрему і незалежну державу, а як стратегічний об’єкт. Адже територією України проходять стратегічно важливі для Росії транзитні шляхи (енергоносії, залізниця, автомагістралі, повітряний простір і таке інше), що у найкоротший шлях і з налагодженою інфраструктурою з’єднує її з Центральною та Західною Європою. Цими факторами вдало і прагматично користується Росія.
В Україні ж, крім обережних заяв у ЗМІ про невигідність базування Чорноморського флоту Росії в Криму та про його зловживання, усного обурення ціною на газ та збиткового для України використання її газотранспортної системи, серйозних претензій до північної сусідки ніхто з можновладців ніколи не пред’являв. Жоден Президент і уряди так і не спромоглися підрахувати усі втрати та вигоди від співробітництва з Росією та започаткувати систему стосунків із нуля та із обопільних інтересів.
Єдину спробу нещодавно зробив уряд Юлії Тимошенко під час газових перемов у Росії, однак ці наміри були заблоковані в Україні передовсім. (Радіо Свобода про це писало).
Президент Ющенко поки на таку, як висловився російський політик Борис Нємцов, істерику довкола намірів України приєднуватися до ПДЧ і розриву Росією Договору, не відреагував. Попри те, що зовнішньополітична діяльність – саме його вотчина. Не висловився з цього приводу і український парламент.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко лише заявила, що розраховує на те, що перегляд Росією Договору про дружбу і співробітництво з Україною посилить взаємодію двох країн.
«Я сподіваюсь, що після перегляду цей договір буде концептуально посилено, бо сьогодні Україна хотіла б мати дійсно справжню співпрацю, в якій ми могли б об`єднати зусилля для освоєння світових ринків і в тих галузях і напрямах, в яких ми завжди мали потужну кооперацію», – сказала вона журналістам. Тимошенко також осудила позицію Росії щодо намірів України приєднатися до НАТО. Мовляв, ми ж не диктуємо Росії, з ким їй співпрацювати і у який спосіб їй захищати свої кордони та незалежність.
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією був підписаний 31 травня 1997 року, а набув він чинності 1 квітня 1999 року. У документі, зокрема, йдеться про те, що сторони беззастережно визнають один одного як рівноправного стратегічного партнера у співробітництві в різних сферах, визнають територіальну цілісність і кордони, забезпечують невтручання у внутрішні справи сторін тощо.
Попри політичний галас росіян, Україна поки не порушила жодної домовленості. І це може бути серйозним козирем та аргументом України у співпраці та інтеграції у євроатлантичний світ.
Хто найбільше боїться вступу України до НАТО і чому?
Понад 60% росіян висловлюють упевненість, що приєднання Грузії й України до НАТО несе загрозу Росії. Такі дані опублікувала «Газета.Ру», за результатами опитування громадян російським Аналітичним центром Юрія Левади. 30% росіян переконані, що приєднання України до НАТО може створити серйозну загрозу безпеці Росії. Такої ж думки дотримується більшість російських політиків. А директор Департаменту загальноєвропейського співробітництва МЗС Росії Сергій Рябков в інтерв''ю Інтерфаксу заявив прямо, що можливе розширення НАТО не входить до сфери російських інтересів, тому Росія змушена реагувати різко і прямо.
Така позиція росіян є звичною і навіть зрозумілою. Російська влада, звинувачуючи Україну в порушенні Договору про дружбу і співробітництво, якраз сама його порушує. При цьому країни, яких називають країнами з усталеною демократією, такі порушення не помічають (Тузла, ситуація в Криму тощо).
Цікавою в цьому контексті є позиція і деяких західних країн, зокрема Франції, Німеччини, Великої Британії. Лідери цих країн уже натякнули, що не готові підтримувати прагнення України приєднатися до НАТО.
Під час Помаранчевої революції у німецькому Бундестазі обговорювали українське питання. Більшість німецьких депутатів відмовлялися підтримувати події на українському Майдані. Мовляв, усе що робиться в Україні, це, без сумніву, ознаки демократії, однак ми не повинні підтримувати їх, щоб не зашкодити нашому другові Росії, який забезпечує нас енергоносіями. Приблизно таку думку тоді висловив канцлер Ґерхардт Шредер. І лише невелика група депутатів виступила з відвертими заявами про те, що німці, як справжні демократи, не мають права продавати свободу і демократію за енергетичні інтереси у Росії.
Очевидно, нинішній канцлер Анґела Меркель керується такими ж аргументами. Така ж ситуація і стосовно Франції, яка, як і багато інших європейських держав, живиться російськими енергоносіями, а в Україні має мінімальний інтерес. Названі країни є впливовими як у ЄС, так і в НАТО, тому їхня позиція є вагомою для України.
Прихильники України. Скільки їх?
Найбільшими вболівальниками українських інтересів донедавна була Польща. Щоправда, деякі польські аналітики відзначають, що з приходом до влади Дональда Туска «адвокатство» Польщі щодо України дещо послабилося. Однак, перебуваючи нещодавно в Києві, новий польський прем’єр наголосив, що вступ України до НАТО — річ неминуча, це може не станеться сьогодні чи завтра, але він неодмінно станеться.
Наразі підтримку Україні в отриманні ПДЧ висловився президент Литви Валдас Адамкус, який вважає, що надання Плану дій щодо членства в Альянсі Україні та Грузії відповідатиме інтересам безпеки і стабільності в регіоні і в усьому євроатлантичному співтоваристві. Свою абсолютну підтримку України в цьому питанні вкотре висловив президент США Джордж Буш під час його короткого візиту до Києва, напередодні саміту Альянсу.
Власне, кого країна може вважати своїм другом та яке її місце на зовнішній арені, з’ясується безпосередньо на саміті НАТО в Бухаресті.Українська влада перевірить рівень довіри до себе та порахує своїх реальних стратегічних партнерів.