 |
| (radiosvoboda.ua) |
В Україні, як і майже у всіх державах світу, існує така річ, як Конституція. Це ж вона визначає засадничі норми життя держави і, поміж іншого, поведінки представників публічної влади. Там у статті 78 сказано: «Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку».
Борець з монополіями, якому ніколи з ними боротися
Таке положення справедливе. Бо ж як людина може бути на державній службі, тим більше – очолювати якийсь орган виконавчої влади, якщо вона одночасно мусить на постійній основі сидіти в залі засідань Верховної Ради, та ще й працювати в її комітетах та інших органах? Але відкриваємо газету й читаємо: «Олексій Костусєв – голова Антимонопольного комітету України (АМКУ) – сказав... » А потім відкриваємо офіційний веб-портал Верховної Ради і читаємо там, що той самий Олексій Костусєв є народним депутатом за списком Партії регіонів. І вже не перший рік: якраз минуло два роки з того часу, як Костусєв був обраний до парламенту, водночас продовжуючи очолювати АМКУ. А потім він був переобраний на дочасних виборах. Ба більше: він є не просто депутатом, а... Утім, ось повний список його депутатських занять (за веб-порталом Верховної Ради):
· «Член Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики · Член Виконавчого Комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському Союзі · Член Постійної делегації у Парламентському вимірі Центральноєвропейської ініціативи · Член групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Білорусь · Член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученими Штатами Америки · Член групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією · Член групи з міжпарламентських зв’язків з Італійською Республікою · Член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії · Член групи з міжпарламентських зв’язків з Китайською Народною Республікою».
Яка неймовірно зайнята людина! Який сумлінний і працьовитий депутат! Не дивно, що у нього геть не вистачає часу займатися такою буденщиною, яка перебуває у сфері компетенції АМКУ: контроль за цінами, боротьба з картельними змовами і несумлінною конкуренцією. Є речі значно цікавіші: зі США, Китаєм й Італією стосунки налагоджувати, їздити туди для обміну передовим досвідом, зустрічати конгресменів, сенаторів та думців...
От громадяни України останні два роки і відчувають на собі наслідки зайнятості пана Костусєва різними важливими справами, окрім однієї – тієї, що покладена на нього як на голову АМКУ.
З іншого боку, а якого дідька мусять бізнесмени дотримуватися українського законодавства, якщо очільник Антимонопольного комітету на очах у всіх – Президента, двох голів ВР, прокуратури, коаліції й опозиції – два роки нехтує Конституцією?
І якби ж то він був самотній у своєму поєднанні посад! Ідеться про десятки нардепів, для яких Конституція наче й не писана, хоча вони мусять стояти на її сторожі.
Що головніше для політика – душа і помисли чи Конституція?
Колись Раїса Богатирьова у фракції Партії регіонів працювала «кнопкодавом» – тобто регулярно голосувала за цілий ряд колег, які ходять до парламенту лише на свята. Свідчень цього вистачає в архівах телевізійників, які можуть показати охочим картинку, як пані Раїса тисне ті кнопки, перехилившись на інший ряд і щедро демонструючи свої жіночі принади. Старанність була винагороджена – і тепер уже за неї голосували. Так, у вересні 2007 року, коли Раїса Богатирьова перебувала у лікарні, її депутатська картка неодноразово голосувала «за» і «проти» відповідних законопроектів. Колега Богатирьової по фракції Ганна Герман пояснила це так: «Раїса Василівна вже з лікарні написала листа з дорученням, щоб її картка була присутня у залі, щоб її душа та її помисли були вчора з нами... Я думаю, ви не сумнівалися, що душа і помисли пані Богатирьової є чесні і чисті».
Тим часом 84 стаття Конституції однозначно стверджує: «Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». Жодні «листи з лікарні» тут не мають ніякого значення. Ба, навіть у французьких Національних зборах, де допускається як виняток голосування за того чи іншого відсутнього з дуже й дуже поважних причин депутата, для цього необхідне спеціальне рішення парламенту. А не «лист», навіть «з дорученням». Тоді як «чисті душа і помисли» у жодній демократичній державі не є підставою для нехтування Основним Законом...
Ситуація не змінилася у Верховній Раді 7-го скликання. Ба більше: коли Раїса Богатирьова була президентським указом призначена секретарем Ради національної безпеки і оборони, її «душа і помисли» разом із карткою для голосування залишилися у стінах парламенту. Свої депутатські повноваження вона, як і багато хто, не склала, хоча і не ходить до сесійної зали. І, скажімо, хоча 20 березня Богатирьова була фізично відсутня у залі, там перебував її електронний двійник, який узяв участь у голосуванні. Так само, як і двійник найбагатшої людини України депутата Ахметова...
Як випускниця ВПШ бореться за права людини
Який парламент – такий у нього й Уповноважений із прав людини. Ніна Карпачова обіймає цю посаду вже 12-й рік. Не будемо особливо торкатися делікатного питання про суміщення посад – усупереч Конституції і законам, Ніна Іванівна у 2006-2007 роках 10 місяців пробула одночасно й депутатом, й омбудсманом, демонструючи таким робом усьому суспільству взірець дуже специфічної правосвідомості. Тим часом правозахисники останні роки в один голос критикують діяльність Карпачової на її начебто основній посаді.
Та мова зараз не про це. 27 березня прес-служби Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поширила інформацію, в якій, зокрема, говориться: «Відбулася зустріч Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової з Надзвичайним і Повноважним Послом Китайської Народної Республіки в Україні паном Чжоу Лі. Серед питань, які стали предметом перемовин, – доля моряків українського судна Нафтогаз-67, яке затонуло 23 березня в акваторії Сянгана після зіткнення з китайським суховантажем; передача на Батьківщину для відбуття покарання громадянина України Віктора Шарабанова, засудженого на 11 років позбавлення волі за крадіжку, а також обговорювалася ситуація, яка склалася навколо Тибетського автономного району КНР». Далі два абзаци про потерпілих моряків, абзац – про Віктора Шарабанова, а потім – головне: «Торкаючись недавніх подій у Тибеті та провінції Ганьсу, внаслідок яких загинуло 13 осіб і багато людей отримали поранення різного ступеня тяжкості, учасники зустрічі висловили стурбованість скоординованим ззовні розпалюванням конфлікту напередодні літніх Олімпійських ігор, які вперше прийматиме Китай».
Тим, кому за 40, це жваво нагадує повідомлення газети «Правда», в яких ішлося, скажімо, про «спровоковані ззовні» дії польської «Солідарності» чи борців за права кримськотатарського народу. Не буду цитувати виклад китайської позиції – українців, безумовно, більше цікавлять настанови українського «державного правозахисника». І ось якими вони є: «Позиція Омбудсмана України щодо дотримання прав людини у Тибеті є незмінною з часу її офіційного візиту до Китаю та відвідання цього автономного району в 1999 році: ''Я з болем сприйняла звістку про спровоковане насильство в Тибеті, вчинене одразу за подіями в Косово, – зазначила Ніна Карпачова. – Тибет – невід’ємна частина Китаю, а суверенітет та територіальна цілісність, як і права людини в Китаї, мають поважатися всією світовою спільнотою''. На її думку, намагання зірвати Олімпіаду в Китаї насправді є приводом для втручання у внутрішні справи КНР. Ніна Карпачова висловила переконання, що літні Олімпійські ігри підтвердять миролюбність Китаю, його об’єднавчу роль у досягненні світового прогресу і слугуватимуть утвердженню сили людського духу та людської гідності».
Одне слово: геть агресивний блок НАТО та американський імперіалізм. Що ж, для випускниці Вищої партійної школи – позиція цілком зрозуміла. А от для людини, покликаної обстоювати права людини, – абсурдна. Хоча б тому, що, за даними світового правозахисного руху, загинуло значно більше тибетців, тоді як Ніна Карпачова беззастережно приймає офіційну цифру. І, до речі, який зв’язок між Тибетом та Косовом? За принципом «у городі – бузина, у Києві – дядько»?
Дещо із життя столичних марсіян
Ну, а столичний Київ живе власним життям. Майже космічним. Утім, інші кажуть – марсіянським. Так чи інакше, тут щодня кояться дивовижні речі, які адекватно переповісти міг би хіба що Ярослав Гашек, автор безсмертного «Швейка». Але у зв’язку з відсутністю українських Гашеків, передамо слово Миколі Томенку, голові спеціальної парламентської комісії, яка вивчає космічні успіхи Києва.
Так, Томенко відзначив, що за даними прокуратури Києва, яка проводила перевірки упродовж 2006-2008 років щодо дотримання законодавства в сфері земельних відносин, було внесено 229 документів прокурорського реагування. З них, 45 протестів (27 протестів на рішення Київради попереднього скликання й 18 протестів на рішення Київради п’ятого скликання), 18 подань, 7 приписів і 80 позовів.
Але що цікаво: за словами Томенка, на винесені прокуратурою протести щодо рішень київської влади ніхто належним чином не реагує. «Відповідно до чинного законодавства, якщо прокуратура винесла протест і якщо протягом 10 днів немає реакції, вона виносить повторний протест і торпедує необхідність його виконання», – сказав Томенко. Він зазначив, що всі ці протести або просто ігноруються, або деякі з них відхилені під час засідання Київської міської держадміністрації. «А що в нас Генеральна прокуратура робить? Нічого не робить», – відзначив Томенко. За його словами, ті матеріали, які зі столичної передають у Генеральну прокуратуру, там же навічно й залишаються.
...Чи треба до цього додавати, що у столичній раді за дуже частої відсутності на її засіданнях мера Леоніда Черновецького його картка все ж голосує?..
...Одне слово, уважний розгляд пертурбацій політичного життя сам собою підштовхує до думки, що в Україні «День дурня» триває 365 діб. Принаймні, коли йдеться про владні верхи. Бо ж мільйонні банківські рахунки і значок депутата ще не гарантують, що ти не дурень в очах співгромадян.