Усі опитування свідчать, що більшість зі 150 мандатів грузинського парламенту 3 з половиною мільйони виборців Грузії віддадуть владному нині Об’єднаному національному рухові, фактичній партії президента Міхеїла Саакашвілі.
Головне ж питання, на думку аналітиків, у тому, як поведеться в новому парламенті розколена опозиція і як цей парламент уживатиметься з президентом.
Директор досліджень Інституту Середньої Азії й Кавказу Університету імені Джонза і Гопкинза у США Сванте Корнелл звертає увагу, що грузинська політика, за його словами, дуже поляризована.
«Усе стоїть на особистостях. Між політичним акторами немає жодної довіри й бажання діалогу. А з боку опозиції ще є й схильність виходити на вулиці замість того, щоб сідати за переговори з супротивниками», – каже дослідник.
Народ хотів зміни політики, і політика змінилася
Коли в листопаді минулого року опозиція влаштувала масові протести в Тбілісі з закликами покласти край одноосібному переважанню президента в політиці країни, Міхеїл Саакашвілі відповів розгоном демонстрацій, запровадженням надзвичайного стану і тимчасовими обмеженнями на неурядові засоби інформації. Цей крок значно погіршив його репутацію і в країні, і за кордоном.
Та Саакашвілі оговтався і вже в січні виграв дострокові президентські вибори – хоча й отримав цього разу 52 відсотки голосів, а не 96, як у 2004 році, коли він був героєм «революції троянд».
Відтак Саакашвілі здійснив низку кроків, які мали засвідчити, що він розуміє потреби і своїх прихильників, і опозиції. Його владна партія пішла в парламенті на зміни до виборчого законодавства, фінансовані державою засоби інформації роблять усе, щоб виглядати врівноваженими, а сам президент додав до своєї риторики чимало болючих внутрішніх питань – таких, як створення нових робочих місць чи відновлення мережі газопостачання.
За словами аналітиків, змінилася не тільки риторика, а й фактична політика. Наприклад, тепер Саакашвілі й його прихильники вже не вважають, що вільний ринок сам по собі вирішить усі проблеми, каже Сванте Корнелл: «Вони відходять від такої собі неоліберальної економічної й соціальної політики, яка нібито мала б сама привести до зростання економіки й поліпшень, а влада б нічого не мала й робити. Тепер вони намагаються й на соціальні потреби звертати увагу».
А Об’єднаний національний рух заповнив свій виборчий список великою кількістю нових облич.
На думку Сванте Корнелла, більшість учасників масових минулорічних демонстрацій «хотіли виправлення політики влади, а не конче зміни режиму». Тож, каже дослідник, у цьому сенсі грузинська влада, мабуть, зробила достатньо – «принаймні для того, щоб стати першою на виборах, і, можливо, й достатньо, щоб утримати більшість».
Радикальна опозиція наперед заявляє про шахрайства
Тим часом найбільший антиурядовий блок, Об’єднана опозиція на чолі з недавнім кандидатом на президента Леваном Ґачечіладзе, за прогнозами, посяде друге місце з великим відривом від владної партії.
Це об’єднання дев’яти партій на словах заявляє, що готове до співпраці з іншими силами. Але водночас воно не припиняє закликати до відставки щойно переобраного Міхеїла Саакашвілі з президентської посади і, як вважають, навряд чи піде на конструктивні відносини з владою.
Але попри те, що за всіма опитуваннями це об’єднання значно відстає від владної партії, воно впевнене, що обов’язково переможе, а інший результат наперед називає сфальсифікованим.
«Якщо вибори будуть чесні, ми готові співпрацювати і йти на переговори будь із ким. Але тільки якщо вибори не будуть сфальсифіковані. А якщо ж влада безсоромно сфальсифікує вибори і набере в парламенті значну більшість, це матиме серйозні наслідки. В такому разі жодної співпраці бути не може», – заявляє один із чільних представників Об’єднаної опозиції Ґія Тортладзе.
Критики ж кажуть, що цей блок лише використовує твердження про виборчі шахрайства для того, щоб підвищити свою популярність.
Вакуум для конструктивної опозиції
Це створює дещо особливу ситуацію, каже Сванте Корнелл: «У Грузії існує великий вакуум, бо є багато людей, які не задоволені владою, але водночас не відчувають довіри й до опозиції».
На думку американського дослідника, в нинішній грузинській політиці наразі бракує центристських сил, які могли б удовольнити більшість виборців.
На таку роль претендують дві партії – правоцентристські республіканці і новостворені християнські демократи. Обидві висловили бажання співпрацювати з владою, хоча теж вимагають від неї чесних виборів.
Християнсько-демократичний рух, який виник щойно в лютому і заявляє про свою позицію «захисту грузинського православного християнства», різко збільшує кількість своїх прихильників.
По Тбілісі гуляють непідтверджені чутки, ніби ця партія таємно співпрацює з владою і навіть фінансується нею. Лідер християнських демократів, недавній телеведучий і керівник редакції інформації опозиційного телеканалу «Імеді» Ґіорґі Тарґамадзе, відкидає такі припущення як «наклеп».
Республіканська партія, яка в лютому вийшла з Об’єднаної опозиції, тепер по суті критикує цю опозицію. Лідер республіканців Давіт Усупашвілі говорить, що серед опозиціонерів «чимало ще безвідповідальніших, ніж нинішня влада». Ця партія популярна серед інтелектуалів і середнього класу.
Але, за прогнозами, і Християнсько-демократичний рух, і Республіканська партія перебувають десь на межі 5-відсоткового прохідного бар’єру і можуть і не потрапити до нового парламенту.
Головне ж питання, на думку аналітиків, у тому, як поведеться в новому парламенті розколена опозиція і як цей парламент уживатиметься з президентом.
Директор досліджень Інституту Середньої Азії й Кавказу Університету імені Джонза і Гопкинза у США Сванте Корнелл звертає увагу, що грузинська політика, за його словами, дуже поляризована.
«Усе стоїть на особистостях. Між політичним акторами немає жодної довіри й бажання діалогу. А з боку опозиції ще є й схильність виходити на вулиці замість того, щоб сідати за переговори з супротивниками», – каже дослідник.
Народ хотів зміни політики, і політика змінилася
Коли в листопаді минулого року опозиція влаштувала масові протести в Тбілісі з закликами покласти край одноосібному переважанню президента в політиці країни, Міхеїл Саакашвілі відповів розгоном демонстрацій, запровадженням надзвичайного стану і тимчасовими обмеженнями на неурядові засоби інформації. Цей крок значно погіршив його репутацію і в країні, і за кордоном.
Та Саакашвілі оговтався і вже в січні виграв дострокові президентські вибори – хоча й отримав цього разу 52 відсотки голосів, а не 96, як у 2004 році, коли він був героєм «революції троянд».
Відтак Саакашвілі здійснив низку кроків, які мали засвідчити, що він розуміє потреби і своїх прихильників, і опозиції. Його владна партія пішла в парламенті на зміни до виборчого законодавства, фінансовані державою засоби інформації роблять усе, щоб виглядати врівноваженими, а сам президент додав до своєї риторики чимало болючих внутрішніх питань – таких, як створення нових робочих місць чи відновлення мережі газопостачання.
За словами аналітиків, змінилася не тільки риторика, а й фактична політика. Наприклад, тепер Саакашвілі й його прихильники вже не вважають, що вільний ринок сам по собі вирішить усі проблеми, каже Сванте Корнелл: «Вони відходять від такої собі неоліберальної економічної й соціальної політики, яка нібито мала б сама привести до зростання економіки й поліпшень, а влада б нічого не мала й робити. Тепер вони намагаються й на соціальні потреби звертати увагу».
А Об’єднаний національний рух заповнив свій виборчий список великою кількістю нових облич.
На думку Сванте Корнелла, більшість учасників масових минулорічних демонстрацій «хотіли виправлення політики влади, а не конче зміни режиму». Тож, каже дослідник, у цьому сенсі грузинська влада, мабуть, зробила достатньо – «принаймні для того, щоб стати першою на виборах, і, можливо, й достатньо, щоб утримати більшість».
Радикальна опозиція наперед заявляє про шахрайства
Тим часом найбільший антиурядовий блок, Об’єднана опозиція на чолі з недавнім кандидатом на президента Леваном Ґачечіладзе, за прогнозами, посяде друге місце з великим відривом від владної партії.
Це об’єднання дев’яти партій на словах заявляє, що готове до співпраці з іншими силами. Але водночас воно не припиняє закликати до відставки щойно переобраного Міхеїла Саакашвілі з президентської посади і, як вважають, навряд чи піде на конструктивні відносини з владою.
Але попри те, що за всіма опитуваннями це об’єднання значно відстає від владної партії, воно впевнене, що обов’язково переможе, а інший результат наперед називає сфальсифікованим.
«Якщо вибори будуть чесні, ми готові співпрацювати і йти на переговори будь із ким. Але тільки якщо вибори не будуть сфальсифіковані. А якщо ж влада безсоромно сфальсифікує вибори і набере в парламенті значну більшість, це матиме серйозні наслідки. В такому разі жодної співпраці бути не може», – заявляє один із чільних представників Об’єднаної опозиції Ґія Тортладзе.
Критики ж кажуть, що цей блок лише використовує твердження про виборчі шахрайства для того, щоб підвищити свою популярність.
Вакуум для конструктивної опозиції
Це створює дещо особливу ситуацію, каже Сванте Корнелл: «У Грузії існує великий вакуум, бо є багато людей, які не задоволені владою, але водночас не відчувають довіри й до опозиції».
На думку американського дослідника, в нинішній грузинській політиці наразі бракує центристських сил, які могли б удовольнити більшість виборців.
На таку роль претендують дві партії – правоцентристські республіканці і новостворені християнські демократи. Обидві висловили бажання співпрацювати з владою, хоча теж вимагають від неї чесних виборів.
Християнсько-демократичний рух, який виник щойно в лютому і заявляє про свою позицію «захисту грузинського православного християнства», різко збільшує кількість своїх прихильників.
По Тбілісі гуляють непідтверджені чутки, ніби ця партія таємно співпрацює з владою і навіть фінансується нею. Лідер християнських демократів, недавній телеведучий і керівник редакції інформації опозиційного телеканалу «Імеді» Ґіорґі Тарґамадзе, відкидає такі припущення як «наклеп».
Республіканська партія, яка в лютому вийшла з Об’єднаної опозиції, тепер по суті критикує цю опозицію. Лідер республіканців Давіт Усупашвілі говорить, що серед опозиціонерів «чимало ще безвідповідальніших, ніж нинішня влада». Ця партія популярна серед інтелектуалів і середнього класу.
Але, за прогнозами, і Християнсько-демократичний рух, і Республіканська партія перебувають десь на межі 5-відсоткового прохідного бар’єру і можуть і не потрапити до нового парламенту.