260 приватних шкіл мають ліцензію Міністерства освіти України. У Львові таких закладів 16. Чимало з них мають свою спеціалізацію - чи то поглиблене вивчення певних предметів, чи то, наприклад, релігійна спрямованість, “своя родзинка”, як кажуть вчителі приватних шкіл. Більшість з них працюють за унікальними, авторськими методиками, які суттєво різняться від масового підходу у державних школах.
“Приватна школа – це не є бізнес, ми боремося за свою справу!”
Католицька школа Святої Софії відкрилася у Львові 6 років тому. Головна мета закладу, окрім вивчення загальноосвітніх предметів, — виховання дитини на принципах християнської моралі. Нині у школі навчаються 240 дітей. У класі не більше 16 учнів. Через місяць оплата за школу зросте на 50 гривень і становитиме 80 доларів. Як розповіла місцевій кореспондентці Радіо Свобода Галині Терещук заступник директора школи Святої Софії Мар’яна Гадюк, фінансова ситуація у школі доволі складна, і це не дозволяє вирішити проблеми із приміщенням: початкові школа, тобто молодші школярі, навчаються на базі колишнього монастиря – там затишні і зручні для школярів класи.
А от старшокласники вчаться в іншому приміщенні, яке ділять зі звичайною державною школою. Саме тому школа не може взяти на навчання всіх охочих. Цього року школа відмовила у навчанні 20 дітям. Мама першокласниці Марійки каже, що хотіла віддати дитину саме в цю школу, оскільки тут навчають християнській моралі, і дитина після занять перебуватиме під наглядом двох вихователів до вечора, поки мама не прийде з роботи. Це дуже зручно: школяр перебуває у навчальному закладі з 9 до 18 години, оскільки у Львові майже не лишилося шкіл з групами продовженого дня. Для Марійчиної родини 350 гривень (а з наступного місяця 400) – великі гроші, адже середня зарплата в області складає 600-700 гривень.
“Порівнювати державну і приватну освіту – це все одно, що порівнювати картини Пікассо і Моне”
Львівські ціни на приватне навчання не рівняються до київських, середня ціна за недержавну освіту в столиці становить 350-400 доларів. Директор однієї з київських приватних шкіл Оксана Балакшина каже, що так чи інакше приватна школа працює за державними стандартами. Тобто, діти проходять ту ж програму, що і в державній школі, різниця – у методиці викладання та сімейній атмосфері, яка зазвичай панує в приватних закладах освіти.
За словами десятикласниці Юлі, яка спробували принади навчання і в державній, і в приватній школі, у платних закладах освіти “до дітей ставляться як до нормальних людей”. Якщо є проблеми в навчанні, то вчитель може приділити увагу кожному учню, оскільки в класах вдвічі менше школярів, аніж у державних школах. Мама 6-річного Назара, який живе на Рівненщині, вважає, що приватна школа була б гарним варіантом для її сина .“Платити майже як у безкоштовній (нібито!) державній школі: якщо врахувати подарунки вчителям, гроші на ремонт класу, на культурну програму – то все разом і виллється в ту суму, яку можна було б платити у приватній школі...”
Не треба допомагати! Краще не заважайте!
Проблема виживання приватних шкіл у законодавстві, каже директорка одного з таких закладів Світлана Олексюк. Для того, щоб відкрити школу, фінансово її треба оформити як комерційне підприємство. Тобто, школа на загальних правилах орендує приміщення, платить податки... Фактично ж, не можна рівняти фінансові надходження пивного кіоску і приватної школи. Слід зважати, що приватні школи утворені вчителями-ентузіастами, “яким остогидла державна система освіти, як однакова для всіх.
Приватні школи змогли реалізувати систему індивідуального підходу до дитини. Чого нам треба від держави? Я категорично проти допомоги, категорично. Я хочу лише стабільності. Не в тому справа, що в нас зависокі орендні ставки, а в тому, що вони змінюються часто... І ми, щоб не втратити учнів, в яких багато вклали, змушені не піднімати плату...І виходить так – ми, небізнесова структура, мусимо жити за бізнесовими правилами – батьки платять податки державі, ми платимо податок на прибуток як комерційне підприємство, а від держави нічого не отримуємо! Це несправедливо стосовно дітей... ”
Між крапельок
У Рівному немає жодної приватної школи, але є симбіоз — наполовину державна школа, яка за невелику плату запровадила унікальну методику навчання.
Чи не найбільший конкурс майбутні першокласники витримують, щоб потрапити до державної спеціалізованої школи «Центр надій», котра з’явилась тут уже на початках Незалежності. Переважна більшість предметів, навіть математика, тут викладається англійською, навчання ведеться за модульною системою, у вихованні акцентують на нормах християнської моралі. Розповідає її багаторічний директор і засновниця Надія Мартинович:
“Ми були першою школою,яка запропонувала платні послуги,що йшли на користь державі – йшло їхнє оподаткування, і ми можемо за рахунок цих коштів розвивати і державну програму, і ввели нову технологію навчання іноземних мов так, як воно й мало бути – за спеціалізацією предметів… При повному збереженні державної програми щоденно 2-3 години діти мали продовжений робочий день після великої обідньої перерви, це все викладалося блоком і становило модульну систему навчання”
За духом “Центр надій” є школою-родиною, де активну участь у її житті беруть батьки. Половину зарплати вчителів оплачує держава, половину вони отримують з батьківських надходжень. А оплата, як на сьогодні, цілком доступна – трохи більше двохсот гривень. Чимало батьків згодні платити більше, отже, школа себе б окупила, впевнена Надія Маринович. Однак…
“Ми подали ідею створити приватну школу в управління освіти, і мені відразу сказали: ”Якщо ви будете створювати приватну школу, то шукайте собі приміщення самі”... Ця ідея не мала підтримки...”
Державна школа - для багатьох батьків це школа життя, яку вони не хотіли б пройти задруге разом із своєю дитиною. В Україні ж приватні школи поки що доступні нечисленному прошарку, середньому класу. Втім, без поступок з боку держави приватна школа може знову стати лише привілеєм для багатих. І хоча держава тримається за конституційний постулат про безкоштовну освіту, є ще один пункт Конституції - право людини на вибір. У тому числі на вибір методик навчання в школі. До речі, в Міністерстві освіти не знайшлося спеціаліста, який займався б питанням приватних шкіл і зміг би висловити позицію держави щодо розвитку цього сектору освіти.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
“Приватна школа – це не є бізнес, ми боремося за свою справу!”
А от старшокласники вчаться в іншому приміщенні, яке ділять зі звичайною державною школою. Саме тому школа не може взяти на навчання всіх охочих. Цього року школа відмовила у навчанні 20 дітям. Мама першокласниці Марійки каже, що хотіла віддати дитину саме в цю школу, оскільки тут навчають християнській моралі, і дитина після занять перебуватиме під наглядом двох вихователів до вечора, поки мама не прийде з роботи. Це дуже зручно: школяр перебуває у навчальному закладі з 9 до 18 години, оскільки у Львові майже не лишилося шкіл з групами продовженого дня. Для Марійчиної родини 350 гривень (а з наступного місяця 400) – великі гроші, адже середня зарплата в області складає 600-700 гривень.
“Порівнювати державну і приватну освіту – це все одно, що порівнювати картини Пікассо і Моне”
Львівські ціни на приватне навчання не рівняються до київських, середня ціна за недержавну освіту в столиці становить 350-400 доларів. Директор однієї з київських приватних шкіл Оксана Балакшина каже, що так чи інакше приватна школа працює за державними стандартами. Тобто, діти проходять ту ж програму, що і в державній школі, різниця – у методиці викладання та сімейній атмосфері, яка зазвичай панує в приватних закладах освіти.
Не треба допомагати! Краще не заважайте!
Проблема виживання приватних шкіл у законодавстві, каже директорка одного з таких закладів Світлана Олексюк. Для того, щоб відкрити школу, фінансово її треба оформити як комерційне підприємство. Тобто, школа на загальних правилах орендує приміщення, платить податки... Фактично ж, не можна рівняти фінансові надходження пивного кіоску і приватної школи. Слід зважати, що приватні школи утворені вчителями-ентузіастами, “яким остогидла державна система освіти, як однакова для всіх.
Приватні школи змогли реалізувати систему індивідуального підходу до дитини. Чого нам треба від держави? Я категорично проти допомоги, категорично. Я хочу лише стабільності. Не в тому справа, що в нас зависокі орендні ставки, а в тому, що вони змінюються часто... І ми, щоб не втратити учнів, в яких багато вклали, змушені не піднімати плату...І виходить так – ми, небізнесова структура, мусимо жити за бізнесовими правилами – батьки платять податки державі, ми платимо податок на прибуток як комерційне підприємство, а від держави нічого не отримуємо! Це несправедливо стосовно дітей... ”
У Рівному немає жодної приватної школи, але є симбіоз — наполовину державна школа, яка за невелику плату запровадила унікальну методику навчання.
Чи не найбільший конкурс майбутні першокласники витримують, щоб потрапити до державної спеціалізованої школи «Центр надій», котра з’явилась тут уже на початках Незалежності. Переважна більшість предметів, навіть математика, тут викладається англійською, навчання ведеться за модульною системою, у вихованні акцентують на нормах християнської моралі. Розповідає її багаторічний директор і засновниця Надія Мартинович:
“Ми були першою школою,яка запропонувала платні послуги,що йшли на користь державі – йшло їхнє оподаткування, і ми можемо за рахунок цих коштів розвивати і державну програму, і ввели нову технологію навчання іноземних мов так, як воно й мало бути – за спеціалізацією предметів… При повному збереженні державної програми щоденно 2-3 години діти мали продовжений робочий день після великої обідньої перерви, це все викладалося блоком і становило модульну систему навчання”
За духом “Центр надій” є школою-родиною, де активну участь у її житті беруть батьки. Половину зарплати вчителів оплачує держава, половину вони отримують з батьківських надходжень. А оплата, як на сьогодні, цілком доступна – трохи більше двохсот гривень. Чимало батьків згодні платити більше, отже, школа себе б окупила, впевнена Надія Маринович. Однак…
“Ми подали ідею створити приватну школу в управління освіти, і мені відразу сказали: ”Якщо ви будете створювати приватну школу, то шукайте собі приміщення самі”... Ця ідея не мала підтримки...”
Державна школа - для багатьох батьків це школа життя, яку вони не хотіли б пройти задруге разом із своєю дитиною. В Україні ж приватні школи поки що доступні нечисленному прошарку, середньому класу. Втім, без поступок з боку держави приватна школа може знову стати лише привілеєм для багатих. І хоча держава тримається за конституційний постулат про безкоштовну освіту, є ще один пункт Конституції - право людини на вибір. У тому числі на вибір методик навчання в школі. До речі, в Міністерстві освіти не знайшлося спеціаліста, який займався б питанням приватних шкіл і зміг би висловити позицію держави щодо розвитку цього сектору освіти.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина: