Політичні провідники

“Уперед, синку, не виганяйся, позаду, синку, не зоставайся”

Ментально українці є нацією "золотої середини", стверджує письменниця і філософ Оксана Забужко. Чітко пам’ятають, що ініціатива карається, але і пасти задніх теж не бажають. Україні бракує реформаторів, каже пані Забужко, хоча це й не дивно, адже за радянської епохи української історії саме таких людей і знищували:

«Потягом цілого двадцятого століття, а за “сталінщини” так особливо, якраз цей тип людей і першим і гинув. Якраз його і видавлювали, і його якраз і вибивали. Тобто кожного, хто хоч якимось чином висовувався з якимось натяком на перетворювальні ідеї, його звичайно і запихали в мішок. Відбувалося виживання “середнячка”, виживання “ пристосуванця” - найбільш пристосованого. І те, що ми сьогодні маємо, це насамперед результат цієї селекції ».

До певної категорії лідерів можна віднести народних депутатів, вони виграли своєрідний конкурс — вибори. Голова партії Християнсько-демократичного Союзу Володимир Стретович принаймні таким себе вважає, однозначно.

“Перш за все лідер повинен любити людей, і любити Бога. Якщо буде любити людей і любити Бога, то може бути політичним лідером. Оскільки вся політика робиться заради людей, які живуть у цій державі”

Не згадуючи про поразку на минулих парламентських своєї партії, називає себе лідером і Голова Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазин.

“Лідери— це перш за все патріоти, по-друге – інтелектуали і професіонали. Порядні, чесні і неупереджені люди. Відсутність однієї із цих рис говорить про те, що тобі нічого робити як лідеру.”

Лідерами не стають, лідерами народжуються...

Лідерству, мистецтву керувати масами, організовувати і надихати людей, навчитися не можна. Це вроджене, переконує останній головнокомандувач Української повстанської армії дев”яностошестирічний Василь Кук.

“Лідер мусить відчути, які ідеї організують людей, які ідеї потрібні людям.. Але якщо він не прислухається до середовища, він програє. Бути лідером дуже важко. Але лідери цього не відчувають. Лідер — це людина, яка вірить у те, що робить, яка любить те, що робить.. Нині я не бачу нікого, хто б мав кваліфікацію лідера. Вони переродилися... ”

Виховати у собі певні риси ватажка все ж таки можна спробувати, говорить психолог Тетяна Гурин. Але це вимагає неабияких зусиль. Потрібно чітко знати свою мету і постійно займатися самовдосконаленням.

Де шукати батька нації? І чи треба?...

Зараз українці не готові до появи лідера. Тому шансів на майбутніх парламентських виборах обрати єдиного політичного “ватажка” у країни немає, вважає політолог Олесь Доній. Насамперед, це пов’язано зі специфікою української історії. З одного боку — традиції демократичної Європи, з іншого — авторитарні традиції Азії.

“З одного боку, українці люблять персоніфіковану політику. Тобто, вони орієнтуються на конкретного лідера. А з іншого боку, вони цього лідера хочуть бачити якомога ближче. Це призводить не до одновладдя, а до українського такого варіанту авторитаризму, який можна назвати “отаманщиною”. Кожна спільнота, містечко, регіон хоче бачити свого отамана, якому і підпорядковуватись, і з якого щось вимагати. Це такий поліавторитаризм. ”

А от історик Сергій Кот запевняє, що незабаром українці все ж таки можуть отримати нового лідера. Адже історичні приклади засвічують: харизматичні ватажки з’являються у переломні моменти історії.

“Зараз саме такий переломний час. Ми перебудовуємо внутрішні відносини в суспільстві. Відносини між владою і народом. І це є кардинальна зміна. І в час таких змін завжди на хвилі виносяться дійсні лідери, які показують свою спроможність у таких умовах стати на гребені процесу”.







Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина: