Десять років тому синові Тетяни Поцко зі Свалявського району лікарі поставили страшний діагноз – «дитячий церебральний параліч». З тієї миті життя сім’ї повністю змінилося, чимало часу довелося приділяти хлопчикові, лікувати його, проводити операції, допомагати одужати, давати освіту… Усе це надзвичайно складні завдання у сільській місцевості, де не завжди кваліфікованого масажиста знайдеш, не те що психолога, який би пояснив хворій дитині, що вона така ж, як усі.
Тетяна Поцко: «Є у нас труднощі, важко з ним. Вчителі ходять до нас додому. Він уже звик до того. Для нього це вже нормально. Але його треба носити, масажі робити…»
Нині в Закарпатті 65 % дітей з фізичними вадами живуть у селі, наголошує керівник Закарпатського обласного центру комплексної реабілітації «Дорога життя» Олег Кириленко. Він особисто виховує таку дитину, і знає не з чужих вуст про їхні проблеми. Пан Кириленко зазначає, що міські діти-інваліди займаються у спеціальних класах, мають необхідне обладнання, в Ужгороді їх навіть на заняття возить спеціальний автобус. На селі про таке лише мріють, але перші кроки допомоги вже відчутні.
Кожному райцентру по Центру комплексної реабілітації дітей-інвалідів
Практично в кожному районному центрі в Закарпатті намагаються відкрити Центр комплексної реабілітації дітей-інвалідів, де будуть логопеди, психологи, масажисти. Центри матимуть спеціальне обладнання. Черговий такий центр днями відкрили на Свалявщині.
На повноцінну психологічну та соціальну допомогу лише у Свалявському районі Закарпаття чекали 185 дітей з обмеженими фізичними можливостями. Невдовзі її отримають і в інших районах області. Начальник головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації Віктор Мацала наголосив: «На створення таких центрів передбачені гроші в обласному бюджеті, на цьому економити ніхто не буде…».
Такій перспективі найбільше тішаться батьки хворих дітей. Дорослі зізнаються, іноді хвору дитину важче переконати, що вона така ж, як усі, ніж поставити на ноги.
Матеріали до теми:
Безбар’єрний доступ інвалідів до різних установ та закладів: чи можливо це в Закарпатті? Луганський спеціалізований вагон для інвалідів у візочках
Тетяна Поцко: «Є у нас труднощі, важко з ним. Вчителі ходять до нас додому. Він уже звик до того. Для нього це вже нормально. Але його треба носити, масажі робити…»
Нині в Закарпатті 65 % дітей з фізичними вадами живуть у селі, наголошує керівник Закарпатського обласного центру комплексної реабілітації «Дорога життя» Олег Кириленко. Він особисто виховує таку дитину, і знає не з чужих вуст про їхні проблеми. Пан Кириленко зазначає, що міські діти-інваліди займаються у спеціальних класах, мають необхідне обладнання, в Ужгороді їх навіть на заняття возить спеціальний автобус. На селі про таке лише мріють, але перші кроки допомоги вже відчутні.
Кожному райцентру по Центру комплексної реабілітації дітей-інвалідів
Практично в кожному районному центрі в Закарпатті намагаються відкрити Центр комплексної реабілітації дітей-інвалідів, де будуть логопеди, психологи, масажисти. Центри матимуть спеціальне обладнання. Черговий такий центр днями відкрили на Свалявщині.
На повноцінну психологічну та соціальну допомогу лише у Свалявському районі Закарпаття чекали 185 дітей з обмеженими фізичними можливостями. Невдовзі її отримають і в інших районах області. Начальник головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації Віктор Мацала наголосив: «На створення таких центрів передбачені гроші в обласному бюджеті, на цьому економити ніхто не буде…».
Такій перспективі найбільше тішаться батьки хворих дітей. Дорослі зізнаються, іноді хвору дитину важче переконати, що вона така ж, як усі, ніж поставити на ноги.
Матеріали до теми:
Безбар’єрний доступ інвалідів до різних установ та закладів: чи можливо це в Закарпатті? Луганський спеціалізований вагон для інвалідів у візочках