Радіо Свобода: Чи підтримуєте ви так звану реальну політику Європи щодо Росії, коли остання вже ніби й не друг, а лише економічний партнер?
Філіп Стівенс: Я думаю, всі розуміють, що нам необхідно підтримувати стосунки з Росією. Ми маємо багато спільних інтересів – у галузях безпеки, економіки тощо. Але сказати, що кожен може мати справи з Росією,— це не означає потурати їй. Я вважаю, стосунки Європи, справжні стосунки Заходу з Росією, мають бути здоровими. І аж ніяк не провокаційними. Ми маємо бути обережними щодо чутливих для Росії питань, особливо з проблем безпеки. Але ми не повинні дозволяти Росії накладати вето, наприклад, щодо розгортання американської системи ПРО в Польщі й Чехії, чи щодо остаточного вирішення проблеми Косова. Таким чином ми маємо бути об’єднаними, бути разом із Росією, уникати провокацій, але не повинні дозволяти Росії нав’язувати нам її зовнішню політику.
Радіо Свобода: Ви закликали Європу до узгодженої відповіді, яка має бути послідовною і жорсткою. Але в якій формі вона могла б прозвучати, коли Європа так залежить від російських енергоносіїв?
Філіп Стівенс: Я думаю, що останніми роками Європа у торгових відносинах з Росією діяла собі на шкоду, ніби ворог сама собі. Ці дії розрізнено і не узгоджено. Я вважаю, що деякі європейські уряди мали хибні уявлення, що Росія Владіміра Путіна все ще була на шляху до демократії. І що Росія все ще бажала, як сигналізував Борис Єльцин у 90-х роках, бути частиною Європи. Це перша проблема, як я її бачу. І друга, як я вважаю, проблема полягала в намаганнях європейських урядів приділяти більшу увагу двостороннім енергетичним стосункам із Москвою, оскільки вони прагнули зробити їх ефективнішими. І тут європейським урядам варто визнати, навіть з урахуванням їхніх енергетичних інтересів, що розумні стосунки з Росією можливі лише за умови єдиних дій усіх урядів Європи. Путін, я думаю, мав тут великий досвід розділяння і володарювання. Він встановлював російський диктат на європейському ринку енергії у спосіб, який, фактично, не відповідав його ресурсам.
Тому європейською потребою сьогодні є єдина енергетична політика щодо Росії. І в проблемах безпеки, у питаннях на кшталт статусу Косова, також треба мати єдину політику і не дозволяти Росії вбивати клин між різними європейськими урядами.
Радіо Свобода: Чи має Захід наполегливо ставити питання про демократію в Росії, чи це має бути відокремлено від економічних стосунків?
Філіп Стівенс: Я вважаю, що це має бути відокремлено, як це було в часи «холодної війни». Я думаю, що в часи «холодної війни» західні уряди завжди були дуже конкретними щодо прав людини у тодішньому радянському блоці, але мали економічні стосунки з Радянським Союзом. Сьогодні Захід не повинен поступатися своїми усталеними цінностями, і, зрозуміло, ми не можемо нав’язувати демократію Росії. Таким чином, Захід повинен і далі підтримувати демократичні цінності, свободи, правові норми, і робити це дуже чітко у стосунках з Росією. Але це мають бути стосунки на кшталт «двох паралельних колій», економічної і політичної.
Філіп Стівенс: Я думаю, всі розуміють, що нам необхідно підтримувати стосунки з Росією. Ми маємо багато спільних інтересів – у галузях безпеки, економіки тощо. Але сказати, що кожен може мати справи з Росією,— це не означає потурати їй. Я вважаю, стосунки Європи, справжні стосунки Заходу з Росією, мають бути здоровими. І аж ніяк не провокаційними. Ми маємо бути обережними щодо чутливих для Росії питань, особливо з проблем безпеки. Але ми не повинні дозволяти Росії накладати вето, наприклад, щодо розгортання американської системи ПРО в Польщі й Чехії, чи щодо остаточного вирішення проблеми Косова. Таким чином ми маємо бути об’єднаними, бути разом із Росією, уникати провокацій, але не повинні дозволяти Росії нав’язувати нам її зовнішню політику.
Радіо Свобода: Ви закликали Європу до узгодженої відповіді, яка має бути послідовною і жорсткою. Але в якій формі вона могла б прозвучати, коли Європа так залежить від російських енергоносіїв?
Філіп Стівенс: Я думаю, що останніми роками Європа у торгових відносинах з Росією діяла собі на шкоду, ніби ворог сама собі. Ці дії розрізнено і не узгоджено. Я вважаю, що деякі європейські уряди мали хибні уявлення, що Росія Владіміра Путіна все ще була на шляху до демократії. І що Росія все ще бажала, як сигналізував Борис Єльцин у 90-х роках, бути частиною Європи. Це перша проблема, як я її бачу. І друга, як я вважаю, проблема полягала в намаганнях європейських урядів приділяти більшу увагу двостороннім енергетичним стосункам із Москвою, оскільки вони прагнули зробити їх ефективнішими. І тут європейським урядам варто визнати, навіть з урахуванням їхніх енергетичних інтересів, що розумні стосунки з Росією можливі лише за умови єдиних дій усіх урядів Європи. Путін, я думаю, мав тут великий досвід розділяння і володарювання. Він встановлював російський диктат на європейському ринку енергії у спосіб, який, фактично, не відповідав його ресурсам.
Тому європейською потребою сьогодні є єдина енергетична політика щодо Росії. І в проблемах безпеки, у питаннях на кшталт статусу Косова, також треба мати єдину політику і не дозволяти Росії вбивати клин між різними європейськими урядами.
Радіо Свобода: Чи має Захід наполегливо ставити питання про демократію в Росії, чи це має бути відокремлено від економічних стосунків?
Філіп Стівенс: Я вважаю, що це має бути відокремлено, як це було в часи «холодної війни». Я думаю, що в часи «холодної війни» західні уряди завжди були дуже конкретними щодо прав людини у тодішньому радянському блоці, але мали економічні стосунки з Радянським Союзом. Сьогодні Захід не повинен поступатися своїми усталеними цінностями, і, зрозуміло, ми не можемо нав’язувати демократію Росії. Таким чином, Захід повинен і далі підтримувати демократичні цінності, свободи, правові норми, і робити це дуже чітко у стосунках з Росією. Але це мають бути стосунки на кшталт «двох паралельних колій», економічної і політичної.