«Атлантида» – офіційна заявка на «Оскар» від України – вийшла в обмежений прокат у США

Яким буде життя після закінчення війни на Донбасі та возз’єднання українських земель? Як військовики переживатимуть посттравматичний синдром? Над цими питаннями замислюється український режисер Валентин Васянович у своїй стрічці «Атлантида».

Після року показів і перемог на міжнародних фестивалях українські глядачі змогли побачити це артхаусне кіно у листопаді, а 22 січня стрічка вийшла в обмежений прокат у США, її можна буде переглянути на незалежній платформі Metrograph.

Події фільму розгортаються у 2025 році: Україна перемогла у війні з Росією, але земля Донбасу стала непридатною для життя через екологічну катастрофу. Потрібно розміновувати поля, діставати рештки тіл загиблих. На цьому тлі у 27 сценах-замальовках розкриваються історії скалічених війною людей. Тому для своєї антиутопії режисер обрав не професійних акторів, а добровольців, які бачили війну на власні очі.

«Хотілося поговорити, подумати, сфокусуватися на посттравматичному розладі, котрий отримують усі люди, які побували на війні, як це відбувається і як вони з цим живуть, – каже Васянович. – Розуміючи це, я ухвалив рішення на самому початку, що будуть у фільмі зніматися лише люди, котрі мають цей досвід травматичний. Бо я не був на війні, і знов-таки, мені вони були потрібні як актори і консультанти».

Назва «Атлантида» – це натяк на Донбас як потужний, але втрачений через війну регіон. При чому місцеві мешканці – за задумом – розмовляють у 2025-му українською.

«Зараз я вважаю, що це у короткотерміновій перспективі неможливо, – визнає режисер. – Але оскільки я навмисно зробив стрибок уперед, знімав нереальні події тут і тепер, я робив фактично з одного боку антиутопію, з іншого боку, щодо мовного питання – утопію. І в моєму світі у 25-му році всі розмовлятимуть українською мовою, всі вільні. Але я також розумію, що насправді це так швидко не відбудеться. Це також є велика травма, що сім років людям, котрі проживають на сході України, досить активно промивають мізки російські медіа. Коли ми будемо єдиною Соборною Україною – знаєте, я не уявляю, я вірю в те, що ми колись будемо, але прогнозів робити не можу».

Фільм зібрав кілька престижних нагород на фестивалях у Канаді, Японії та Норвегії, а на Венеційському кінофестивалі у 2019-му переміг у секції «Горизонти».

«Коли ми в Венецію приїхали, до перегляду журналісти казали, що це внутрішній конфлікт на теренах України, – згадує Васянович​. – Після фільму вони казали, що це війна з Росією. Це теж була основна наша задача – саме під час представлення фільму, Q&A сесій за кордоном – щоб починалося з того, що відбувається війна Росії проти України. А тепер подивіться, як війни, в принципі, закінчуються. Вони починаються завжди з різних причин, закінчуються всі однаково: розрухою та ексгумацією».

Валентин Васянович, режисер фільму «Атлантида»

Цьогоріч стрічка представлятиме Україну у відборі в номінанти на «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. А в січні її зможуть переглянути американські поціновувачі авторського кіно.

«Природа, зображена на цих кадрах, вражаюча, вона наполягає на тому, що ми, люди, живемо на межі катастрофи… Васянович та його актори роблять цю притчу як обнадійливою, так і приголомшливою», – такий огляд вийшов на сторінці The New York Times.

Васянович уже закінчив зйомки свого наступного фільму «Відблиск», теж присвяченому війні на Донбасі. Якщо «Атлантида» присвячена темі руйнування регіону, то «Відблиск» – руйнуванню душі героя, що пережив полон і катування, але не може ні з ким поділитись болем.

Васянович розповідає: «Тема війни не відпускає, вона все-таки настільки потужна, що проявляє характер людей дуже швидко і дуже емоційно, і на цьому можна будувати досить драматично якісь історії. І ця тема лишається актуальною, доки війна не закінчиться, і про це мусять люди знімати й дивитися».

Режисер розповідає, що завдяки успіху «Атлантиди» його команді легше домовлятись про прокат наступних робіт. Адже кожен новий успішний український фільм допомагає торувати стежку для українського кінематографу на міжнародній арені.