«Путін зрозумів, Україна не зникне». Навіщо Кремлю потрібний Медведчук?

(Рубрика «Точка зору»)

Повернення тепер уже колишнього українського депутата та громадянина Віктора Медведчука до публічного простору навряд чи можна вважати несподіванкою. Те, що Володимир Путін погодився на обмін Медведчука, було хорошим доказом того, що президент Росії має серйозні політичні плани на колишнього лідера ОПЗЖ. А на кого, власне, ще сподіватись Путіну?

Протягом багатьох років саме Віктор Медведчук був його головним конфідентом в українському політичному просторі і мав куди більшу довіру, ніж колишні президенти країни Леонід Кучма та Віктор Янукович. Тож питання було зовсім не в тому, чи з'явиться Медведчук у публічній політиці чи ні. Питання було в тому, як саме він у цій публічній політиці з'явиться.

Те, що Медведчук вирішив постати перед публікою в амплуа «рятівника України» та якогось лідера «іншої України», свідчить насамперед про те, що Кремль вирішив повернутись до концепції «лояльної України», яку Володимир Путін раніше постійно критикував. Адже саме поява такої України була головною помилкою Володимира Леніна у путінській інтерпретації історичних фактів!

Під час одного з мітингів у столиці України. Київ, 8 грудня 2019 року

Путін ніде України не бачив

Сам російський президент жодної України взагалі на політичній карті бачити не хотів. І це питання теорії, це питання практики. Якщо Путін вважав законним президентом України Віктора Януковича, хто ж заважав йому повернути Януковичу владу на території, яку контролювали «конструктивні сили» – тобто російські війська? Але ж ні! Путін послідовно, спершу окупував Крим, а потім взявся окуповувати одну українську область за іншою. І ніде України не бачив. Усюди опинялася «російська земля».

Однак тепер Україну «побачив» Медведчук – тільки от Україну, яка дружитиме з Росією та погоджуватиметься із кремлівськими побажаннями. Україну, яка не буде не те, що пам'ятати – помічати окупації своїх територій, вбивства своїх громадян, руйнування своєї інфраструктури. Спробуйте пошукати про це згадку у статті Медведчука. Чи знайдете?

Ви можете запитати, де така Україна розташована? Ні, не на карті. Не в реальності. У голові в Путіна. І її появу у своїй голові російський президент може вважати виявом політичної конструктивності та компромісу.

Не випадково ж у своєму зверненні напередодні вторгнення він говорив, що одна з цілей «спецоперації» – надати можливості самовизначення «народам України». Ми добре знаємо, що це таке – окупація, фейковий референдум, визнання «незалежності» та окупація.

Президент Росії Володимир Путін (праворуч) спілкується зі своїм кумом Віктором Медведчуком, головою політичної ради проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» напередодні виборів до парламенту України. Петербург, 18 липня 2019 року

Кум Путіна створить уряд у вигнанні?

Але тепер, майже через 11 місяців після початку масштабної війни Путін розуміє, що всієї України йому не окупувати, що вона не зникне. І пропонує за допомогою Медведчука «компроміс» – не Україні, звісно, а країнам Заходу. Добре, хай Україна існує. Але як лояльна держава, як «ще одна Росія», а не як країна, яка має право на власний шлях розвитку.

І керувати цією «правильною Україною» має, звісно ж, Віктор Медведчук – хто ж ще? Я зовсім не виключаю, що незабаром кум Путіна створить якийсь уряд у вигнанні, як це порадив українським емігрантам у Москві російський професор академії військових наук Володимир Козін.

Ні, з цим урядом не домовлятимуться, але самим фактом його існування постійно «лякатимуть». Та й нагадувати власним громадянам: є й «правильні» українці, а не якісь там «нацисти».

Як не дивно, за всієї шизофренії цього плану я не можу не помітити, що і в ньому є своєрідний прогрес. Путін починає розуміти, чому більшовики не могли просто взяти та «скасувати» Україну. Він починає розуміти, що вони могли її лише завоювати та обдурити фейковою «радянською державністю». І це перший крок до розуміння того, що Російська імперія більше не воскресне і що ще раз обдурити українців Кремлю не вдасться.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода