«Звичайний фашизм»: розбір тез про «священную войну» Росії проти України та Заходу

Сергій Шумило

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини «русского мира», яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року.

У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила (Володимира Гундяєва) було офіційно затверджено «Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору», який отримав назву «Настоящее и будущее Русского мира».

Зібрання Всесвітнього російського народного собору під егідою РПЦ . На ньому проголосили «священную войну» проти України та «Запада, впавшего в сатанизм». Москва, 27 березня 2024 року

Як сказано в преамбулі цього документа, він «є програмним документом Всесвітнього російського народного собору (ВРНС), а також наказом, адресованим органам законодавчої та виконавчої влади Росії» (див. Наказ XXV Всемирного русского народного собора «Настоящее и будущее Русского мира», на офіційному сайті РПЦ МП).

Цей документ є безпрецедентним, бо по-перше він вийшов під егідою РПЦ і отримав найвище благословення та санкціонування з боку Московського патріарха та інших ієрархів РПЦ, по-друге, він був одностайно підтриманий 488 делегатами Собору, серед яких – понад 30 архієреїв та понад 60 священників РПЦ МП, а усі інші – це представники усіх гілок влади та соціальних груп російського суспільства. І що найголовніше – у ньому вказується, як саме Росія має розвиватися далі і розбудовувати «русский мир». Звісно ж, і Володимир Путін, хоч і по відеозв'язку, але «освятив» це зібрання своєю підтримкою.

Як наголосив протодиякон Андрій Кураєв (визнаний у Росії іноагентом через засудження війни, колишній протодиякон РПЦ, колишній професор Московської духовної семінарії, до 2014 року старший науковий співробітник кафедри філософії релігії та релігієзнавства філософського факультету МДУ – ред.):

«Безумовно, це офіційна позиція Російської православної церкви, тому що все це розроблялося і приймалося за безпосереднього керівництва російського патріарха. Він – голова цього Собору. У залі засідань цей документ голосувався одноголосно. А там було щонайменше 20 єпископів РПЦ. Шість із них – постійні члени Синоду. Тобто половина складу Синоду була. Присутність патріарха дала більшість складу Синоду РПЦ МП. Тобто цей документ – офіційна позиція Російської церкви» (див.: Блог протод. Андрія Кураєва, 01.04.2024. ).

Російське духовенство знайомиться під час зібрання ВРНС знайомиться із тексом Указу «Настоящее и будущее Русского мира». Москва, Росія, 27 березня 2024 року

Фашизм-нацизм? Що на це вказує

За своєю суттю розроблений та затверджений під егідою РПЦ МП документ нагадує і частково копіює програмні документи пронацистського церковного руху, відомого під назвою «Німецькі християни» (НХ) (нім. – Glaubensbewegung «Deutsche Christen»).

Зокрема, певна схожість простежується у так званих «Директивах» від травня 1932 року та «10 основних принципах» від травня 1933 року, в яких підтримувалася нова імперсько-релігійна доктрина Третього Рейху, «сакралізувалися» та благословлялися експансіоністські та ксенофобські ідеї, санкціонувались уніфікація церкви та держави та синтез християнства та німецького націонал-соціалізму.

Рух «НХ» фактично дистанціювався від Євангельських заповідей миру, любові і прощення, як таких, що роблять народ слабким. Вони прагнули монополізувати статус єдиної імперської церкви, поставивши її на служіння інтересам гітлерівського режиму та нацистської Німеччини.

Програмний документ Всесвітнього російського народного собору РПЦ і оголошення патріархом Кирилом «священної війни» справляють враження, що деякі з авторів цього нового засадничого для Росії документа надихалися зразками та ідеями «НХ».

Принаймні, один із його розробників Олександр Дугін, який є членом Президії «Всесвітнього російського народного собору» (ВРНС), ніколи не приховував своїх симпатій до ідей фашизму, раннього нацизму та окультизму, впроваджуючи їх у переосмисленому вигляді до своїх квазірелігійних фундаменталістських концепцій.

Володимир Путін і Кирило (Володимир Гундяєв) на прямому зв'язку

Презентуючи цей документ перед винесенням на голосування, Московський патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) так охарактеризував його значення:

«Накази складаються з восьми розділів і стосуються Спеціальної військової операції, Російського світу («русского мира» – рос.) , зовнішньої політики, сімейної, демографічної та міграційної політики, освіти та виховання, економічного, просторового та містобудівного розвитку... Головне завдання цих наказів, як і багаторічна діяльність усього Всесвітнього російського народного собору – це захист і зміцнення Російського світу. Розділення та ослаблення російського народу, позбавлення його духовних та життєвих сил завжди призводило до ослаблення та кризи Російської держави. Тому відновлення єдності російського народу, а також його духовного та життєвого потенціалу є ключовими умовами розвитку Росії та Російського світу у XXI столітті» (див.: Выступление Патр. Кирилла на внеочередном соборном съезде Всемирного русского народного собора, 27.03.2024. Офіційний сайт РПЦ МП).

Патріарх Кирило виступає на зібранні Всесвітнього російського народного собору, проголошує «священную войну» проти України та «Запада, впавшего в сатанизм». Москва, Росія, 27 березня 2024 року

Цей, санкціонований патріархом та ієрархами РПЦ МП документ, докорінно суперечить Євангельському вченню, християнському світосприйняттю та православному богослов’ю і є відвертою апологією антиєвангельських ідей насильства, ксенофобії та геноциду.

Що про це свідчить? Розбираємо по пунктах:

Перший параграф «Спеціальна військова операція»

Тут уперше в офіційних документах під егідою РПЦ МП російську агресію проти суверенної України названо «війною» (донедавна в РФ було заборонено використовувати слово «війна» для позначення російського військового вторгнення в Україну).

Більше того, так звана «специальная военная операция» проти України названа тут «священною війною» (до цього у своїх проповідях патріарх Кирило називав війну Росії в Україні «метафізичною та екзистеційною боротьбою сил добра зі злом»).

Зокрема, у документі сказано таке: «З духовно-морального погляду Спеціальна військова операція є Священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію «Утримуючого», який захищає світ від натиску глобалізму і перемоги впалого у сатанізм Заходу».

Також у документі проголошується, що «Спеціальна військова операція є новим етапом національно-визвольної боротьби російського народу» проти «колективного Заходу, що ведеться на землях Південно-Західної Русі з 2014 року. У ході СВО російський народ зі зброєю в руках відстоює свої життя, свободу, державність, цивілізаційну, релігійну, національну та культурну ідентичність, а також право жити на власній землі у межах єдиної Російської держави».

Заперечуючи право українського народу на власну ідентичність, самостійність та державність, документ проголошує, що «після завершення СВО вся територія сучасної України має увійти до зони виняткового впливу Росії». «Можливість існування на даній території» самостійної Української держави «має бути повністю виключена», – заявляють Московський патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) та інші автори документу.

Кожна фраза цього пункту цілковито суперечить базовим для християнства «Десяти заповідям» («не вбий», «не вкради», «не лжесвідчи», «не жадай чужого») та Євангельським ідеалам любові, миролюбства, прощення, взаємоповаги та ненасильства. Адже будь-які військові вторгнення, агресія, вбивства і насильство з точки зору Євангелія не можуть називатися і виправдовуватися як «священні».

Патріарх Кирило проголошує Наказ... Усі стоять. Зібрання ВРНС під егідою РПЦ. 27 березня 2024 року

Це суто язичницький підхід, де культу війни надавались особливі «сакралізація» та «освячення», що в корені суперечить вченню Христа.

Імовірно, не випадково у цьому документі, розробленому в РПЦ МП, взагалі відсутні згадування імені Христа та посилання на Євангеліє.

До того ж, сам термін «священна війна» або «расова священна війна» (англ. Racial Holy War, RaHoWa) є досить поширеним серед сучасних неонацистських антихристиянських рухів язичницько-окультного спрямування.

Враховуючи схильність деяких розробників документу до таких ідей, зокрема Дугіна та його прихильників, не можна виключати, що саме вони стали натхненниками таких антиєвангельських формулювань.

Водночас, цей документ суперечить раніше затвердженим «Основам соціальної концепції РПЦ», де у восьмому розділі під назвою «Війна і мир» зазначено, що «війна є злом», а «вбивство, без якого не буває війн, розглядалося як тяжкий злочин перед Богом» (п. VIII.1), через що «священнослужителі та канонічні церковні структури не можуть надавати допомогу державі, співпрацювати з нею» у питаннях «політичної боротьби», «ведення громадянської війни чи агресивної зовнішньої війни (п. III.8.2), адже «Церква прагне здійснювати миротворче служіння..., також протистоїть пропаганді війни і насильства, як і різним проявам ненависті, здатної спровокувати братовбивчі зіткнення» (п. VIII.5).

Таким чином, виправдовування чи навіть схвалення з боку очільників РПЦ МП загарбницької війни та щоденного вбивства громадян України, зокрема цивільних, яке вони називають «священною війною», свідчить і про відступ від того, що проголошувалася раніше самою РПЦ, і про викривлення та спотворення православного віровчення як такого та відхід від базових засад вчення Христового.

Зліва направо: російський президент Володимир Путін, міністр оборони Росії Сергій Шойгу і Московський патріарх Кирило. Петербург, 30 липня 2017 року

Другий параграф «Русский мир»

Тут проголошується існування окремої російської духовно-культурної «цивілізації» («русского мира» або «русской ойкумены»), відмінної від інших християнських і навіть православних народів.

Проповідуючи власну «цивілізаційну» винятковість, автори документа проголошують, що «Росія є творцем, опорою та захисником «русского мира».

Межі «русского мира» як духовного і культурно-цивілізаційного феномену, у їхньому баченні, є значно ширшими державних кордонів як нинішньої Російської Федерації, так і так званої «великої історичної Росії».

Поряд з розсіяними по всьому світу представниками «русской ойкумены», «русский мир» включає всіх, «для кого російська традиція, святині російської цивілізації і велика російська культура є вищою цінністю і сенсом життя».

Ця ідея закладена основою виправдання сучасного російського експансіонізму.

«Відновлення єдності російського народу» оголошується «ключовими умовами виживання та успішного розвитку Росії та Російського світу у XXI столітті».

При цьому, слідом за теоретиками окультно-містичної течії в німецькому націонал-соціалізмі, що проголошували відродження хіліастичного «Тисячолітнього Рейху» (нім. Tausendjähriges Reich), автори документа сповідують теорію про «побудову тисячолітньої російської держави», яка, за їхніми словами, «є найвищою формою політичної творчості росіян як нації».

Таке «тисячолітнє царство» в особі Росії проголошується апокаліптичним «Утримуючим світову таємницю беззаконня» (Катехон, від грец. ὁ κατέχων), здатним зупинити воцаріння у світі «антихриста».

Цю маргінальну теорію вже багато років популяризує в середовищі РПЦ окультист Олександр Дугін, який вважає, що Росія має протистояти «світовій змові євреїв і масонів» (улюблене гасло Адольфа Гітлера).

Але тепер це бачення вперше публічно озвучене та санкціоноване на офіційному рівні від імені керівництва РПЦ МП.

У документі, зокрема, проголошується: «Вищий сенс існування Росії та створеного нею Російського світу – їхня духовна місія — полягає в тому, щоб бути всесвітнім «Утримуючим», який захищає світ від зла».

В іншому місці заявляється, що «з духовно-морального погляду Спеціальна військова операція є Священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію «Утримувача», що захищає світ від натиску глобалізму і перемоги впалого у сатанізм Заходу».

Володимир Путін (на екрані) під час виступу на засіданні XXV Всесвітнього російського народного собору у Державному Кремлівському палаці. Москва, 28 листопада 2023 року

Подібні уявлення про власну «духовно-цивілізаційну» винятковість «русского мира», його «тисячолітнє царювання» на землі та роль «Катехона» («Стримуючого світову таїну беззаконня») повторюють низку псевдохристиянських єретичних вчень, які неодноразово були засуджені багатьма святими отцями православ’я.

Зокрема, заяви про «духовно-цивілізаційну» винятковість росіян та «русского мира» підпадають під анафему на єресь етнофілетизму, виголошену на Помісному Константинопольскому Соборі в 1872 році.

Акцент же на «міллєнаризмі» (вірування релігійних, соціальних чи політичних груп, що базується на тисячолітньому циклі, в прийдешню зміну суспільного ладу, наслідком чого нібито стане докорінна зміна речей – ред.) Росії є перенесенням на православний грунт єретичних хіліастичних уявлень про «Тисячолітнє царство на землі», які неодноразово засуджувались отцями церкви як неправославні. Оскільки під таким «царством» у православному богослов’ї прийнято розуміти Вселенську Церкву, а не якесь із окремих земних державних утворень.

До того ж, тут простежується вплив єретичної хіліастичної теорії (вчення про друге пришестя Христа та його тисячолітнє земне царство, що має настати перед кінцем світу – ред.) про «Тисячолітній Рейх» (нім. Tausendjähriges Reich), що так само суперечить православному віровченню й проголошення Росії певним «Катехоном».

Адже під таким «Стримуючим беззаконня» в богослів’ї переважно прийнято розуміти дію благодаті Духа Святого, яка впливає на духовно-моральний стан людства та його прагнення до добра, завдяки чому «Святий Дух не відходить від нього, а сили зла не отримують у ньому легалізації».

Намагання ж з боку керівництва РПЦ МП «сакралізувати» та наділити сучасну Російську Федерацію та її правлячий режим, який розв'язав кровопролитну війну проти суверенної України, такими «месіанськими» ознаками – засвідчує, що воно намагається штучно витворити якусь нову громадянську релігію, яка на зовні прикривається середньовічними християнськими термінами, але за внутрьошньою суттю є антихристиянською та антиєвангельською.

Водночас, у цих претензіях простежується прагнення спонукати до відновлення Російської Федерації в якості імперії на чолі з одноосібним (самодержавним) «верховним лідером» – імператором, подібно до встановлення диктатури Наполеона Бонапарта та проголошення ним L'Empire français.

Володимир Путін і Кирило (Володимир Гундяєв) на прямому відеозв'язку

Третій параграф «Зовнішня політика»

Тут викладені претензії на глобальне лідерство Росії у новому світовому порядку:

«Росія має стати одним із провідних центрів багатополярного світу, який очолює інтеграційні процеси». «Як геополітичний центр Євразії», «Росія має регулювати баланс стратегічних інтересів і виступати оплотом безпеки та справедливого світопорядку в новому багатополярному світі».

При цьому, у такому новому світовому порядку представниками РПЦ МП та правлячих російських політичних еліт цілковито заперечується право на окреме існування України та українського народу.

Натомість проголошується повернення до старої, віджилої та цілковито антинаукової російської імперсько-міфологічної «доктрини триєдності російського народу, згідно з якою російський народ складається з великоросів, малоросів і білорусів, які є гілками (субетносами) одного народу, а поняття «руський» охоплює всіх східних слов'ян».

За словами авторів документа, «Воз'єднання російського народу має стати одним із пріоритетних завдань зовнішньої політики Росії», а «доктрина триєдності має отримати законодавче закріплення, ставши невід'ємною частиною російської системи права. Триєдність має бути включена до нормативного переліку російських духовно-моральних цінностей та отримати відповідний правовий захист».

Усі одноголосно підтримують Наказ про «священную войну» проти України та «Запада, впавшего в сатанизм». Зібрання Всесвітнього російського народного собору під егідою РПЦ. Москва, 27 березня 2024 року

Таким чином, затверджений керівництвом РПЦ МП документ, посягаючи на даровану Богом свободу до самовизначення, заперечує саме право існування українців як окремого народу, ігнорує історичні процеси розвитку його культурної самобутності та державності.

Разом з тим, як відзначають експерти Інституту вивчення війни (ISW), «відновлення єдності російського народу» за допомогою війни Росії проти Україні керівництвом РПЦ МП проголошено ключовою умовою виживання та розвитку «русского мира».

Цей заклик має на меті «повномасштабне знищення української нації як такої» (геноцид) та її насильницьку військову окупацію Росією з метою остаточної асиміляції та знищення.

Тобто цей документ підпадає під ознаки ксенофобії та містить пропаганду та заклики до насильства та геноциду за національною ознакою.

Четвертий параграф. «Сімейна і демографічна політика»

Тут проголошується, що «для виживання у ХХІ столітті, збереження суверенітету та власної цивілізаційної ідентичності Росії необхідне стійке, а головне, інтенсивне природне зростання чисельності населення».

Вирішення цього завдання авторами документа бачиться за допомогою культивування «традиційної багатодітної сім'ї».

Як сказано в документі, «держава має поставити перед собою довгострокову стратегічну мету — за сто років стійкого демографічного зростання довести чисельність населення Росії до «менделіївських» 600 млн осіб».

Прагнення «створити сім'ю, народити і виховати трьох і більше дітей має стати зримим втіленням ідей Російського світу».

«Державою повинні бути вжиті вичерпні заходи» проти «абортів, статевої розбещеності та розпусти, а також содомії та різних сексуальних збочень». «Вся вітчизняна культура, насамперед масова, має працювати на створення у суспільстві культу сім'ї, багатодітності, подружньої вірності».

Ці тези фактично повторюють заклики ідеологів німецького націонал-соціалізму.

Автори документа, жодним словом не згадуючи про права і свободи громадян, замість місії Церкви з добровільної духовної та моральної просвіти і виправлення населення намагаються наділити державу тоталітарними якостями в сфері контролю за мораллю суспільства, як це було в нацистській Німеччині та комуністичному СРСР, і як це є у низці сучасних тоталітарних держав.

Крім усього іншого, тут вбачається низка постулатів, характерних для німецької націонал-соціалістичної ідеології, таких як:

• ідея «крові та ґрунту»,
• культ дітонародження та примноження нації,
• моделювання сім'ї як основи (чарунки)«національного суспільства».

Безумовно, до завдань церкви входить проповідь моральних цінностей. Однак їх нав'язування тоталітарним способом за допомогою поліцейських функцій держави суперечить принципу вільної волі людини, що проповідується Євангелієм, і є швидше ознакою прагнення РПЦ МП перекласти з себе на державу роль моральної основи суспільства.

Російський президент Володимир Путін (ліворуч) і Московський патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) під час закладення каменю в фундамент головного храму Збройних сил Росії. Московська область, 19 вересня 2018 року

П'ятий параграф «Міграційна політика»

Тут ідеологи РПЦ МП, за зразком фашистсько-расистських і ксенофобських ідей, одну з головних загроз для сучасної Росії вбачають у «напливі мігрантів із азійських країн».

«Масовий наплив мігрантів, які не володіють російською мовою і не мають належних уявлень про російську історію та культуру, а отже, не здатні до інтеграції в російське суспільство, змінює вигляд російських міст, що призводить до деформації єдиного правового, культурного та мовного простору країни», – заявляється у документі.

І далі: «Безконтрольний масовий наплив іноземної робочої сили призводить до заниження оплати праці корінного населення і подальшого їх заміщення мігрантами в цілих галузях вітчизняної економіки... У найбільших містах виникають і активно розвиваються замкнуті етнічні анклави, які є розсадниками корупції, організованої міграції».

У зв'язку з цим автори документа як «основні пріоритети нової міграційної політики» Росії проголошують: «захист російської цивілізаційної ідентичності, єдності правового, культурного та мовного простору країни. Захист прав і законних інтересів російського та інших корінних народів Росії»; «Суттєве обмеження напливу до Російської Федерації інокультурної низькокваліфікованої іноземної робочої сили. Введення принципу максимальної правової та економічної відповідальності роботодавця за інокультурних іноземних працівників, що ним залучаються» і т.д.

Аналіз стилю і суті висловлювань у цьому пункті складає враження, що ідеї і формулювання цілком запозичені із програмних документів Націонал-соціалістичної німецької робочої партії (NSDAP) з її расистськими та ксенофобськими ідеями.

Знімок військ Sturmabteilung або SA, воєнізованої організації NSDAP, німецької нацистської партії, зроблений у 1930-х роках

Шостий параграф «Освіта і виховання»

Тут, знову ж таки на кшталт тоталітарних ідей фашизму, головною загрозою «русскому миру» вбачається поширення «деструктивних ідеологічних концепцій і настанов, передусім, західних».

Тому «вітчизняні освітні програми, а також програми виховання мають бути очищені» від них як від «чуждих російському народові».

«Засвоєння світоглядних ідей духовно-моральних цінностей російської цивілізації є найважливішим аспектом у націоналізації сучасних російських еліт, і навіть у вихованні майбутніх поколінь громадян Росії». «Повинна бути розроблена та впроваджена у вітчизняне викладання соціальних та гуманітарних дисциплін нова соціогуманітарна парадигма, що спирається на російську цивілізаційну ідентичність та традиційні російські духовно-моральні цінності».

Для вирішення цього завдання «побудови нової соціогуманітарної парадигми» пропонується:

«Критичний перегляд західних наукових теорій та шкіл (насамперед у галузі соціальних та гуманітарних наук) на предмет їх відповідності суверенному російському світогляду, корисності чи руйнівності для зміцнення народної самосвідомості; проведення ревізії масиву гуманітарних знань, загальноприйнятих теорій та концепцій на основі їх кореляції із системою світоглядних ідей та моральних цінностей російської цивілізації; перебудову методологічних систем, стандартів та оцінок без огляду на міжнародні (а по суті нав'язані Заходом) критерії та зразки; реформування вітчизняної системи освіти для приведення у відповідність до основних параметрів суверенного російського світогляду».

Загалом нічого нового. Все це вже проходили в нацистській Німеччині та в комуністичному СРСР.

Після проголошення «священной войны» Володимир Путін по відеозв'язку теж встав разом із усіма учасниками XXV Всесвітнього російського народного собору, проведеного під егідою РПЦ

Сьомий параграф «Просторовий і містобудівний розвиток»

Тут йдеться про те, що для «забезпечення суттєвого зростання народжуваності» проголошується завдання «просторового перетворення Росії».

З цією метою пропонується насильницька масова депортація мешканців міст, у тому числі на окупованих Росією українських теренах, у занедбані села та селища по всьому величезному простору Російської Федерації.

«До 2050 року Росія має перетворитися на рівномірно заселену та облаштовану малоповерхову країну 1000 відроджених середніх та малих міст і селищ – у Гардарику XXI століття. Приміські селища мають стати основним типом поселень у країні», – проголошується у документі.

Цей план передбачає «відмову від пріоритетного розвитку великих та найбільших міських агломерацій, масового зведення багатоквартирних житлових будинків, а також надконцентрації трудових ресурсів та продуктивних сил у мегаполісах; перехід до традиційного для Росії рівномірного розподілу населення та продуктивних сил територією країни шляхом масового переселення жителів міст у впорядковані приміські селища».

Зібрання ВРНС. Москва, 27 березня 2024 року

Восьмий параграф «Економічний розвиток»

Тут автори документа проголошують, що «головними цілями вітчизняної економіки» повинні бути «забезпечення зростання народжуваності, заселення та освоєння величезних російських просторів, забезпечення суверенітету та обороноздатності країни».

Знову ж таки, цей пункт дуже сильно нагадує документи нацистської Німеччини.

Аналіз цього документу засвідчує, що він цілковито суперечить Євангельському вченню та православному богослов’ю, є апологією антихристиянських та ксенофобських ідей і підпадає під ознаки дуалістичної єресі, заснованої, за визначенням архім. Кирила (Говоруна), на змішанні релігії з політикою.

Замість проповіді основ християнського віровчення, документ запозичує та пропагує від імені РПЦ МП неофашистські, ксенофобські та антихристиянські ідеї.

Оскільки його було розроблено і затверджено за участі провідних ієрархів РПЦ МП на чолі з Московським патріархом Кирилом (Володимиром Гундяєвим), то цей документ, фактично, є офіційним вираженням позиції РПЦ МП.

Він містить геноцидну риторику і є не лише програмним документом ВРНС, але й з офіційного благословення очільників РПЦ МП адресується органам законодавчої та виконавчої влади Росії та легалізує пропаганду викладених у ньому ідей на рівні органів влади РФ, представники яких входять до Президії ВРНС (див.: Омбудсман України: Російська церква та суміжні до неї організації грають за правилами пропаганди Кремля).

Зібрання Всесвітнього російського народного собору під егідою РПЦ. На ньому проголосили «священную войну» проти України та «Запада, впавшего в сатанизм». Москва, 27 березня 2024 року

ВРНС як «лабораторія» із розробки «русского міра»

У грудні 2001 року Синод РПЦ МП (до складу якого входили і архієреї УПЦ МП) окремим своїм рішенням офіційно оголосив «корисним розвиток діяльності Всесвітнього Російського Народного Собору як постійно діючого союзу громадських організацій за активної участі та духовного керівництва Російської Православної Церкви».

Таким чином діяльність цієї організації «під духовним керівництвом РПЦ» офіційно має благословення та повноваження від керівного органу – Синоду РПЦ МП. Головою цієї організації за статутом є Московський патріарх.

Як наголосив Кирило (Володимир Гундяєв) під час презентації вищезгаданого «наказу», цей «Собор став дуже ефективним і по-справжньому відкритим майданчиком для обговорення багатьох проблем загальнодержавного та суспільного порядку денного, а також питань, пов'язаних із життям Російської Православної Церкви» (див.: Выступление Патр. Кирилла на внеочередном соборном съезде Всемирного русского народного собора).

Патріарх Кирило надає важливого значення цій організації як в житті РПЦ МП, так і російської держави (див.: Выступления президента РФ и Московского патриарха на пленарном заседании ХХV Всемирного русского народного собора).

Оскільки він в порушення Статуту РПЦ фактично скасував скликання вищого керівного органу РПЦ МП – Архієрейського Собору (більше не скликається після 2017 року), то створений ним т. зв. «Всесвітній Російський Народний Собор», в якому беруть участь єпископи, священники і миряни РПЦ МП, по суті підмінив собою цей церковний орган.

Тривалий час прийнято було вважати, що ВРНС є «маргінальною» організацією, через що її діяльності та заявам не надавалося принципового значення з боку багатьох експертів.

Проте, саме ця структура ще з середини 1990-х років під егідою РПЦ МП виступає як свого роду «лабораторія» з розробки, тестування та просування неоімперських квазірелігійних ідей, які були взяті на озброєння правлячим режимом РФ і застосовані в якості обґрунтування експансіонізму та війни проти України.

Постала ця організація у 1993 році невдовзі після розпаду СРСР як спроба замінити собою колишню КПРС з метою консолідації російських пострадянських еліт та запровадження нової російської національної ідеї, яка мала заступити стару комуністичну ідеологію.

Ініціатором створення організації виступив тодішній голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської патріархії, митрополит Смоленський та Калінінградський, а нині Московський патріарх Кирило (агентурний псевдонім в КДБ «Михайлов»).

Ця новостворена організація під егідою РПЦ МП об’єднала російських релігійних та культурних діячів, науковців та представників діаспори, а головне – представників влади, силових структур та правоохоронних органів РФ. Через цю «лабораторію» й почалося в РФ випробовування та впровадження нових ідей.

До 2009 року головою ВРНС був Московський патріарх Алексій Рідігер, а його заступником і фактичним керівником організації – митрополит Кирило (Володимир Гундяєв). Ставши в 2009 року Московським патріархом, він став і головою ВРНС.

Тривалий час заступниками Кирила у ВРНС були протоієрей Всеволод Чаплін, відомий скандальними висловлюваннями на підтримку ядерної війни, та одіозний російський олігарх, власник телеканалу «Царьград» і спонсор угруповань «ЛНР/ДНР» К. Малофєєв. Цього року він подав у відставку, але замість нього заступником голови ВРНС поставлений гендиректор фонду Малофєєва, член Суспільної палати РФ, опікунської ради Синодального відділу РПЦ з благодійності та соціального служіння та опікунської ради Троїце-Сергієвої лаври С. Рудов. Також заступниками голови ВРНС є керуючий справами Московської патріархії митрополит Воскресенський Григорій (Петров) та один із ідеологів «русского міра» О. Щіпков, який водночас є першим заступником голови Синодального відділу РПЦ МП із взаємин із суспільством та ЗМІ.

Олександр Дугін. Москва, 18 жовтня 2014 року

Входить до Президії ВРНС і одіозний Олександр Дугін – російський окультний філософ та неофашист, один із розробників сучасної російської неоімперсько-євразійської ідеології. Також до Президії ВРНС входять С. Шойгу, С. Глазьєв, С. Бабурін, С. Стєпашін, В. Мєдінскій, Д. Рогозін, митрополити РПЦ МП: Санкт-Петербурзький Варсонофій (Судаков), Вологодський Сава (Міхєєв), Казахстанський Олександр (Могильов), Ташкентський Вікентій (Морар). Членами Ради ВРНС, окрім російських політиків та громадських діячів, також значаться митрополити РПЦ МП: Віленський і Литовський Інокентій (Васильєв), Таллінський і всієї Естонії Євген (Решетніков), Омський Діонісій (Порубай), Вологодський Сава (Міхєєв).

Згідно зі звітами керівництва ВРНС, членами цієї організації є: понад 100 архиєреїв РПЦ МП в Росії та за її межами, а також 17 губернаторів, п'ять депутатів Держдуми РФ, 10 сенаторів, 10 голів законодавчих зборів суб'єктів РФ, 45 заступників губернаторів, а також низка керівників міністерств та адміністрацій суб'єктів РФ, голів суспільних палат, 16 ректорів вузів.

Роль ВРНС суттєво зросла в 2001 році, коли його з’їзд у залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві відкрив особисто Володимир Путін.

У роботі організації починають брати участь не тільки представники РПЦ МП та громадських організацій, але й голова Державної Думи Федеральних Зборів РФ, перший заступник голови Уряду РФ, керівництво Ради Федерації, Адміністрації президента РФ, ФСБ та МВС РФ, лідери основних політичних партій, глави суб’єктів Федерації, громадських та релігійних об’єднань РФ.

Таким чином, організація отримала вплив як на рівні РПЦ МП, так і центральних та регіональних органів законодавчої та виконавчої влади в РФ, представники якої ввійшли до Президії та інших органів ВРНС. Окрім цього, ця організація отримала консультативний статус при Економічній і соціальній Раді ООН.

Володимир Путін (ліворуч) і Віктор Янукович (праворуч) хрестяться під час богослужіння, приуроченого до 1025-річчя Хрещення України-Русі. Київ, 27 липня 2013 року

Саме цій організації, як вже було сказано, відведена роль чи не головної «лабораторії» із розробки доктрини «русского мира».

Будучи активним учасником політичних та ідеологічних процесів у РФ, Кирило (Гундяєв) намагається різнопланово пропагувати та поширювати нову ідеологію, яку він створює, зокрема перед президентом РФ та його владним оточенням, впливаючи на формування агресивної імперської ідеології путінського режиму.

Замовлення з боку Кремля на розробку ідеології «русского мира», як видається, було реакцією Путіна на київський «Майдан» 2004 року. Злякавшись перенесення українського досвіду на російський ґрунт, Путін шукав опертя на нову імперську ідеологію та пропаганду.

Одним із тих, хто підказав йому цей шлях, був митрополит Кирило (Гундяєв). Отже, ще до того, як він став Московським патріархом, Кирило залучав і підтримував різних маргінальних прихильників російського імперського «месіанізму», зокрема й із відверто фашистськими, неонацистськими та оккультними поглядами (О. Дугін, О. Платонов та інші).

• У 2005–2007 роках експертами ВРНС було розроблено програму «Русская Доктрина», у якій, окрім ідеологічних гасел, оголошувались конкретні завдання. Серед них – експансія РФ у «ближньому зарубіжжі», захоплення Криму, Донбасу та всієї України. Отже, війна РФ з Україною ідеологічно обґрунтовувалась і готувались принаймні від 2005 року.
• У 2006 році ця «доктрина» рецензентами Московської духовної академії РПЦ МП була «оцінена як така, що не суперечить духу і вченню православ’я».
• У 2007 році «Русская Доктрина» була прийнята як основа ідеології ВРНС під егідою Московської патріархії за безпосередньої лоббістської підтримки тодішнього голови ОВЦС МП митрополита Кирила (див.: Вступительное слово митрополита Смоленского Кирилла на соборных слушаниях по проекту «Русская доктрина». Офіційний сайт РПЦ МП).
• А остаточну редакцію доктрини він особисто презентував на всеросійському з’їзді руху «Росия молодая» (див.: Митрополит Кирилл рассказал студентам о «Русской Доктрине». Русская Доктрина).

У цій, презентованій та розпіареній митрополитом Кирилом (Володимиром Гундяєвим) доктрині, чи не вперше запроваджувалися та випробовувалися серед російського суспільства терміни «русский мир», «духовные скрєпы», «единое историческое пространство» тощо.

Ось лише кілька цитат із цього документа, який благословив і просував на різних рівнях нинішній Московський патріарх. Подаємо їх мовою оригіналу:

• «СИМВОЛ ВЕРЫ В РОССИЮ. Россия является для своего народа духовным символом такого же порядка, как Бог, Церковь, вера. Символ веры в Россию – это кредо патриота, для которого Россия является высшей драгоценностью его жизни. Согласие с символом веры в Россию делает всех людей в определенном смысле верующими – ВЕРУЮЩИМИ В РОССИЮ».
• «Официально провозглашается концепция пространства Исторической России, то есть естественного ареала РУССКОГО МИРА (нынешняя РФ плюс русские этнические анклавы – Таврия, Новороссия, Нарвская область, Латгалия, Южная Сибирь, Подкарпатская Русь, а также территории комплементарных этносов – белорусов, восточных украинцев, закарпатских русинов и др.)».
• «Россия вступает на путь русской ирреденты: идеологии возвращения и воссоединения тех территорий исторической России, на которые у нее имеется историческое и моральное право и которые есть практический смысл возвращать. Для России это касается прежде всего Белоруссии, Украины и Казахстана».
• «Россия должна совершить резкий разворот в отношении государств ближнего зарубежья... Необходимо признать права России на целый ряд территорий. В случае с Украиной минимальными могли бы быть претензии на Донбасс и Таврию (Крым)».
• «Главными принципами обеспечения национальной безопасности являются принципы ... наступательности и экспансии».

Все це займає сотні сторінок і є у вільному доступі в інтернеті на однойменному сайті «Русская Доктрина» (див.: Русская Доктрина (текст). Русская Доктрина).

Тож, як бачимо, Кирил (Гундяєв) ще задовго до того, як став очільником Московського патріархату, керував процесом розробки та просування особливої російської войовничо-фундаменталістської ідеології, якою намагався пройняти Путіна та його оточення. Імовірно, саме завдяки цьому він зміг заручитися підтримкою Путіна та стати очільником РПЦ МП у 2009 році.

Ставши у січні 2009 року Московським патріархом, Кирило (Гундяєв) наративи «русского мира» намагається перетворити на ідеологічну доктрину всієї РПЦ МП.

За його словами, «ядром сучасного русского міра є Росія, Україна та Білорусь», проте до цього «єдиного простору» він також відносить Молдову, Казахстан та деякі інші колишні республіки СРСР, які, за його словами, неодмінно потребують «відновлення єдності».

«Только сплоченный Русский мир может стать сильным субъектом глобальной международной политики, сильнее всяких политических альянсов», – заявив Московський патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) на відкритті III «Ассамблеи Русского мира» у листопаді 2009 р. (див.: Выступление Патр. Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира. Офіційний сайт РПЦ МП.).

Відтоді маніпуляції гаслами про «єдиний русскій мір», «єдину святу Русь», «єдиний цивілізаційний простір», «єдині духовні скрєпи» набувають системного характеру, їх беруть на озброєння не лише в РПЦ МП, але й у владних структурах та спецслужбах РФ.

Президент Росії Володимир Путін (праворуч) і Московський патріарх Кирило (Володимир Гундяєв). 2012 рік

«Русский мир» – «міф» чи «громадянська релігія» та єресь?

Тривалий час ідеї та наративи «русского мира» не були зведені остаточно до цілісної концепції, виглядаючи подекуди як окремі висловлювання, доповіді та гасла різних церковних ієрархів, священників, громадських діячів та політиків. Це деяким скептикам давало привід стверджувати, що не існує ідеології «русского мира» як цілісної концепції, що це «міф» і т.п.

Помилковість такого погляду криється, серед іншого, й у відмінності між західно-європейською та російсько-радянською ментальністю. Адже для останньої, на відміну від західної, не є характерним вироблення чітких та цілісних філософських, богословських чи ідеологічних концепцій та вчень. Достатньо набору гучних гасел та міфів та віри в них у певній частині суспільства («Умом Россию не понять, в Россию можно только верить»). Формування такої квазірелігійної доктрини, яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, іще не завершилося.

Цей процес триває. Але її обриси на етапі поступового формування були чітко зпроєктовані ще у 2007 році у т. зв. «Русской Доктрине», яка заклала основні її вектори. Засадничим же офіційним програмним документом якраз став «наказ» ВРНС від 27 березня 2024 року, яким виведено процес формування ідеології «русского мира» на якісно новий рівень. Тепер вона набула виразних форм, які остаточно засвідчують її несумісність з християнським вченням.

Як зазначають експерти Інституту вивчення війни (ISW), у прийнятому «наказі» «РПЦ об’єднує попередні кремлівські наративи у відносно цілісну ідеологію».

Слід зазначити, що витворення ідеології «русского мира» розтягнулося у часі на 30 років. Початково цей концепт зародився на початку 1990-х у надрах групи «методологів» (у ЗМІ їх ще нерідко називали «сектою методологів») – московського інтелектуального гуртка, який за радянських часів перебував під кураторством КДБ і на кінець 1980-х мав вплив на деяких представників партійно-господарської номенклатури СРСР.

У 1990-х до цієї «секти» належали П. Щедровицький, Є. Островський, Г. Павловський, С. Кирієнко, В. Сурков та інші, які сприяли приходу до влади в Росії Володимира Путіна. Так Гліб Павловський із 1995 по 2011 рр. був офіційним політтехнологом Адміністрації Президента РФ, де очолював передвиборчі кампанії Бориса Єльцина (1996), Путіна (2000), а також Януковича (2004).

Тісно співпрацюючи з тодішнім главою Відділу зовнішніх церковних зносин Московської патріархії митрополитом Кирилом (Гундяєвим), «методологи» в середині 1990-х стали шукати заміну не актуальній вже комуністичній ідеології, зробивши ставку на православ'я як основу нової національної ідеї РФ.

Саме вони вперше розробили концепт «русского мира» та запропонували його на озброєння керівництву РПЦ МП, а пізніше і Кремля.

З їхньої подачі просуванням цих ідей і став займатися так званий «Всесвітній Російський Народний Собор» (ВРНС), який був створений у 1993 року з ініціативи митрополита Кирила (Володимира Гундяєва).

З під пера представників РПЦ МП наративи «русского мира» набули вже зовсім іншого, ніж до того, забарвлення та змісту, поступово набувши ознак окремої гібридної неофашистської ідеології.

Нова доктрина чи стара єресь

У цій новій доктрині, пропагованій Московським патріархом, знайшли своє втілення запозичення із різних квазірелігійних та маргінальних теорій. По суті, це така собі «гримуча суміш», «гібрид», в якому до єдиної купи намішані подекуди протилежні доктрини та ідеологеми; причому часто відверто нехристиянські, через що ця суміш набуває характеру «єресі».

Зокрема, як ми вже могли переконатись вище, там знайшли своє відображення навіть ідеї неофашизму та неонацизму, а також старі комуністичні міфи й уявлення. Знайшлося там місце і для переосмисленої ісламістської фундаменталістської ідеї про політичну єдність «ісламського світу», відродження єдиного Ісламського Халіфату та його світової гегемонії задля протистояння Заходу.

Запозичуючи подібні уявлення та гасла, сучасні ідеологи «русского мира», по суті, спробували трансплантувати ідеї світового Ісламського Халіфату на православний ґрунт.

Таким чином, у новоявленій російській міфотворчості ідеал середньовічного священного Халіфату замінили штучним міфом про т.зв. «святу Русь» (якої ніколи в історії не існувало). Власне й сам термін «русский мир» впроваджений у вжиток як окрема ідеологема за зразком «ісламського світу» (рос. «ісламского міра») (див.: Шумило С. В. «Православний шахідизм» та неоязичницька теологія війни Московського патріарха Кирила).

Схильність «колективної свідомості» російського пострадянського суспільства до подібних штучних міфів та тоталітарних ідеологем, а також їх затребуваність витворили сприятливий ґрунт для поширення та популярності новоявлених псевдоправославних фундаменталістських ідей, які насправді є сучасним трансформованим втіленням ідей неофашизму, неонацизму, націонал-комунізму та ісламістського фундаменталізму, перероблених та пристосованих під православним камуфляжем до російсько-пострадянської ментальності.

За влучним висловом професора кафедри теології Ексетерського університету Брендона Галлахера, ідеологія «русского мира» «є формою етнорасового релігійного фундаменталізму, з апеляцією до крові, землі, віри, нації, народу, мови та царя/вождя. Як і попередні етноцентризми, він демонізує всіх, хто йому протистоїть. А водночас у логіці ідеології «русского мира» Захід є великим супротивником, таким собі «верховним демоном». Ідеологія російського світу («русского мира») – це новий нацизм, нацистська ідеологія ХХІ століття».

Такий погляд на це новітнє вчення поділяють понад 1500 християнських теологів світу, які підписали спільну Декларацію про вчення щодо «русского мира», у якій вони засуджують цю нову доктрину як нехристиянську та єретичну (див.: Декларація про вчення про «русский мир»).

Один зі співавторів цієї Декларації, відомий православний богослов архімандрит Кирило (Говорун) надав богословське визначення цій пропагованій в РПЦ МП фундаменталістській ідеології як прояву філетизму та еклезіологічної єресі. На його переконання, вона є дуалістичною, заснованою на змішанні релігії з політикою.

Такі риси ще св. Іриней Ліонський та інші святі отці визначали як єресь. Ці святі сприймали єресі як форми язичницького мислення, замасковані під християнство. Аналогічно є і з т.зв. «русским миром». Цю гібридну квазірелігійну ідеологію можна порівняти з офіційною язичницькою імперською релігією, якою, по суті, тепер підмінюється православ’я в Росії.

По суті, в РПЦ МП відбувається «догматизоване» спотворення і перекручення православ’я. Що, втім, відповідає цілям як правлячого режиму РФ, так і Московського патріарха Кирила (Володимира Гундяєва), які зацікавлені у догматизації підпорядкування Церкви державі та неосовєтській реставрації під виглядом удаваного «відродження православ’я» в Росії.

Процес совєтизації церкви та перетворення її на інструмент тоталітарної держави (свого роду «релігійний придаток» такої держави) із зовнішнім падінням комунізму в сучасній РФ не тільки не послабшав, а останнім часом помітно посилився.

Доводиться констатувати, що через сакралізацію підробок, міфів і брехні під удаваним зовнішнім виглядом «православ'я» в Росії нині відбувається тонка внутрішня підміна на більш глибинному рівні.

По суті, можна сказати, що це є спроба перебрати на себе роль т.зв. «антихриста». Адже давньогрецьке слово «анти» (грец. ἀντί) в перекладі означає не лише «проти», але й «замість», тобто заміну одного іншим, фальсифікацію, підміну.

А отже «антихристиянство» – це не просто те, що «проти християнства», а те, що підміняє його при зовнішньому оманливому прикриванні удаваним християнством.

Саме це нині ми спостерігаємо в РПЦ МП з її «теологією війни», масовою мілітаризацією церковної свідомості та «сакралізацією» вбивств і геноциду українського мирного населення. Це явна ознака маргіналізації та виродження в єретичність і сектантство як РПЦ МП, так і частини російського суспільства, яке готове сприймати і споживати такі духовні сурогати (див. Фальшиві «пророцтва» як виправдання війни: сектантські містифікації Московського патріарха Кирила).

З прийняттям Московським патріархом та іншими ієрархами РПЦ МП 27 березня 2024 року програмного документу, в якому окреслюються основні принципи та апологія антиєвангельської ідеології «русского мира», фактично задекларовано їхній курс на остаточне відпадіння у схизму від Вселенського православ’я, яке вони розпочали з 2018 року.

Цей офіційний документ є свідомим актом прийняття антихристиянського вчення, що ставить їх як єресіархів поза межі православної церкви та піддає церковно-канонічним санкціям і осуду.

Всі 488 делегатів ВРНС, зокрема й Московський патріарх, ієрархи та священники РПЦ МП, як і політичні та громадські діячі РФ, які проголосували за цей антихристиянський, ксенофобський та геноцидний за змістом документ, відтепер мають підстави підлягати міжнародному осуду та санкціям, а делегати від РПЦ МП – ще й церковному суду.

Одноголосне ухвалення Собором цього «наказу» створює унікальну можливість для притягнення до світського та церковного осуду всіх, хто проголосував за нього.

Відтепер цей документ є важливим аргументом та «речовим доказом» як для майбутнього Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі, так і для майбутнього церковного суду за участі Вселенського патріарха та інших представників помісних православних церков.

Сергій Шумило – кандидат історичних наук (PhD), доктор теології (ThDr), директор Міжнародного інституту афонської спадщини, запрошений науковий дослідник кафедри історії, релігії та теології Ексетерського університету (Великобританія), науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода