«Яким треба бути ідіотом, щоб зайти однією ротою» – комбриг Павло Федосенко про битву за Харків

З початком повномасштабної війни Росії проти України Харків став одним із основних напрямків удару армії РФ. Танки окупантів були на околицях міста вже в перший день вторгнення. Проте взяти обласний центр вони так і не змогли. Більш того – восени минулого року ЗСУ практично повністю звільнили Харківську область. Про основні етапи битви за Харків, можливі ризики для регіону та про нинішній український наступ загалом ми поговорили з Павлом Федосенком – командиром 92-ї окремої механізованої бригади, героєм України, офіцером, який організував оборону міста, а зараз стримує атаки армії РФ на сході Харківської області.

– Пане Федосенко, як почалася повномасштабна війна для вас? Чи можете ви згадати перші хвилини, що ви робили в цей момент?

– Десь в районі години, напевно, 4-ї, я почув перший приліт авіабомби, почув проліт винищувачів над бригадою нашою, я залишався в бригаді, бо ми були приведені в повну боєготовність і перебували всі на своїх місцях. Розрив, одразу попадання було в районі складів.

Я вже зрозумів, що щось почалося, відповідно, доповів оперативно, і за 10-15 хвилин вже перебував на командному пункті у себе зі своїми бригадними офіцерами. І приймав доповідь командирів батальйонів. Ну і відповідно другий, третій розрив авіабомб, і ми вступили в бій. Мене викликав на зв'язок головнокомандувач Збройних сил генерал Валерій Залужний. Відповідно, йому доповів обстановку. Отримав команду – вогонь на ураження.

Читайте також: Бахмутський поступ ЗСУ: Соледару та Горлівці приготуватися?

– Коли до вас прийшло розуміння, що цей новий, масштабніший етап війни, що він неминучий, тому що ви, як військовий з таким величезним досвідом, напевно, знали оперативну і тактичну обстановку на своєму напрямку?

– Я особисто, начальник розвідки і командир батальйону постійно моніторили обстановку вздовж державного кордону. Я об'їжджав застави. Спілкувався з нашими прикордонниками. Були відповідні доповіді.

23 лютого я це все в камеру побачив, коли до мене приїхав командир другого батальйону і доповів, що, командир, під'їдьте, подивіться, що там. Я приїхав, ну і картина вже, можна сказати, вималювалася. Ми вже просто сиділи і чекали, але я до останнього не вірив, що бункерний дід (бункерним дідом називають президента Росії Володимира Путіна – ред.) може все-таки піти на такий божевільний крок.

Українські прикордонники патрулюють ділянку вздовж українсько-російського кордону в Харківській області, 16 лютого 2022 року

– Ви розуміли, з чим вам доведеться зіткнутися у війні з російською армією і наскільки ці ваші очікування збіглися з реальністю?

– Я думав, що російська армія буде набагато краще підготовлена. Очікування не справдилися. Вони думали, що прийдуть сюди як на прогулянку. Парадний марш. Росгвардія. А виявилося, що ми чинили гідний опір, і коли ми в районі Малої Рогані та в районі Циркунів розбили колону Росгвардії та побачили, що в них не було суперозброєння, а були гумові кийки, сигнальні пістолети, гумові кулі для розгону демонстрацій, то мені, відповідно, стало зрозуміло, що вони не ставилися серйозно до того, що вони затіяли.

– Всі розуміли, що Харків одним з перших опиниться під ударом. Наскільки швидко ось ці колони російської техніки доїхали до околиць міста? І який був план, щоб їх зупинити? Тому що я бачив на відео цю неосяжну кількість танків, БМП, що розтягнулись на багато кілометрів. Ось як із ними воювати, що з ними робити?

– Ще до початку агресії 22–23-го числа я вивів батальйони своєї бригади та розставив у районах зосередження вздовж нашого державного кордону. Ми почали зводити фортифікаційні споруди, рити окопи, планувати ведення бойових дій. Відповідно, в кожному батальйоні були мобільні вогневі групи, плюс ПТУРи. Тобто ми знали, що це буде швидко, стрімко, але завдяки тому, що вони були не злагоджені та мали карти 43-го року, вони просто заблукали.

Просто почали блукати, але це нам дало якийсь час для того, щоб перегрупуватися, і в перший день ми їх зупинили практично. Ну, вже надвечір. На другий день вони вже почали розуміти, що вони заблукали, і так швидко їм не вдасться дійти до Харкова.

Лише наприкінці другого дня вони деякими підрозділами вийшли на об'їзну трасу, на якій ми на них чекали. Ми їх зупиняли мобільними вогневими групами. Основний заслін у нас був вздовж об'їзної траси. Ми стали на висотах. Ми місто знаємо, ми знаємо передмістя, тому нам було легко маневрувати та завдавати вогневого ураження противнику з усіх боків. Вони зупинилися, хоча планували за добу зайти до Харкова. Не вийшло.

Харківська кільцева дорога, де було знищено російську танкову колону. Харків, 24 лютого 2022 року

– Ваші підрозділи встигли зайняти позиції чи довелося орієнтуватися вже по ходу?

– Основний акцент був поставлений на мобільні вогневі групи. Я розумів, і вище керівництво це розуміло, що однією бригадою ми не зупинимо противника. Наше завдання було максимально його сповільнити. І були створені мобільні групи в батальйонах із ПТУРами, «Джавелінами», на двох-трьох БТРах, які мали бути маневрені, які повинні були завдавати противнику вогневі ураження з усіх боків, що ми й робили. Ми маневрували, лупили колони з усіх боків, тим самим сіяли в них паніку, зупиняли ці колони, та й просто спалювали їх. Відповідно, танкові підрозділи, також у кількості там по одному-два танки маневрували з піхотою і завдавали ураження з усіх боків.

Читайте також: Рекордні втрати: ЗСУ під час наступу нищать цілі дивізіони артилерії Росії

– 27 лютого російський спецназ спробував зайти до Харкова. Усі ми знаємо, чим це закінчилося. Чому, на вашу думку, не було масових спроб армії РФ пробитися в місто? І який вони мали план щодо Харкова? Як вони його збиралися захопити?

– Вони спробували зайти до Харкова на перший та другий день повномасштабки. Але отримали відсіч від усіх. Бо на той час у нашому місті Харкові та Харківській області билися всі. Билися прикордонники, билися нацгвардійці, билися збройні сили, билася поліція, билися прості люди – просто жителі Харкова, Харківської області. Тому їм не вдалося зайти. 27-го числа – я це пам'ятаю добре – ми стали на околицях Харкова. І вже налагодили комунікацію з іншими підрозділами, що тримали оборону міста.

І коли вони увійшли 27-го числа, то трансляція була звідусіль, дзвонили звідусіль, відео було звідусіль. Ми бачили кожен крок, кожен момент їхнього пересування. В них летіло все. Все, що можна було використати як збройними силами, так і всіма підрозділами, і ТРО, і Нацгвардії, тобто їх били всі. Цей спецназ, який думав, що він зайде і захопить обласну адміністрацію та міську адміністрацію – це була утопія. Я не розумію, яким треба бути ідіотом, щоб зайти однією ротою до міста. Причому місто, яке обороняється і яке готове битися до останнього подиху.

– Я так розумію, вони взагалі, в принципі, до міських боїв не готувалися?

– Я дивився на їхнє переміщення, на їхні маневри в місті – вони просто блукали містом і біля кожного повороту на них чекав або ПТУР, або граната, або пляшка із запальною сумішшю. Ну, їх просто загнали в кут. Точніше, до тієї школи. І спочатку запропонували здатися. Щось пішло у них не так, тому практично всі вони були знищені.

Український військовослужбовець оглядає знищений російський піхотний броньований автомобіль «Тигр» після бою в Харкові, 27 лютого 2022 року

– У березні було дуже багато повідомлень про те, що військові армії РФ здавались в полон масово, навіть маючи чисельну перевагу в людях і техніці над нашими бійцями. Чи було це насправді так? Я так розумію, що вони психологічно не готові були до такої відсічі?

– Так. Коли ми зайшли в місто на самому початку березня, в районі Малої Рогані вони отримали відсіч якраз на в'їзді, на блокпосту поліцейському. Тому відійшли трохи назад і розмістилися з МТЛБ вздовж траси, зайняли там оборону.

Туди зайшов один із наших батальйонів разом із моїм заступником– я йому таке завдання поставив – заходили через трасу. Так от ми просто заходили і будили їх у «мотолигах», витягували їх звідти, вони були в шоці, як ми тут з'явилися, звідки, ну і брали їх у полон.

Та й в подальшому в районі Малої Рогані і в районі об'їзної в них не було розуміння, яку кашу вони заварили. Вони думали, що військ немає, що всі втекли. А ми підходили, затискали їх і вони просто здавалися. Затискали так само в районі Циркунів – там біля заправки дуже багато військових РФ здалися в полон. І в частинах. Біля частини ППО здалися відразу 20 людей. Щоправда, то були так звані мобіки так званих «ЛНР» і «ДНР», яких туди загнали. Вони здавалися відразу, як бачили наші БТРи.

Читайте також: Заколот Пригожина: чи «посиплеться» Росія на фронті?

– У середині травня минулого року багато західних експертів, зокрема американський Інститут вивчення війни (ISW), сказали, що Україна виграла битву за Харків. Ви відчували тоді, що це саме так, і якщо ні, то коли відчули?

– Я це відчув лише тоді, коли підрозділи нашої бригади зайшли в район Шевченкового та Куп'янська – тоді ми виграли битву за Харків. Поки по місту летіла артилерія – цей бій ще не був виграний. Коли ми їх відігнали вже за Харків, ось тоді я сказав, що тепер можемо видихнути, але це ще не кінець.

– Ви з російською армією перетиналися ще в боях за Іловайськ та Дебальцеве. Як ви вважаєте – в ній щось змінилось за ці роки?

– Та практично жодних висновків вони не зробили. Як були жирні генерали, як була показуха, як було в них совкове «окопи мають бути в ряд і «оттрасовані» – так воно і залишилось. Нічого не змінилося.

– За роки війни з Росією ви піднялись по кар'єрній драбині від командира роти до командира бригади. Зараз у вас чимало людей у підпорядкуванні, бригада тримає важливий напрямок. Наскільки ви відчуваєте цей тягар відповідальності зараз? За людей та й взагалі за бригаду?

– Ну, відповідальність у командира будь-якої ланки є завжди. Просто певною мірою вона у ротного – менша, у комбата більша. Комбриг відповідає за велику кількість людей, за завдання, які нам ставить керівництво держави і які треба зробити правильно, грамотно, по-воєнному грамотно, стратегічно, тактично грамотно. І зберегти людей – це найголовніше. Найголовніше – люди, особовий склад.

– Наразі у нас багато командирів бригад, які виросли за 9 років війни з командирів взводів, ротних, комбатів. Зараз вони командири бригад, це бойові командири, які в тому числі можуть ухвалити рішення і взяти на себе відповідальність за це рішення у критичні моменти. Наскільки це зараз важливо для нас у цій війні?

– Бойові грамотні командири, які виросли за час АТО, ООС і за оці вже майже півтора роки, що триває повномасштабна війна – це дійсно грамотні офіцери, які на даний час можуть ухвалити рішення, можуть очолити бригади.

І тому в нашій армії є майбутнє. Ми зараз, я так вважаю, це моя думка – одна з найкращих армій світу.​

– Харківський контрнаступ ЗСУ. Які були передумови для нього? І чому він вийшов таким швидким, блискавичним? Ніхто тоді не міг собі уявити – як можна за такий короткий час настільки глибоко прорвати оборону противника в кількох місцях і змусити його так масово тікати з Харківщини?

– По-перше – підготовка цієї операції була на найвищому рівні. Все було продумано до дрібних подробиць нашим керівництвом. Неодноразово ми це все обговорювали, неодноразово проводили взаємодію. Особовий склад, який був підготовлений до цього, який знав кожен крок, який умів воювати, який знав, за що він воює. Не за гроші, а за свою країну, за ідею, за своїх рідних та близьких. Вони мали за що битися, і зараз мають.

Грамотне керівництво, досвідчені, як ви казали, командири вищої ланки – очільники бригад, командири рот, батальйонів – це їхній професіоналізм. Стрімкі ідеї, злагоджені ідеї командирів – це все дало результат.

«Інженери бригади та доданих підрозділів змогли перекинути через річку важкі механізовані мости, якими переправлялася на той берег вся наша колісна техніка»

– Чи була армія РФ готова до нашого наступу? Тобто я так розумію, що таких позицій, як зараз у них на півдні, наприклад, у Запорізькій області, тут не було підготовлено? Чи очікували вони, що українські військові, в принципі, можуть контратакувати?

– Вони припускали, вони готувалися. Дуже багато території замінували. Інженери всіх підрозділів, які були задіяні, всіх бригад, всіх ланок – вони протягом тривалого часу проводили дорозвідку, розмінування мінних полів, робили проходи тими полями. Тобто, ця вся підготовка тривала не один і не два дні. Все робилось заздалегідь. Потім приховане переміщення військ.

Вони навіть не розуміли, що стільки було підрозділів перекинуто, коли ми форсували водні перешкоди, вночі, по одному, вигадуючи різні хитрощі. Проявляли військову кмітливість. І для них було великою несподіванкою, коли ми вийшли безпосередньо на передній край і почали вести наступальні дії. Вони вже не встигали підтягнути резерви, тому їм залишилося лише розвертатися та тікати.

– Поговоримо про звільнення Куп'янська. Багато хто – і я в тому числі – думав, що ЗСУ зупиняться та стануть на зимівлю по річці Оскол. Бо це чимала природна перешкода. Але вашій бригаді вдалося не тільки форсувати її, але й піти далі. Наскільки це було важко?

– Ну, ми йшли на крилах успішної операції по звільненню Ізюму, Балаклії. Військове керівництво поставило завдання форсувати, закріпитися, створити плацдарм і продовжити наступати на напрямок Ковшарівка, Куп'янськ-Вузловий, Борова. З'єднатися з підрозділами, що рухалися з боку Борівського району. Піші підрозділи перейшли через міст уночі, відповідно скували супротивника. Звичайно, нас розбирали танками, практично прямим наведенням артилерії, але наші підрозділи навязали противнику бій. Стягнули всі сили на себе.

Інженери бригади та доданих підрозділів змогли перекинути через річку важкі механізовані мости, якими переправлялася на той берег вся наша колісна техніка. Було важко. Болото, бруд, сильний мороз. Річка замерзала. Люди мерзли, обморожувалися, але впоралися із завданням. Тобто форсували річку. Закріпилися на правому фланзі. І почали потихеньку видавлювати противника. Між підрозділами розподілили смуги наступу, якими вони почали рухатись вперед. Протягом десь тижня ми з'єдналися з підрозділами, які вже рухалися назустріч нам з боку Борової.

Читайте також: «Готові були рвати противників на шмаття». Як морпіхи ЗСУ прорвали оборону РФ на півдні Донеччини – кадри з поля бою

Український військовий біля знаку з написом «Куп’янськ» у відвойованому напередодні ЗСУ місті Куп’янську на Харківщині, 14 вересня 2022 року

– Зараз ситуація на Харківському напрямку умовно стабільна. Принаймні це те, що більшість людей чують у зведеннях. А як воно насправді?

– Ну ми спираємось на розвідані та на ті доповіді, які робить розвідка. Тому ми також бачимо все. Єдине, що я знаю точно – Харків, Харківську область ми їм не віддамо. Як і всю Україну.

– Ось як ви вважаєте, які цілі армія РФ переслідує на Сватівському напрямку? Вони зараз постійно тиснуть і в Серебрянському лісництві, і в Білогорівці, і тут у районі Дворічної. Це у них спроба наступати чи це все ж таки активна оборона?

– Я думаю – це пошуки слабких місць. Така їхня тактика з самого початку. Шукають, де може провалитися, де потече – туди вони нарощують усі свої зусилля. До того ж є вислів «наступ – то найкраща оборона». Взяти ініціативу до своїх рук. Тому десь намагаються взяти, але в них не вистачає ні розуму, ні сил.​

– Яку роль для стратегічної оборони Харкова відіграють ось ці рейди на територію Росії Російського добровольчого корпусу (РДК)? Бо умовно у випадку успіху лінія фронту відсунеться від міста?

– Думаю, що для режиму Путіна – це величезні проблеми. Бо доводиться перекидати туди для посилення якісь сили, смикати резерви. Відповідно, для нас це краще. Ну і відповідно, рейтинг бункерного діда падає дуже сильно напередодні їхніх виборів. Я думаю так.

– Зараз Україна має стратегічну ініціативу. Ми визначаємо хід бойових дій. Чи здатна Росія, на вашу думку, на ще один великий наступ? Чи вона зосередиться на тому, щоб втримати ті території, які вдалось захопити?

– Противника недооцінювати ніколи не можна. Я думаю, що якісь резерви у них є і щось вони планують. Але величезних таких наступальних дій на великому фронті, я думаю, у них не вийде. Немає в них таких сил зараз, немає в них таких резервів.

– На заході зараз дуже багато говорять про те, що контрнаступ просувається не так швидко, як хотілося б. Ви, очевидно, на практиці знаєте, наскільки, як каже головком Залужний, кожен метр дається кров'ю. А щоб ви відповіли тим, хто каже, що у нас повільні темпи наступу?

– Ну щодо повільних темпів, я не сказав би. Ми проводимо локальний наступ на всіх напрямках і він рухається так, як він рухається, і просування є і буде. У вищого військового керівництва є задум. Все ще попереду. Впевнений, що Україну ми звільнимо. Зачистимо, станемо по державному кордоні. Нехай це буде не так швидко, але це буде.​

– Очевидно, що ви знаєте на практиці, як себе показує західна техніка. Наскільки важлива її наявність, наприклад, для вашої бригади? Наскільки ви взагалі її потребуєте?

– Звичайно, потребуємо більше. По-перше, артилерія. Це основне. Це 155 калібр. Порівняно з радянськими зразками – то вже набагато поколінь вперед. Високоточна зброя. Танки. Та й взагалі озброєння, включаючи стрілецьку зброю. Я думаю, що це набагато наблизило б нашу перемогу, якби її було більше. Ми навчилися нею користуватися, причому професійно користуватися.

Офіцери та й взагалі особовий склад набрались практики. Тому ми на 2-3-4 кроки попереду російських військ.

«Ми закінчимо війну, ми переможемо і ми пройдемо. Повністю по всій трасі. Там, де лягли наші хлопці»

– Ви у 2021 році очолювали коробочку 92-ї бригади під час параду до Незалежності в Києві. Якби у вас була можливість обрати, де ви могли пройти парадом перемоги. Саме військові 92-ї бригади разом з вами. Яке б місце або місто ви обрали б і чому?

– Харків. В Харкові. Я тут навчався у Харкові, я його боронив. Це моє рідне місто вже.

Я уявляв собі це ще на початку війни, коли ми були разом з начальником Харківського танкового училища, в якому я навчався. Казали, що закінчиться війна, ми від Чугуєва і до Харкова пройдемо бригадою та училищем спільною коробкою. Я пройду. Ми закінчимо війну, ми переможемо і ми пройдемо повністю по всій трасі. Там, де лягли наші хлопці. Там, де загинули бійці бригади. І не тільки нашої. Пройдемо і віддамо пошану. Кожному.

Наразі армія РФ контролює близько 2% Харківської області. Намагається прорвати українську оборону в районі Дворічної, активно обстрілює Куп'янськ та довколишні села. Але сил для повторного великого наступу на Харків країна-агресора наразі не має. Зараз її основне завдання – зупинити ЗСУ і утримати окуповані території.