«Росію стримувати дипломатичними засобами не вийде» – Перепелиця про зовнішню політику України 2021 року

Приборкати агресію Росії одними лише дипломатичними засобами неможливо, на інших напрямках закордонної політики українським дипломатам у 2021 році вдалося досягти більш помітних результатів, що, втім, поки не змінили міжнародного становища України. Про це говорять аналітики та експерти з міжнародних відносин. Поряд із тим вони відзначають, що цього року Україна отримала союзників більш активних за США та ЄС.

2021 року вперше в історії незалежної України була ухвалена Стратегія зовнішньополітичної діяльності. Документ визначив, що основними пріоритетами для українських дипломатів мають стати: забезпечення територіальної цілісності і суверенітету України, протидія агресії Росії, інтеграція до НАТО і ЄС, стратегічне партнерство зі США, та захист прав людини на окупованих українських територіях.

Стратегічний діалог зі Сполученими Штатами встановлений, в оновленій хартії про стратегічне партнерство акценти змінені на більш актуальні, що стосуються оборонних питань, зауважує у розмові з Радіо Свобода директор Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорій Перепелиця. Він нагадує, що чинній владі України довелося вибудовувати свої відносини з керівництвом США на тлі ускладнень, що виникли внаслідок спроб деяких представників попередньої влади взяти участь у дискредитаційній кампанії проти тоді ще кандидата у президенти США Джо Байдена.

«Інша справа, що Байден веде політику, де Україна другорядна порівняно навіть з Росією. Він спрямований на стримування Китаю тому намагається уникати конфронтації з Росією. Але Україна намагалася зробити на цьому напрямку все, що могла. Тому ми побачили зустріч Зеленського з Байденом.

Якщо говорити про захист територіальної цілісності України та стримування агресії Росії, то тут наша дипломатія вела дуже активну роботу щодо відносин з НАТО, з Європейським союзом та США. Зеленський як ніхто був наполегливим щодо визначення перспектив членства України в НАТО. Йому не відмовили, але «з’їхали з теми», – продовжує Перепелиця.

Колективний Захід і Росія

Втім, цього року на гарантії членства в ЄС чи НАТО годі було розраховувати, оскільки Захід нині більше занурений у власні проблеми, зазначає Григорій Перепелиця. На його думку, світ перетворюється на багатополярний, країни Європи шукають своє місце у новій ситуації, хтось з них знаходить вихід у заграваннях з Росією, поряд із тим США основним своїм конкурентом вбачають Китай, через що також не поспішають загострювати відносин з Москвою.

«По багатьох напрямках ситуація складається така, що суто дипломатичних зусиль недостатньо. Стратегія України, що спрямована на використання виключно дипломатичних засобів, є хибною. Не може бути сильної дипломатії не підкріпленої силою.

Тому і Росію стримувати лише дипломатичними засобами не вийде, тим більш звільнити окуповані території. Так прописано у стратегії національної безпеки, але ж це навіть не є функцією дипломатії. Війну не можна зупинити без силових інструментів виключно дипломатичними засобами. Загалом, що раніше за Порошенка, що тепер за Зеленського, на дипломатичну службу покладені такі задачі, що вона не може вирішити апріорі.

Ні у Тристоронній контактній групі, ні у «нормандському форматі» ми так нічого і не добилися. Але ми і не можемо нічого тут добитися, доки баланс сил на боці Росії. Путіну йдуть на поступки, тому що він демонструє силу. Його грубу примітивну дипломатію важко назвати власне дипломатією, але він досягає своїх цілей», – каже Перепелиця.

Водночас Європейський суд з прав людини прийняв до розгляду позов України, що, за словами Григорія Перепелиці, констатує статус Росії як агресора. Він також нагадує, що Європейський союз погодився розпочати діалог про так званий «промисловий безвіз» та перегляд умов Угоди про зону вільної торгівлі.

Поряд із тим ефективнішою виглядає зовнішня політика України на субрегіональному рівні, вважає директор Інституту зовнішньополітичних досліджень. Він до здобутків української дипломатії зараховує також створення «Люблінського трикутника» (Україна, Польща, Литва), та створення заради досягнення членства в ЄС «Асоційованого тріо» (Україна, Грузія, Молдова). Крім того, Україна отримала і менш очікуваних союзників, зауважує Григорій Перепелиця.

«Британія за 2021 рік показала себе більш надійним партнером, ніж США. Британія запропонувала Україні побудову двох військово-морських баз та побудову двох ракетних катерів. Британці нам готові надавати реальну військову допомогу, тобто на цьому напрямку українська дипломатія досягла прориву. Так само і Туреччина стала нашим хоча би ситуативним союзником і надає нам реальну військову допомогу на відміну від інших країн, і це також великий успіх української зовнішньої політики і дипломатії», – каже Перепелиця.

«Кримська платформа», «Люблінський трикутник» і «Асоційоване тріо»

Цьогорічним досягненням українських дипломатів Григорій Перепелиця називає організацію «Кримської платформи». З цим у коментарі Радіо Свобода погоджується і політолог-міжнародник, доцент Київського університету імені Тараса Шевченка Петро Олещук. На його думку, цей захід болюче вразив президента Росії Володимира Путіна, який сподівався, що світова спільнота найближчим часом буде готова до визнання анексії Криму.

Поряд із тим, «Кримська платформа», «Люблінський трикутник» і «Асоційоване тріо» – формати, що на сьогодні не змінили ситуації, але вони мають потенціал, який може розкритися і з часом спрацювати на користь Україні, вважає політолог.

«Рік, з точки зору зовнішньої політики, був насичений. Не можна сказати, що рік виявився проривним. Швидше, він проміжний. Але не можна й сказати, що немає якихось виразних досягнень.

Я би виокремив підписання і затвердження угоди про єдиний авіаційний простір із Європейським союзом. В умовах пандемії цей договір не запрацює максимально, але стратегічно через роки можливості комунікацій між Україною та Європейським союзом полегшать доступ європейських авіакомпаній на ринок України. Це вплине і на кількість маршрутів, і на ціни, і зробить Європу набагато доступнішою для українців. Тому я ставлю цю угоду на один рівень із угодою про безвіз.

Поволі, але просувається програма України щодо підписання двосторонніх декларацій про підтримку інтеграції до Європейського союзу з низкою країн членів-ЄС. Їх вже назбиралося не мало, спочатку були країни Балтії, Польща, але перелік розширюється, тепер і Словенія, з якою у нас якихось особливо виразних зв’язків немає, на останньому саміті «Східного партнерства» у Брюсселі також підписала таку декларацію. Тобто Україна потроху накопичує багаж, який у майбутньому дозволить нам більш впевнено говорити про надання нам європейської і євроатлантичної перспективи», – говорить Олещук.

Крім того, навряд чи можна дорікати українським дипломатам через відсутність динаміки у роботі «нормандського формату» та Тристоронньої контактної групи (ТКГ), адже Росія не бажає деескалації, через що просування у цих переговорах неможливе, зауважує політолог.

Декларації та гасла

Але зрештою навряд чи можна вважати зовнішню політику України у 2021 році достатньо ефективною, наголошує у коментарі Радіо Свобода директор Центру дослідження міжнародних відносин Микола Капітоненко. Оскільки, за його словами, далі зустрічей та заяв залучення Заходу до протистояння агресії Росії та інтеграція до євроатлантичного простору не просуваються.

«У нас не встигає зовнішня політика за змінами у світі. Ми не реагуємо вчасно на нові тенденції, виклики, ініціативи інших. Повністю втратили власну ініціативу. Нічого з того, що може працювати, не пропонуємо і в результаті опиняємося у ще гіршому становищі. Росія остаточно виходить з ізоляції, коли у неї відкриті можливості вести діалог з будь-ким, коли ми вразливі перед можливістю загострення, коли змінюється позиція Росії щодо окупованої частини Донбасу.

Відтак не бачу гарних новин. Цього року в нас яскраво проявилася зовнішня політика фантиків. Ми вигадуємо успіхи: «Люблінський трикутник», «Асоційоване тріо», стратегічні партнерства, «Кримська платформа». Все це має гучні назви, але нічого з цього не працює, жодна з цих ініціатив важливих для нас проблем не розв’язує, а, можливо, створює нові, або поглиблює ті, що вже існували. Тому жодна з них не виглядає продуманою, щоб ми знали чого хочемо досягнути і у партнерстві з ким.

Ми не вступаємо у ЄС не тому, що якісь країни не підписують декларації, а тому що є реальні обставини, що цьому заважають, з якими ми нічого не можемо зробити роками. Тому, замість реального розв’язання проблем, відбувається продукування декларацій», – каже Капітоненко.

«Кримська платформа», як і «Люблінський трикутник», «Асоційоване тріо» та підписання декларацій про підтримку євроінтеграційних прагнень України окремими членами ЄС мають спільну ваду – вони ні до чого не зобов’язують учасників та підписантів, переконує Микола Капітоненко.

МЗС і Офіс президента

Однією з основних проблем української дипломатії у 2001 році стала несамостійність Міністерства закордонних справ, яке не пропонує рішень, а лише втілює зовнішню політику Офісу президента, говорить у коментарі Радіо Свобода правник-міжнародник, голова правління Центру конституційного моделювання Геннадій Друзенко.

«Головний підсумок року в тому, що зовнішня політика України стала кусючою і амбітною. Це плюс. Але вона нереалістична. Це вже мінус. Добре наполегливо вимагати те, що отримаєш, а вимагати, коли прямим текстом кажуть – ні, тільки дратувати наших партнерів.

Польща і Литва наші справжні друзі, які знають Росію не з чужих слів. Але як лобісти нашої європейської інтеграції, особливо Польща, – це точно головний аргумент, чому туди брати не треба. Таких криз у Європейському союзі, як створила Польща, отримуючи найбільші дотації, не створював ніхто ще. Тому треба тверезо дивитися: як друг і партнер – так, як адвокат у ЄС, то найгіршого адвоката годі й шукати.

На жаль, зовнішня політика не економізувалася. Навіть коли ми говоримо про безпеку, гроші лишаються надважливими, за них купують зброю.

Серед подій, мабуть найбільший успіх – це «Кримська платформа». Але вимагання від НАТО чітких дат – це серед провалів», – наголошує Друзенко.

Аналітики сходяться на тому, що протягом 2021 року українській дипломатії не вдалося досягнути найменшого поступу у налагодженні відносин з Угорщиною, а також у питанні звільнення полонених.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Політична карикатура художника Олексія Кустовського