«Їх ґвалтують, на них тренують спецназ»: у США розповіли, як у Росії поводяться із українськими військовополоненими

Ірина Шинкаренко

Побиття, тортури, цькування агресивними собаками, моріння голодом, заборона сну, ґвалтування – це не весь перелік нелюдського поводження, якому піддають в Росії українських військовополонених. Про це рідні полонених українців разом із представниками Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими України розповіли y Вашингтоні. Протягом трьох днів, 27-29 березня, делегація з України зустрічалася з американськими громадськими організаціями, фундаціями та ЗМІ, а також із представниками Конгресу і Державного департаменту США, наголошуючи на необхідності міжнародної підтримки в питанні звільнення полонених, а також просили покарання та санкцій не лише щодо посадовців РФ, а й щодо працівників російських тюрем, які щоденно знущаються над полоненими. Розповіді зібрав «Голос Америки».

Ольга Пилипей із Рівного протягом трьох днів у різних установах у Вашингтоні розповідала історію свого брата.

Юлій Пилипей – професійний військовий, із 2016 року він служив у Маріуполі. Під час повномасштабної війни як командир мінометної батареї першого окремого батальйону 36-ї бригади морської піхоти ВМС України став до оборони міста у складі групи морських піхотинців, що перебували на Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча.

«Більша частина морської піхоти тримала завод Ілліча, і це місце, яке допомагало тим, хто був на «Азовсталі»... Це дві точки, які тримали оборону Маріуполя, просто «Азовсталь» була більш медійною... Зрештою «Азовсталь» теж втратила з часом свої сили, після того як впав завод Ілліча», – каже сестра військового.

12 квітня 2022 року Юлій Пилипей, якому зараз 29 років, разом із багатьма іншими українцями, що перебували на заводі імені Ілліча, потрапив у російський полон.

«Склалася така ситуація, наскільки ми зрозуміли з розмов із братом та його коротких повідомлень, адже він не міг усім ділитися як військовий... але у них не було вже достатньо зброї. Я так розумію, що було ухвалене рішення морпіхам іти на прорив до «Азовсталі», щоб об'єднувати свої сили з полком «Азов». І його частина просто не пройшла цей прорив, їх оточили російські війська і взяли в полон. Дуже велика кількість воїнів тоді потрапила в полон, більше тисячі», – розповіла Ольга.

«Шикують, спускають собак і не дозволяють захищатися»

Про те, що Юлій у полоні, родина дізналася, коли після кількаденного мовчання з його номера надійшло повідомлення рідним, пригадує Ольга:

«Мені прийшов скріншот від його дружини, на якому видно, що з телеграму мого брата, в його чаті з дружиною від його імені російською мовою написано: «он у нас, не переживайте, скоро будет дома»

Згодом на Youtube підтримуваного Росією угруповання «ДНР» оприлюднили відео з Юлієм, у якому він закликає до мирних перемовин, і каже, що не повернеться в армію.

«Він там говорить російською, а востаннє ми спілкувалися російською, коли ще були дітьми, поки тато навчався у Донецьку, і ми всі там жили, і це останній наш досвід. І тоді вже я зрозуміла, що він був примушений до цього. Я побачила відразу, що він дуже виснажений. На відео видно, як він важко кліпає, а зазвичай він так робить, коли не спав дуже довго»

Протягом двох років родина отримує новини про Юлія від військових, яким вдалося повернутися завдяки обмінам. Згідно з останніми звістками, каже Ольга, її брат перебуває в тюрмі у Курську:

«Дехто був з ним в одному місці утримання... говорили про те, наскільки він виснажений, про його зовнішній вигляд...»

Повернення... Обмін від 31 січня 2024 року

Військові, які поверталися з обміну, розповідали родині Юлія, що до полонених українців ставлення значно гірше, ніж до ув'язнених за злочини росіян.

«Їх можуть вишикувати в лінію, випустити агресивних собак, і не дозволяють захищатися. І передусім страждає стегнова частина ноги, б'ють дуже часто теж по ногах. Хлопці кажуть, що важко відновлювати саме ноги. Більшість із них втратили зуби, а також мають дуже великі проблеми зі здоров'ям по всіх напрямках, бо відсутність сну, харчування, побиття, тортури, холод, незабезпечення медициною – це все має свій вплив, і про це треба пам'ятати.

Дуже багато хто з них зґвалтований. Це страшно говорити на камеру. Але це реальність, у якій вони існують.

Так само, як і про те, що дуже багато хто з них зґвалтований. Це страшно говорити на камеру. Але це реальність, у якій вони існують. І потім, повертаючись додому в Україну, це той досвід, із яким вони живуть усе життя»

Ольга каже, що приїжджала до Вашингтона, щоб донести інформацію про реальність, у якій живе її брат та інші полонені.

Після почутих розповідей про поводження з полоненими вона не вірить, що росіян можна змусити дотримуватися Женевських конвенцій, тож закликає надавати Україні озброєння, а також просить цивілізовані країни застосовувати всі можливі засоби, щоб звільнити заручників з російських тюрем:

«Якщо говорити про перший окремий батальйон морської піхоти, то звідти ще не повернули жодного морського піхотинця. Загалом із 36-ї бригади, до якої входить цей батальйон, повернулося кілька хлопців і дівчат, але я не можу сказати, що ця кількість велика чи достатня... хочеться, щоб вони всі вже були вдома», – стверджує сестра військового Юлія Пилипея.

«Не може забути крики...»

Про умови в російському полоні у Вашингтоні розповів і Андрій Кривцов, координатор групи родичів полонених військових медиків, голова ГО «Військові медики України», який допомагав розшукувати дружину свого брата, військову медикиню Олену Кривцову. Його брат у той час був на передовій.

Олена працювала у військовому шпиталі в Маріуполі, а потім, як і Юлій Пилипей, потрапила в полон до росіян 12 квітня 2022 року на меткомбінаті імені Ілліча.

«Була повна інформаційна тиша, російська сторона взагалі не говорила про це, вона приховувала той факт, що захопила медиків. Олена зокрема довгий час була не підтвердженою, лише через 4 місяців після дуже великої роботи вони почали їх підтверджувати», – розповів Андрій.

Він пригадує, як рідні медиків почали спілкуватися та координувати зусилля, шукаючи інформацію про полонених.

«За час полону вона побувала спочатку на окупованій території, це був такий розподільчий пункт Сартана, потім – Оленівка, але в Оленівці вона була недовго. А потім вона була в трьох російських тюрмах. Спочатку це був Таганрог, потім – Бєлгород, потім – Курськ», – розповів Андрій.

Він, як і інші рідні, зауважив, що кожне переміщення полонених – це чергове випробування, адже росіяни в кожному новому місці утримання влаштовують так звані «інтервʼю», тобто нові допити і побиття українців.

У полоні Олена пробула понад півроку і повернулася в рамках великого обміну 17 жовтня 2022 року, коли додому приїхало 108 жінок.

Тоді вона та інші полонені багато розповіли про умови, в яких їх утримували росіяни.

Звільнені з російського полону 108 жінок, 17 жовтня 2022 року. Із них, за словами голови Офісу президента України, 37 евакуйованих з «Азовсталі», 11 офіцерів, 85 – рядових і сержантів

«Їх катували, били, використовували в ролі боксерських груш, на них тренувалися російські спецназівські, тобто вони просто їх забивали, як м'ясо. Вона втратила дуже багато ваги, коли повернулася додому, її вага була 35 кілограмів... Їжа була погана і її було дуже мало, на перших етапах взагалі могли не годувати, нічого не давали. Були проблеми з гігієною, нічого не видавалося, зокрема й елементи жіночої гігієни», – розповів Андрій.

Акція «Два серця в полоні» на підтримку військових, цивільних що зникли безвісти чи потрапили в полон. Київ, 16 березня 2024 року

За словами Андрія, майже всі медики, які повернулися з полону, так само як і Олена, вже знову працюють за професією і рятують людські життя, хоча морально багато з них досі не відновилися.

«Я спілкувався зі ще однією дівчиною, яка досі не може забути крики наших військовополонених, хлопців, яких катували росіяни, бо те, що вони з ними робили, не можна передати словами, і ці крики досі в голові, вони не можуть їх забути», – розповів Андрій Кривцов.

Рідні полонених на зустрічах у Вашингтоні вимагали покарання та санкцій не лише щодо керівництва Росії, а й щодо працівників тюрем, адже, як наголошують рідні, побиттям людей у тюрмах займаються не військові, а цивільні росіяни.

«Це звичайні люди, які прокинулися зранку, обійняли дітей, поцілували дружину і пішли на роботу, і там бʼють та катують жінок. На міжнародних майданчиках дуже часто звучить: «Путін і Росія». Але це не Путін особисто катує цих людей. В кожної цієї особи є прізвище та ім'я... I ці особи мають гроші, які різними способами переправляють до ЄС, США, вони купують собі нерухомість десь у Маямі, у Франції, в Іспанії, і вони нічого не бояться, можуть спокійно поїхати відпочивати до Європи, бо немає жодної санкції та кримінальної справи щодо цього», – каже Андрій Кривцов.

Перший дзвінок рідним... Обмін від 31 січня 2024 року

«Їх годують так, щоб тільки не вмерли»

Як розповіли родичам врятовані з полону українці, росіяни однаково знущаються як із військових, так із цивільних.

Про це на зустрічах у Вашингтоні розповідала Тетяна, донька одного з цивільних заручників, ім'я якого вона просить не називати.

Її тато, наголошує донька, не мав ні зброї, ні жодних зв'язків із військовими. Росіяни забрали його на початку повномасштабної війни. Уже протягом двох років родина дізнається про нього лише з розповідей людей, які повернулися завдяки обмінам.

«Їх годують так, щоб тільки не вмерли, вони дуже хочуть хліба. Їм не дають сидіти, вони постійно стоять... Їм розповідають, що Україна їх не чекає, що рідні їх не чекають. Наприклад, їм можуть сказати, що везуть на обмін, і потім повернути в той же день назад зі словами: «Ми хотіли вас поміняти, але Україна вас не хоче».

Рідні українських військоволонених і цивільних заручників на Майдані Незалежності у Києві під час акції «Два серця в полоні». Україна, 16 березня 2024 року

У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими розповіли, що постійно беруть на міжнародні зустрічі представників родин різних категорій військовополонених, аби доносити до світу їхні історії, і сподіваюся, що кожна зустріч, зокрема у США, матиме конкретні результати.

«Допомога може бути різною – як допомога в тиску на державу-агресора щодо верифікації, підтвердження й умов утримання українських військовополонених, так і безумовного звільнення їх із полону, а також звільнення з полону цивільних заручників, яких там не повинно бути, до притягнення воєнних злочинців до відповідальності. Ну і глобально, звичайно, – продовження і посилення підтримки України, тому що незалежна Україна, яка має сильну армію і захищає свою територію, – означає відсутність цивільних заручників, відсутність закатованих, військовополонених, і надійний партнер вільного світу», – сказав представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Андрій Юсов.

• 26 березня Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні оприлюднила звіт про злочини росіян щодо полонених українців. У звіті місії йдеться, що в період від 1 грудня 2023 до 29 лютого 2024 року в російському полоні було страчено щонайменше 32 українських військових.
• А після опитувань звільнених із полону українців місія ООН відзвітувала, що більшість із них, крім побиття, катувань електричним струмом, нестачі їжі та медикаментів, пережили також сексуальне насильство.
• Жодного з представників міжнародного Червоного Хреста не допустили в Росії до українських військовополонених і цивільних заручників. А представників російськовго Червоного Хреста підозрюють у тому, що вони брали участь у катуваннях полонених.
• Понад 8000 громадян України, військових і цивільних, перебувають у російському полоні, повідомив 24 січня 2014 року на сьогодні, повідомив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юрій Таранюк. За його словами, половина із цієї кількості людей підтверджена РФ через Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), а дані про інших полонених були отримані Україною самостійно іншими способами.
• Усього вдалося організувати пів сотні обмінів, під час яких звільнили майже 3 тисячі людей.
• Десятки тисяч громадян України внаслідок агресії Росії перебувають у статусі зниклих безвісти.