«Сьогодні ми займаємось тим самим, що й в Україні» – Зеев Волков про волонтерський рух в Ізраїлі

Ольга Армянишина

В Ізраїлі мобілізували понад 300 тисяч резервістів усього за кілька днів від початку війни, але з числом солдатів збільшилося і навантаження на державу. Тому ізраїльські волонтери, кажуть, взяли на себе роботу закривати деякі потреби військових. Які саме, в програмі Радіо Свобода «Свобода Live» розповів житель Ізраїлю, гід, волонтер Зеев Волков, який після вторгнення РФ в Україну долучався до допомоги українській армії.

– Як почалася для вас війна? Які були ваші перші думки, чи була паніка?

– Ну, якщо пригадати ці дні, це була субота (7 жовтня – ред.), так? У суботу мені довелося провести екскурсію на допомогу Україні. І пам'ятаю, збиралось багато людей, і екскурсія мала відбутися зранку. Але це був день народження Путіна. І тут я почув, що наді мною лунають вибухи. Ну ніби бомблять. А я тут давно, тут живу 26 років. Так що, ну, бомблять і бомблять. І вирішив написати таке смішне повідомлення в інтернеті: що все буде нормально, екскурсія не скасовується через день народження Путіна. Загалом я думав, що це святкування дня народження Путіна. А потім, як тільки побачили більше, довелося вже скасувати екскурсію і перейти на іншу роль. Паніки. Це не була паніка, це був жах від того, що там відбулося. Я живу все-таки в Тель-Авіві. Тобто паніки не було.

– Як зараз взагалі живе Тель-Авів?

– Тихо. Багато людей чимось займаються, багато людей виїхали... В районі прилітає, у мене в район прилетіло. Малюють графіті Рахель. Тихо, але все одно біжимо в укриття. У кого немає укриття – бігають на сходи. Половина магазинчиків не працює, більша половина. Але ви знаєте, що життя вимагає свого, і тому тут через 10 днів повертаються. Від шоку відходять і починають не таке шалене життя, як у Тель-Авіві завжди, але якось починають люди жити.

– Наскільки змінилось ваше життя?

– Дивіться, гіди в Ізраїлі – це такі люди, які знають, що коли починається військова операція, ти стаєш безтурботним і безробітним. Я повернувся до того, що я робив півтора року тому, бо коли розпочалася гаряча фаза війни в Україні, ми одразу почали збирати гроші для фронту в Україні. Ну те, що робили всі. І тепер треба робити це тут. Я не хочу, щоб люди, які вас чули, порівнювали ці війни, тут усе по-іншому працює. Але все одно волонтерський рух є і солдатам потрібні якісь речі. І якщо Ізраїль збирає велику армію, то логістичних проблем, звісно, вистачатиме. І ось чим ми займаємось сьогодні, це тим самим, що й в Україні займаються. Волонтерський рух на допомогу фронту.

Моє волонтерство, що там, що тут: я роблю екскурсії чи лекції, люди дають гроші, і якщо організації дають гонорари – всі (гроші) йдуть на фронт. В організації, які вже купують речі для солдатів та розвозять. У нас дуже важливо, наприклад, розвезення цигарок. Як би дивно не звучало. Бо півмільйона людей, і вони вони хочуть курити. У нас менше проблем саме із бронежилетами, касками, з усім таким.

І зрозуміло, що є консерви старого зразка, які всі їдять в армії, але ж це люди, які захищають свою батьківщину, вони всі одні з нас, вони мають нормально харчуватись, у них мають бути нормальні речі, вони нас захищають.

Уся мережа (волонтерів), яка була для України свого часу, знову піднялася. І тому ті ж волонтерські групи роблять все, що потрібно для ізраїльського фронту.

– А наскільки взагалі популярна така практика? Крім вас, хто займається волонтерством і чи масово це?

– У ізраїльтян волонтерство – взагалі нормальна форма спілкування. І це нормально для ізраїльтян – волонтерство. Для тих людей, які тут мешкають поколіннями. Тому що автостопи для солдатів і все для солдатів. Ще коли я був у армії, це взагалі була норма. Солдат загалом їздив автостопами. І стояли жінки, які годували солдатів бутербродами. У них це в крові. Ті люди, які приїхали сюди… Тут цікавіше.

Те, що я говорю, це мені здається. Тому що я не знаю всіх волонтерських мереж та не можу це сказати. Але я одразу ж «сів» у рух і волонтерські мережі – хлопці, які займалися Україною, вони одразу ж зрозуміли, що відбувається, і одразу почали займатися тим, чим треба займатися. Люди, які приїхали із Росії, з ними не так просто. Знову ж таки, не з усіма. Є хлопці, які сказали: «Наша батьківщина тут» і зараз готують їжу. Є інші хлопці, які шоковані, бо вони тоді не займалися Україною, не уявляли, що це є. І вони прямо були шоковані, такі: «А що робити, а що і як?». Але війна змінює тут дуже швидко всіх людей.

Найважливіше – це сьогодні зрозуміти, що в нас справді сталася найбільша трагедія. Справді, для Ізраїлю з часів «Катастрофи» (Голокосту – ред.) це найбільша трагедія, яка є.

Коли ви чуєте кількість людей, які загинули в Ізраїлі, ви повинні розуміти, що кілька сотень навіть не можуть впізнати. І ми не маємо пам'ятника невідомому солдатові. Для Ізраїлю це (неможливість розпізнати останки тіл – ред.) велика, велика проблема. Хто винний у тому, що це сталося? Є проблема, є питання, які ставитимуться до світу, є питання, які ставитимуться скрізь.

Ми поки що перебуваємо ще на похороні наших близьких. Ми поки що оплакуємо наших близьких. І з'являтимуться нові імена, нові імена, нові імена. І в нас поки що активна фаза перебуває лише у підготовці. Ми побачимо, у що це переросте. Говорити зараз про події як про щось закінчене ми не можемо. Вони зараз у розвитку. І я хочу, щоб ваші слухачі це розуміли. Якщо з нами хочуть поговорити, посперечатися, «побалаболити», вибачте мені, Господи, за цей сленг. Залишіть це при собі, все нормально, потім розберемося. Є що робити.

Уранці 7 жовтня бойовики «Хамасу» напали на Ізраїль. Вони випустили близько трьох тисяч ракет і прорвалися до прикордонних районів, вступивши в бій з ізраїльськими військовими. Армія оборони Ізраїлю у відповідь завдала масованих ударів по Смузі Гази.