Як перетворити Запоріжжя з промислового у туристичний центр?

Запоріжжя – Унікальні природні і історичні локації, музеї, що не знають аналогів в Україні – і все це про Запоріжжя. Та попри значні туристичні ресурси місто для широкого загалу досі асоціюється переважно з важкою промисловістю та місцевими заводами. То що ж заважає Запоріжжю стати туристичною «родзинкою» України?

Запоріжжя є одним з найбільш індустріалізованих обласних центрів України. Однак, воно не є так званим містом-заводом або company town, де вектор розвитку визначається компанією, на якій працевлаштована основна частина населення. В Запоріжжі налічується кілька десятків великих підприємств, що працюють у різних галузях промисловості. Це і металургія, і моторо- і кранобудування тощо. Втім, основна частина населення Запоріжжя задіяна саме у сфері малого і середнього бізнесу.

Згідно дослідження USAID «Індекс конкурентоспроможності міст 2019/2020», у Запоріжжі частка зайнятих на суб’єктах малого і середнього бізнесу становила 66,1% від загальної кількості зайнятих на всіх суб’єктах господарювання. Однак, на такі підприємства припадало лише 40,4% загального обсягу реалізованої продукції всіх суб’єктів господарювання (у цілому по країні 64,7%), що було одним із найнижчих показників серед усіх міст дослідження.

На думку аналітиків, це було зумовлено, зокрема, наявністю розвиненого великого бізнесу в місті. Таких у місті налічувалося 21 велике підприємство, що є третім найвищим показником після Києва та Дніпра. І за даними дослідження USAID, на великих підприємствах Запоріжжя працювало 79,5 тисячх зайнятих або більше третини (33,9 %) від загальної кількості зайнятих на всіх суб’єктах господарювання Запоріжжя.

Та Запоріжжя – це не лише великі промислові підприємства, а й острів Хортиця з його унікальними природою і історією. Цього року на території Національного заповідника «Хортиця» планується проведення реконструкції будівлі музею історії запорозького козацтва, будівництво оглядового майданчика, доріжок, благоустрій, озеленення території навколо та оновлення кургану поряд із музеєм тощо.

Про плани Національного заповідника «Хортиця» розповідає Максим Остапенко, його нинішній керівник

На думку представників обласної і центральної влади, це має зробити Хортицю більш привабливою для туристів. Майбутні перетворення на острові спричинили дискусії серед запорожців. Частина з них зазначає, що розвивати Хортицю як туристичний центр неможливо, не розвиваючи саме Запоріжжя як таке, адже острів є в самісінькому серці міста. То що ж ще, окрім Хортиці, Запоріжжя може запропонувати гостям міста?

Не Хортицею єдиною...

Запоріжанка, членкиня Всеукраїнської асоціації гідів і Запорізької обласної туристичної асоціації Ірина Дашевська вже багато років активно пропагує ідею розвитку промислового туризму у Запоріжжі.

Зазначає, що власники приватних металургійних підприємств наразі не надто воліють бачити у себе туристів, адже, подекуди і досі зберігається виробництво за технологіями, які були на момент запуску радянською владою місцевих металургійних заводів рівно сто років тому.

Втім, завдяки збереженості первинного проєкту проммайданчика у Запоріжжя є все, аби стати всеукраїнським центром відповідного напрямку туризму.

Екскурсії промзоною Запоріжжя як атракція для туристів

«Ми у себе у Запоріжжі все дискретно розглядаємо. Ось дамба, ось ДніпроГЕС, ось заводи, ось Шосте Селище, «Соцмісто», про яке ніби всі знають, але коли в нього йдуть, то ніхто не бачить і не цінує цієї архітектури і мало хто розуміє її.

Можна багато розповідати про цей соціальний експеримент та чим він закінчився, наскільки він був жахливим, але сто років тому Дніпрогес, заводи, які у нас не просто заводи, а «Днепрокомбінат», були єдиним комплексом. Було єдине бачення і економічне, і архітектурне, і промислове. І найцікавіше, що все це так у нас і зберіглося.

Дніпрогес разом з «Соцмістом» – це єдина архітектура і планування, єдина стилістика. Це Весніним (Віктор Веснін – архітектор, що планував ДніпроГЕС – ред.) вписувалося у рожеві граніти і гнейси. Він використовував рожевий вірменський туфт, виходячи з цього. Було бажання вписати індустріальний ландшафт, не порушуючи ландшафти Хортиці», – розповідає Ірина Дашевська.

Справжнім відкриттям для гостей міста можуть стати не лише ДніпроГЕС і місцеві заводи, а й навіть архітектура 50-х років минулого сторіччя. Своїм досвідом роботи з екскурсійними групами з інших регіонів України ділиться гід з понад 40-річним стажем роботи, членкиня Всеукраїнської і Загальноєвропейської асоціації гідів Валентина Вініченко.

Довкола Хортиці – на «чайці» козаків

«Дніпрогес є пізнаваним. Його знає старше і середнє покоління. А у молодого покоління, коли вони бачать ДніпроГЕС, бачать шлюз, виникає, знаєте, як зараз кажуть ефект «Вау». Коли бачать шлюз і розуміють, що підіймаються і опускаються в цьому шлюзі на 36 метрів, вони вражені. Це і Степова Україна, і Північ, і Захід, які приїздять до нас.

Такого в Європі нема. Наш шлюз – це одна з візитівок так само, як і ДніпроГЕС. Якось також випадково працювала з групою з Чернігова. І вони виставили світлини – для них 50-і роки були як щось потойбічне. Вони такого не бачили. У них старовинне місто, а ось це для них було цікаве, нове. Люди виставляють світлини того, що їх вражає найбільше. Тобто для мешканців міст, які мають старовинну історію, старовинні пам’ятники, дуже цікава історія Запоріжжя як історія повоєнного і довоєнного будівництва, архітектура повоєнного будівництва», – розповідає екскурсовод.

Місто розташоване на Дніпрі, тому у теплу частину роки Запоріжжя може запропонувати різноманітні активності і розваги на воді, починаючи від теплохідних екскурсій і закінчуючи індивідуальними прогулянками на каяках та сап-бордах. У цьому напрямку кожен гість міста зможе підібрати щось для себе цікаве, переконана Валентина Вініченко.

Запоріжжя має не лише унікальні історичні і природні локації, а музеї, що не мають аналогів в Україні, зазначає гід. В місті працює єдина в країні галерея ляльок, створена місцевою художницею-лялькарем Ольгою Гречухою. В ній представлені як роботи сучасних українських лялькарів, так і колекція антикварних іграшок з різних країн світу.

Серед музейних установ, які радить відвідати Валентина Вініченко, і музей історії зброї. Створений 2004 року на основі приватної колекції запоріжця Віталія Шлайфера, він має понад 4 тисячі експонатів і є один з найбільших в Європі музеїв зброї. Значний інтерес для гостей міста становить і музей техніки «Фаетон», відкритий 2001 року.

«Більше 200 експонатів. Найдавніший автомобіль – Форд 1916 року, і він на ходу. Чим цікавий музей ретроавтівок, то це тим, що всі вони на ходу. У них 6 залів і один зал показує ретротехніку побутову. Можна подивитися, які були магнітофони, програвачі, телевізори. Старше покоління заходить: «О, а в мене ось такий телевізор був колись». Хтось бачить свій магнітофон. Понад 200 експонатів. Музей, який цікавий і чоловікам, і жінкам, і молодим, і дітям, бо вони знають назви марок, а тут бачать їх іншими, тими, якими вони були, наприклад, років 70, 100 назад», – ділиться Валентина Вініченко.

І це лише частина того, що можуть побачити туристи у містіі. Отож, що обрати гостям міста з такого різноманіття туристичних принад Запоріжжя? Що є його головною «родзинкою»?

«Серед істориків, краєзнавців точиться дуже багато дискусій, які з історичних районів, локацій, як я їх називаю, гетеротопій пам’яті, є найбільш перспективними: чи-то Шосте селище, чи-то старий Олександрівськ, чи-то Вознесенка, центральний район міста, чи-то острів Хортиця.

Насправді дискусії не мають сенсу, адже сила Запоріжжя саме в мультиплікаційному історико-культурному ефекті, де людина може переміщуватися в часі та просторі», – вважає запорізький історик, головний спеціаліст із історико-культурного надбання міста Запоріжжя Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради Павло Кравчук.

«Машина часу» саме так характеризує Запоріжжя експерт. І в цьому головна сила і привабливість міста для туристів. Тому, на думку історика, не лише Хортиця, а й кожна з діючих і потенційних туристичних локацій Запоріжжя заслуговує на значну увагу з боку влади у напрямку розбудови туристичної інфраструктури і поширеня інформації про неї.

«Такі стародавні поселення як Генералка (на Хортиці – ред.) досить рідкісні. Це «бронзовий вік». І вони становлять загально європейський інтерес. Колектив вчених, що займається дослідженням даної проблематики, об’єднує і Іспанію, і Італія, і Францію, і Україну.

Старий Олександрівськ – це синтез місцевої запорізької спадщини і спадщини, якби нам цього не хотілося, імперської, яка є і у Львові, і у Чернівцях. Вона є і у Запоріжжі, і про це теж треба говорити. Необхідно розповідати, як вона під впливом місцевого, запорізького трансформувалася.

Шосте селище – це батько та мати всіх сучасних мікрорайонів України; це саме та площадка, де індустріальне домобудування, домобудування за типовими проектами було реалізовано у довоєнний час найбільш масштабно. Саме цей зразок став гельштальтом для наступної повоєнної модернізації житлового будівництва в Україні.

Така множинність сенсів і перепитій історичних властива нашому місту, і про кожну з них варто говорити в комплексі, і лише тоді ми станемо не транзитною туристичною зоною, а саме осередком туристичної діяльності», – переконаний Павло Кравчук.

Місто для машин

Вигляд на проммайданчик Запоріжжя

Та туристична привабливість міста – це не лише унікальні історичні, культурні і природні локації, а й зручність і комфортність перебування гостей міста у Запоріжжі.

«У нас є чудові кафе. Маю гастро-екскурсію, тому обійшла багато з них. Для кофейної екскурсії дивилася, які у нас кав’ярні є, яку каву пропонують. Роблять в місті кафтове пиво, вино. Можна і гастро-туризм розвивати у Запоріжжі. Ніби все є в місті.

Мабуть треба більше звернути увагу на розвиток інфраструктури. Навіть на ті ж громадські туалети. Ми можемо повести групу в туалет лише на Хортиці. Навіть у той же Макдональдс не можемо повести людей, бо там лише по чеку можна зайти до туалету. Це величезна проблема в місті», – ділиться власним досвідом роботи з туристичними групами екскурсовод Валентина Віниченко.

Наразі інфраструктура Запоріжжя націлена на обслуговування місцевої промисловості, каже інший експерт Ірина Дашевська. І, як приклад, наводить, як організована транспортна комунікація центром міста.

«У нас прибрали трамваї з центрального проспекту. Цього не можна робити, бо це соціальний, комунальний транспорт. Тепер у нас highway в центрі міста. Велосипедистам дороги нема. Пішоходи, як зайці, проспект перебігають. Лише машини мчать. Так, гарно, що просторий проспект, але це не зручно для життя і для туризму. Не кажу, що все, але щось у цій комунікації потрібно перебудовувати.

Прибрали з центру трамвай, а нічого не дали в замін. Все працює на машини, а на людину нічого не працює. Туризму це не сприяє. Тобто інфраструктура заточена на завдання промисловості», – каже Ірина Дашевська.

Вигляд на центральний Соборний проспект Запоріжжя

Аби зробити місто комфортним як для містян, так і гостей Запоріжжя потрібна відповідна воля та бачення розвитку міста з боку самих городян та місцевої влади.

«Мабуть бракує певної волі у когось. Якісь дрібниці, але з них складається враження туристів про міста. Коли приїжджають з Харкова, то питають, чому у вас брудно, чому в урнах сміття, а чому у вас такі парки недоглянуті.

А Харків – дуже охайне місто. Бракує розвитку таких ось зон розважальних, тихих місць відпочинку, аби навіть той же турист сів десь на лавку і з’їв морозиво. Все одно людям хочеться не лише бігати по музеях, не лише слухати екскурсії, а й самостійно знайомитися з містом. Ось є така вулиця, такий парк, а ось зайшов подивитися двір, як в Одесі. Ось це і є смак міста», – каже Валентина Віниченко.

Атмосфера Запоріжжя

Центральна Фестивальна площа Запоріжжя, 31 грудня 2020 року

«Люди хочуть комунікації, хочуть тепла, хочуть відкритості, щоб їм раділи. Чому, наприклад, всі їдуть до Туреччини? Ти приїздиш і відчуваєш себе наче у гостях, що тебе реально раді бачити», – каже Ірина Дашевська.

І таку атмосферу можуть створити лише самі мешканці міста. Втім, це потребуватиме певного часу.

«Свого часу працювала в кінці 80-х у музеї історії запорозького козацтва, і пам’ятаю як не сприймали тему козацтва. Це зараз само собою зрозуміле. Пам’ятаю як робили екскурсії українською мовою, показували всі ці пам’ятки, і як треба було вмовляти – місто досить погано сприймало цю тему.

Інші регіони приїздили, хотіли бачити Хортицю. Було святкування 500-річчя козацтва, а запорожців було мало. Вони якось погано і мало цим переймалися. А зараз запорожці цим вже пишаються, і люди, які приїжджають, це розуміють, і бачать, що нам тема козацтва близька і ми відчуваємо себе козаками. Тому важливо створювати атмосферу. Всі хочуть приїхати і бути в атмосферних місцях. Хортиця – це самою природою дане місце, де окрема аура. А ось довкола у місті нема атмосфери, а вона створюється лише людьми», – додає Ірина Дашевська.

Сформувати атмосферу гостинності в місті допоможуть спеціальні тренінги для працівників сфери обслуговування, які навчать їх правильно комунікувати з гостями міста, каже Ірина Дашевська. Втім, цього не досить, аби створити відповідну атмосферу в місті, адже вона залежить і від пересічних запорожців. А на їх поведінку чималою мірою впливають загальні умови життя в місті.

Вигляд на центральний проспект Запоріжжя

«Якщо я їду у маршрутці півгодини через місто 8-10 кілометрів, то я не буду гостинною. І коли вийду через пів години з маршрутки, то якою я буду? Якщо хтось запитає у мене шлях, то як я буду відповідати? Це деталі, але диявол саме в них ховається.

Можна побудувати будь-які палаци, фонтани, проспекти, але це буде фрагментарно, бо центральний проспект у нас не дає затишності. Зрозуміло, що ніхто не буде перебудовувати все планування, але треба на перспективу це продумувати, і робити інфраструктуру більш м’якою, робити її для життя людей, а не для машин», – пояснює свою думку експерт.

Паралельно створенню для запоріжців і туристів комфортних умов перебування у міському просторі історик Павло Кравчук пропонує розвивати в Запоріжжі логістику смислів. Пояснює, що це таке:

«Запоріжжя може бути і промисловим, і туристичним центром. Одне інше абсолютно не виключає. Для цього необхідно інвестувати певні кошти у розвиток не лише логістики у плані транспорту, розміщення, а смислової логістики, розкривати значення кожної частини міста не лише для гостей нашого чудового Запоріжжя, а й для його городян.

Коли запоріжець почне розуміти, що він живе не в ординарному пострадянському місті, а місті, що має власне складну, контраверсійну і, водночас, велику історію, пов’язану з періодом модернізації, великих проєктів, тоді він матиме більше бажання розповісти про це гостям свого міста, не сприймати їх як якихось чудаків, що дійсно дізналися з інтернет-ресурсів, десь з спеціальної літератури про те, що Запоріжжя – місто, яке варто подивитися завдяки ансамблю центрального проспекту, Шостого селища. Елементу прийняття таких людей як якихось чудаків не має бути у Запоріжжі», – вважає історик.

З чого починаються зміни?

Аналіз ситуації в місті, трансформація міської інфраструктури і нступний запуск культурних і туристичних проєктів – такий алгоритм змін в місті від директора барселонської агенції «Innjoy Agency» Дмитра Данченка.

Підприємець понад 30 років прожив у Запоріжжі і нині працює в Іспанії, займається репозиціонуванням компаній, консультує з питань урбаністики і розвитку міст. Своїм баченням щодо перспектив Запоріжжя поділився під час дискусійної панелі з питань розвитку туризму на Бізнес-форумі на Хортиці 22 травня. Каже, що прикладом перетворень з промислового міста у культурний і туристичний центр загальноєвропейського масштабу для Запоріжжя може бути місто Більбао в Іспанії.

«Вони думали, що Більбао на своїй важкій промисловості може їхати і їхати. У кінцевому підсумку місто навіть затопило, вийшла з берегів річка, яку самі ці підприємства і забруднювали, і прийшла ситуація, до якої, на щастя, ми ще не прийшли у Запоріжжі, але йдемо.

Нашій промисловості скоро буде сто років. Ми не можемо їхати на одному і тому самому. Місто велике – місто має багато, що запропонувати. Але що треба робити? Це, перш за все, потрібно зробити гарний аналіз. І потім все починається з інфраструктури. Що зробили у Більбао? Зробили аналіз, перечистили всю річку, укріпили береги, налагодили транспортне сполучення. Дуже багато базується на інфраструктурних проєктах, а потім звичайно йде і культурне наповнення», – ділиться Дмитро Данченко.

Втім, не завжди ідеї розвитку туризму знаходять відгук у місцевої влади, каже інший учасник дискусії на Бізнес-форумі керівник «Агенції Туристичних Ініціатив», директор комунального підприємства «Туристично-інформаційний центр міста Дрогобич» Ігор Чава.

Експерт розповідає, що у його рідному місті на момент старту роботи його команди бюджетне фінансування на заходи з розвитку туризму складало близько 160 тисяч гривень на рік. За 5 років кількість туристів, що відвідують Дрогобич, зросла до ста тисяч на рік. І нині, навіть незважаючи на пандемію COVID-19 і її наслідки для галузі туризму, сума бюджетного фінансування на розвиток туризму в місті, де живе 75 тисяч чоловік, вже становить 1,9 мільйона гривень.

«Чому деколи не хочуть місцеві чиновники чи депутати підтримувати розвиток туризму? Тому, що турист не голосує за них. Їм вигідніше виділити кошти на бруківку, виділити кошти на щось інше, де можна зірвати ефект. Що ми їм відповідаємо?

Якщо до вас приїде турист, ви будете мати більше коштів в бюджеті, більше зробите лавок, бруківки і решти. Це не буде одразу, але це буде з часом. І цей процес може бути швидким.

Друге, що ми пояснюємо владі - це те, що коли ви будете розвивати таку ініціативу, бізнес, який вже є в місті, почне вам більше довіряти. А він буде доносити іншим людям, які будуть обслуговати, що влада не така вже і погана, вона робить не тільки на користь для себе», – ділиться досвідом Ігор Чава.

Інший же учасник дискусійної панелі генеральний директор запорізького готелю «Intourist hotel» Максим Ванат пропонує розглядати розвиток міста з точки зору інвестицій. І наголошує, що запоріжцям не варто чекати на якогось абстрактного іноземного інвестора, що прийде і вкладе кошти у перетворення їх рідного міста на туристичний центр.

«Це, можливо, якісь дуже загальні матерії, які ми чуємо з ранку до вечора на будь-якій дискусійні платформі про те, що нам потрібні механізми в суспільстві, які стануть основою для сприятливого інвестиційного клімату. Тому що коли кажуть про туризм, більшість людей уявляють якісь абстрактні і найчастіше іноземні кошти. Ні.

Коли ви йдете вчитися до університету, то ви робите інвестицію. Коли ви йдете до магазину, то ви теж робите мікроінвестицію у свій завтрашній день, обираючи яку вам каву випити – ту після якої у вас буде гарний настрій чи ні. Все інвестиція у цьому житті. Ми маємо зрозуміти, що ми самі творці нашого щастя, і ніхто нам не дасть інвестицію, яка зробить нам туристичний бізнес. Ми його самі можемо зробити своєю щоденною працею, своїми талантами, своїм бажанням», – переконує Максим Ванат.