27 травня видання «Дзеркало тижня» опублікувало фрагменти ймовірного законопроєкту про олігархів, який неодноразово анонсував президент Володимир Зеленський.
Про що саме йдеться? Чи справді це – автентичний документ? Та чого в оприлюднених фрагментах ймовірного законопроєкту більше – «юридичного трешу» чи «революційних змін»?
Згідно інформацією видання «Дзеркало тижня», розробники законопроєкту про олігархів пропонують вважати олігархом людину, яка:
- «бере участь у політичному житті»;
- «має значний вплив на засоби масової інформації»;
- «здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності».
При цьому «участь у політичному житті» автори документа, за даними ЗМІ, тлумачать, як:
- зайняття високої посади у держапараті;
- пов’язаність із високопосадовцем;
- фінансування чи безпосереднє керівництво партією;
- контроль над ЗМІ, який «поширює інформацію політичного характеру».
А от у бізнес-критерій розробники законопроєкту, відповідно до інформації «Дзеркало тижня», вкладають розуміння, що це:
- кінцеві бенефіціари природних монополій;
- монополісти (50% протягом року поспіль) товарних ринків;
- просто власники чи бенефіціари активів вартістю понад мільйон прожиткових мінімумів (наразі це 2,27 млрд грн, або 84 млн дол.).
Згідно з наявними у журналістів «Дзеркала тижня» даними, частини ознак олігарха ці люди матимуть можливість позбутися. Наприклад, продати свої медіа-активи особам із «бездоганною репутацією».
В Офісі президента заявили, що опублікований редакцією ZN.UA зміст законопроєкту про олігархів не відповідає тексту, який підготували в ОП.
«Законодавча робота – це процес, у якого є свої етапи. Початок цього процесу – реєстрація відповідного законопроекту в парламенті або хоча б його офіційна презентація. Це точно не відбувається в формі публікації чиїхось фантазій про можливе законопроєкт або у формі «зливу» в якийсь із засобів масової інформації якихось ніким не підтверджених і взагалі не зрозумілих варіантів. Те, що опубліковано сьогодні в ЗМІ, не є текстом підготовленого законопроекту. Саме тому зараз немає сенсу говорити про те, яким буде цей закон», – заявив антикризовий радник голови ОП Михайло Подоляк.
Водночас співрозмовники Радіо Свобода, обізнані з ситуацією навколо розробки законопроєкту, зазначають, що оприлюднений «Дзеркалом тижня» текст документа «дуже схожий на правду».
Оцінити опубліковані у ЗМІ фрагменти тексту Радіо Свобода попросило медіаекспертку, політолога, журналіста-розслідувача, юриста та антикорупціонера.
Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації:
Ці фрагменти документа – просто якась величезна дивовижа. Я навіть не знаю, як це коментувати. Враження, що люди, які його писали, взагалі не знають про існування регуляції медіа.
Так, про деолігархізацію медіа багато років говорили експерти, але вони мали на увазі демонополізацію медіаринку, посилення незалежності і компетентності регулятора (Нацради з питань телебачення і радіомовлення).
Тобто можна було б підвищити прозорість медіавласності, підвищити незалежність редколективів, встановити відповідальність за втручання в редполітику, зобов'язати Нацраду на це реагувати, ввести штрафи, ввести поняття «медіаринок», «медійної монополії», «впливу власників на контент»...
Але у тому, що оприлюднило «Дзеркало тижня», я не бачу реальної деолігархізації. Цей законопроєкт закладає підвалини просто великого переділу медіаринку і заходу медіаринку в тінь: олігархи просто візьмуть і оформлять свої медіа-активи на «лижних інструкторів» і – прощавай прозорість медіавласності.
Для того, щоб провести деолігархізацію медіа, потрібні два ключові кроки: спершу збільшити незалежність та компетентність Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а потім розширити її інструментарій і функціонал через відповідні зміни до медіазаконодавства.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
Законопроєкт, судячи з оприлюдненої інформації, дуже недосконалий. Дуже. Він – сирий. Тобто, є над чим працювати, як удосконалювати його, але сам напрям, на мій погляд, обрано правильний.
Те, що пропонується, фактично руйнує (можливо, формально, але достатньо серйозно) нинішню структуру медіавласності. Це зробить революцію у медійній сфері, тому що олігархи, яким зараз належить 90 відсотків телеканалів, які розповсюджують суспільно-політичну інформацію, змушені будуть розпрощатися з ними.
Інша річ – кому дістануться ці медійні важелі, як вони будуть працювати, чи не призведе це до активізації джинси. Безумовно, в цьому може бути і егоїстичний інтерес президента та правлячої партії: позбавити нині впливових олігархів медійних інструментів, а самим долучитися до них. Такий варіант теж можливий.
Те, що частину законопроєкту зараз оприлюднили, це – очевидний «злив». Це могла бути або одна з конкуруючих груп, яка незадоволена тим, що в процесі фіналізації тексту законопроєкту їх обійшли, їхні пропозиції не взяли до уваги, тому вони вирішили таким чином підставити конкурентів. Мета – щоб законопроєкт повернули на доопрацювання і врахували пропозиції. Але, я не виключаю, що інформацію могли «злити» і представники олігархічних груп, бо вони зацікавлені в дискредитації самої ідеї, щоб поховати цей законопроєкт.
Загалом мій прогноз такий: якщо законопроєкт із такими радикальними ідеями потрапить до Верховної Ради, я не впевнений, що він набере достатню більшість голосів.
Юрій Ніколов, редактор сайту «Наші гроші»:
Це – не просто юридичний треш, це – виклик здоровому глузду і взагалі моїм уявленням про демократію та свободу. Це – набір юридичної абракадабри.
Так, я погоджуюсь з тим, що без медіа олігарх не буде олігархом, бо медіа – саме те, що дозволяє олігарху тримати в регуляторному захваті і державні органи влади, і населення, адже під медіавпливом формується архітектура влади, яка у подальшому приносить олігархам якісь пільги, які олігархи конвертують у прибутки, передаючи частину з них якраз на фінансування медіа.
Тому, звісно, розривати цю історію потрібно, медіа – справді болюча точка для олігархів. Але не треба при цьому давати олігархам можливість переписувати свої медіа на якихось фунтів чи на сліпі трасти, бо способів обійти вимогу не володіти медіа – дуже багато. А треба, щоб в олігархів просто не було зайвих грошей на фінансування своїх медіа-ресурсів.
Це замкнене коло можна розірвати рішеннями Кабінету міністрів і Антимонопольного комітету: вони мають робити так, щоб олігархи не отримували несправедливих надприбутків. І коли влада комплексними рішеннями прийде до цього, в олігархів просто скінчаться гроші на медіа.
Так, в оприлюднених фрагментах законопроєкту йдеться, що олігархами будуть визнаватись ті діячі, стосовно яких буде доведена їхня монополія. Але Антимонопольний комітет, який очолює подруга дружини Володимира Зеленського, навіть зараз примудряється не визнавати монополістами усіх цих діячів. Більше того: дає дозвіл на зростання їхніх імперій.
Головне – це зміна правил гри. А от зміни правил гри у цьому законопроєкті немає взагалі ніяких.
Владислав Власюк, адвокат, співзасновник юридичної фірми «єПраво»:
Законопроєкт доволі незвичайний. В цілому бажання ініціаторів законопроєкту зрозуміле і, можливо, навіть в чомусь справедливе, але шлях, обраний з точки зору консервативно-юридичної, дещо спірний..
По-перше, це не є якийсь нормальний продукт з точки зору антимонопольного, антиконкурентного законодавства. Це не є щось, на кшталт, Акту Шермана взагалі.
Обмеження участі олігархів в якомусь медіа-суспільно-політичному житті? Окей, це вже якось краще. Але тоді незрозуміло, навіщо тут взагалі положення, які стосуються економіки. Та й 82 мільйони для так званого ярлика «олігарх» – це відверто мало.
Можливо, не зовсім правильною була сама ідея змішувати в одному тексті дві різні концепції (антимонопольну і суспільно-політично-медійну), а згори ще додавати положення про заборону спілкування (юридично важко зрозуміти, яким чином взагалі комусь якось можна обмежити спілкування і потім ще й прослідкувати дотримання цього обмеження).
Віталій Шабунін, керівник «Центру протидії корупції»:
Теперішній президент має більш ніж достатньо повноважень боротись з олігархами і без будь-яких інших законодавчих змін. В його руках під повним контролем – наприклад, Антимонопольний комітет (його очолює подруга першої леді). Генеральна прокурорка – на сто відсотків людина Зеленського (вона взагалі була депутаткою від його партії).
При цьому обидві інституції, вже маючи достатньо повноважень, не те, що олігархів не наздоганяють, вони їх захищають. Наприклад, дякуючи Венедіктовій «Ротердам+» (найбільша олігархічна схема Ахметова) закривалася чотири рази, хоча справа вже була готова до передачі в суд. А Антимонопольний комітет замість того, щоб наздоганяти олігархічні монополії, їх кришує: буквально минулого тижня надав новий дозвіл ДТЕКу на купівлю нового заводу.
У новому законі немає нічого: ні судової реформи, ні ще більших повноважень для Антимонопольного комітету. Тому олігархам він не загрожує. Закон прописаний таким чином, що його правозастосування буде нікчемним.
І я міг би вірити в те, що просто немає експертів, здатних закон написати, якби не було історії нехтування вже існуючими повноваженнями.
*****
15 квітня президент Зеленський анонсував законопроєкт, завдяки якому хоче зменшити вплив українських олігархів на державні процеси.
Станом на 27 травня офіційного тексту документа ще не оприлюднено, однак, за словами президента, відомо, що серед критеріїв, за якими визначатимуть тих, хто може бути визнаний «олігархом», будуть медіа- та політичний вплив, а також великі обсяги активів.
«Впливу на мас-медіа не буде. Впливу на політику не буде. Впливу на чиновників не може бути. Але якщо це буде, ці люди отримають квиток під назвою «олігарх»: вони з'являться у спеціальному реєстрі і ціна їх активів – що в Україні, що за кордоном – буде зменшена», – так описує механізм роботи цього потенційного закону президент.
При цьому він уточнює: перед внесенням до спецреєстру усім нададуть змогу позбутись свого впливу, аби ці люди не були офіційно визнані «олігархами»
«Їм буде наданий час (не дуже довгий)... Ми навіть покажемо їм, яким чином можна це все зробити (якщо їм потрібно). Глухого кута для них не буде. Це – нормальний закон, який поважає великий бізнес», – наголошує Володимир Зеленський.
Той, хто цього не зробить, офіційно отримає статус «олігарха», а з ним – і серйозні обмеження. Наприклад, заборону на зустрічі з високопосадовцями.
«А якщо вони зустрічаються (тому що іноді це дуже важливо), то ця зустріч повинна бути публічною. І навіть якщо вони зустрічаються, і ця зустріч неважлива, – вона також повинна бути публічною. Вони будуть робити звіт про ті чи інші зустрічі», – пояснює Володимир Зеленський.
При цьому президент запевняє: «Головний зміст цього закону і головна філософія – ми не хочемо вбити великий бізнес, але ми точно вбиваємо поняття, зміст і вплив олігархічної системи в нашій країні».
Скільки саме осіб може потрапити під безпосередню дію цього потенційного закону, поки що достеменно не відомо. За версією секретаря РНБО Олексія Данілова, може йтися про 13 осіб.
Класичними олігархами в Україні прийнято вважати:
- Ріната Ахметова
- Віктора Пінчука
- Ігоря Коломойського
- Дмитра Фірташа.
Олігархами також називають Петра Порошенка, а віднедавна – і Віктора Медведчука.
Що про таку ініціативу президента думають вони самі? Чи вбачають у ній загрозу для себе та своїх активів? Як оцінюють свою впливовість? Та чи вважають самі себе олігархами? Про це читайте тут.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Зеленський проти олігархів: що Порошенко, Медведчук, Коломойський думають про ініціативу президента?