Єнс Столтенберґ про Харківщину, удари по радарах у Росії та інвестиції в ППО

30–31 травня у Празі пройшла неформальна зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. Де-факто це така собі генеральна репетиція перед самітом у Вашингтоні, підготовка до якого виходить на фінішну пряму. Підтримка України – серед тем, що домінуватимуть на його порядку денному, й українську владу, за повідомленнями The Telegraph, попросили не завищувати своїх очікувань від результатів саміту. Як попереджає низка західних чиновників, запрошення до альянсу Київ не отримає.

Натомість на чільне місце в Празі вийшли дискусії про самооборону України та удари по території Росії. Ця тема знову стала актуальною на тлі російського натиску на Харківщині. Українська влада стверджує, що бачила скупчення сил противника, однак не мала можливості по них бити, будучи зв’язаною умовами партнерів.

Де пролягає межа України в самозахисті? Як союзники знімали обмеження на удари по цілях у Росії? І як готується до найгіршого сценарію НАТО? Радіо Свобода на полях міністерської зустрічі розпитало про це генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберґа, десятирічна каденція якого добігає кінця.

Єнс Столтенберґ (п) під час інтерв'ю Радіо Свобода у Празі, 31 травня 2024 року

– Генеральний секретарю, виходячи з того, що ви почули після зустрічі з міністрами закордонних справ, чи робить це вас більш упевненим у тому, що Харків витримає російський літній наступ?

– Це додало мені більшої впевненості в тому, що союзники по НАТО готові надати підтримку Україні, щоб вона перемогла і зупинила російських загарбників.

Війни за своєю природою непередбачувані. Але те, що ми бачили наразі, полягає в тому, що Росія не змогла зробити жодного великого прориву. Її сили досягли незначних територіальних здобутків, але заплатили дуже високу ціну. А зараз зброя та боєприпаси надходять від союзників по НАТО. Тому я впевнений, що Україна абсолютно може перемогти.

– Чи можуть ця зброя та боєприпаси тепер вражати російські цілі, навіть якщо вони з таких місць, як Німеччина і США?

– Треба пам’ятати, це – військова агресія. Росія напала на іншу країну – і це грубе порушення міжнародного права. А, згідно з міжнародним правом, самооборона є легітимною, з огляду на те, що робить Україна, тобто вони захищаються самі. А право на самооборону включає також право на нанесення ударів по цілях на території агресора. І це саме те, що Україна повинна мати змогу робити. Не в останню чергу в Харкові, бо там лінія фронту і кордон більш-менш збігаються.

Тому було б дуже важко, якби українці були змушені визнати, що артилерійські батареї, ракетні батареї чи аеродроми на російській стороні були б для росіян певною мірою безпечними, оскільки українці не могли б використати проти них цю зброю. Я вітаю, що союзники по НАТО послабили обмеження і дали зрозуміти, що, звичайно, Україна має право на самооборону.

– А як щодо радіолокаційних станцій? Чи можна цілити по них у Росії?

– Я не буду вдаватися в подробиці, як саме Україна має проводити свої операції з самооборони. Але вони мають відповідати міжнародному праву і виконуватися відповідально.

– Щодо східного флангу: очевидно, там є бригади НАТО тощо. Але також є тривожні повідомлення про те, що на східному фланзі немає засобів ППО. Чи належним чином він захищений?

– НАТО спроможне, здатне і готове захистити всіх союзників по альянсу. Ми повинні пам’ятати, що НАТО становить 50% військової могутності світу. Ми маємо багато можливостей, у нас є Сполучені Штати – на сьогодні найсильніша військова держава у світі. Також ми погодили нові витрати на оборону. Ми стали амбіційнішими, бо живемо в більш небезпечному світі. Отже, необхідно інвестувати більше, щоб відповідати вимогам, які випливають із нових витрат на оборону. Це також враховує більше інвестицій у протиповітряну оборону.

Союзники погодилися придбати або поставити на озброєння ще 700 винищувачів п’ятого покоління. Це дуже потужні системи для протиповітряної оборони. Німеччина та Сполучені Штати щойно погодилися збудувати новий завод із виробництва ракет Patriot у Німеччині. Чимало інших союзників нарощують виробництво. Тож буде більше, і ми більше вкладаємо, зокрема, в ППО.

– А чи є обладнання для виконання цих планів? І чи буде воно доступне найближчим часом?

– Наші союзники в межах наших інвестицій в оборону, що зростають, не в останню чергу інвестують у передові системи ППО. І тільки за останні кілька років ми подвоїли кількість союзників, що витрачають 2% ВВП. Не так багато років тому їх було менш ніж десять.

В останньому звіті за лютий ми мали 18 союзників, які витрачали 2% ВВП на оборону. Я очікую, що ця цифра буде зростати. Це свідчить про те, що союзники інвестують більше, і не в останню чергу в протиповітряну оборону. Польща й інші закуповують величезні обсяги передових систем ППО. Виробництво збільшується. Буде новий завод у Німеччині. Прикладів удосталь.

– Нарешті, щодо Грузії. Ви бачили, що Грузія нещодавно схвалила закон про «іноземних агентів». Тепер це китайська компанія, яка інвестує у дуже важливий порт у Грузії. Чи настав час зменшити залученість НАТО до співпраці з Грузією? Вона все ще є країною-претендентом на вступ? Чи має лишатися ним і чи варто вам скорочувати, наприклад, комплексний пакет НАТО щодо Грузії, узгоджений кілька років тому?

– Грузія є партнером. Я нещодавно її відвідав. Важливо, щоб ми співпрацювали з такими країнами-партнерами, як Грузія. Водночас новий закон про «іноземних агентів» веде Грузію в неправильному напрямку, і тому союзники по НАТО та багато інших країн висловили свою стурбованість. Маємо забезпечити, щоб прагнення грузинського народу жити в демократичному суспільстві були задоволені.

– Але чи матиме це якісь наслідки конкретно для відносин між НАТО та Грузією?

– Це не було розглянуто. Наше партнерство – це те, що має широку підтримку. Але, звичайно, частиною партнерства є політичний діалог. Частиною цього політичного діалогу також є висловлення занепокоєння.

– Отже, вони залишаються країною-претендентом на вступ?

– Вони подали заявку на членство. Ми ще не надали їм план дій щодо членства, але у нас є партнерські відносини з Грузією.