​«Ніколи не думали, що бути волонтером стане страшно». Волонтери про критику, вигорання та довіру

Герої проєкту Радіо Свобода «Є питання» – волонтери, які багато років допомагають військовим та людям, які постраждали внаслідок бойових дій на сході України. Вони розповідають чому обрали такий шлях, як трансформувалася допомога на сьомому році війні, що чують від критиків і як психологічно справляються із тим, що бачать під час поїздок на Донбас.

Проєкт «Є питання» – про життя. Його мета – показати, що хвилює різні групи людей. Детальніше дивіться у відео:

Чому стали волонтером?

Сергій Тахмазов – оператор кіно й телебачення, медіатренер із питань безпеки роботи ЗМІ у збройних конфліктах. Допомагає військовим з 2014 року, неодноразово їздив в зону бойових дій на Донбас.

Сергій Тахмазов, волонтер, оператор, медіатренер із питань безпеки роботи ЗМІ у збройних конфліктах

«Для мене все було зрозуміло після 20 лютого 2014-го року. Я був готовий до того, що ми будемо воювати з Росією – відчуття, коли ти розумієш, що війна почалася і що це до кінця твого життя, можливо. Особливо якихось вагань не було, треба було брати і робити».

Іван Звягін – юрист, громадський діяч, координатор медичної служби національного спротиву, популяризатор донорства крові. Багато років здає кров, під час подій на Майдані, а пізніше – під час бойових дій на Донбасі, допомагав пораненим та медикам на передовій, допомагає сім’ям бійців.

Іван Звягін,юрист, громадський діяч, координатор медичної служби національного спротиву, популяризатор донорства крові

«Більше 10 років тому в мене дочка потрапила до Київського опікового центру, там я побачив величезну кількість маленьких дітей з опіками. Я почав здавати туди кров, хотілося якось допомагати, і почав займатися популяризацією здачі крові, донорства».

Мирослав Гай – учасник бойових дій на Донбасі, співзасновник Фонду «Мир і Ко»

Мирослав Гай, учасник бойових дій на Донбасі, співзасновник Фонду «Мир і Ко»

«Я не збирався бути волонтером, я пішов в добровольчий батальйон разом з майданівцями, брав участь у перших бойових діях під Слов’янськом. Потім нас повернули назад по ротації, і я для себе вирішив, що я збираюся і надалі щось робити – пішов у військкомат, отримав воєнний квиток і почав їздити на фронт, допомагати. Ми просто почали возити гігієну, труси, шкарпетки – елементарні речі, в мене цього не було. І потім, потроху, почали нарощуватися бойові дії, треба було возити вже каски, якесь обладнання. Треба було розвивати це – і тому ми створити фонд «Мир і Ко».

Наталія Воронкова – засновниця «Волонтерської сотні «Доброволя». Волонтери допомагають пораненим у зоні бойових дій та медичним закладам, а також дитячим будинкам та інтернатам на сході України.

Наталія Воронкова, засновниця «Волонтерської сотні «Доброволя»

«Ми спочатку займалися пораненими майданівцями, їхньою реабілітацією довгий час. Потім в лікарню швидкої допомоги потрапили перші поранені з 95-ї бригади, це бригада, з якої в мене почалася війна – розстріл їх під Краматорськом коли був. І вони мені сказали, що отам, у військовому шпиталі, є ще поранені. Так я опинилася у військовому шпиталі. Наша зона відповідальності – це поранені у військовому шпиталі, мобільні шпиталі, медики на фронті, військові, і дитячі будинки, інтернати або школи або невеликі села, куди майже ніхто не доїжджає».

Як трансформувалася волонтерська допомога на сьомому році війни?

Анна Гвоздяр – піарниця та проджект-менеджерка, волонтерка у у Центральному військовому шпиталі у Києві.

Анна Гвоздяр, волонтерка у Центральному військовому шпиталі у Києві

«В мене з’явилися якісь інші напрямки діяльності. І в цьому напрямку я зрозуміла, що закриваю певні потреби – приношу, привожу, можу когось звозити на аналізи зробити, привезти, що потрібно. В мене вже немає такого, що я ходжу по всім посидіти, поговорити»

Іван Звягін: «Я не займаюся збором допомоги. Але є декілька сімей, де батьки загинули, залишилися діти.. також продовжую займатися популяризацією донорства, сам здаю кров».

Сергій Тахмазов: «Зараз воно суттєво трансформувалося. Потреби, якщо є, це: медицина; якщо це піхота – дрони, планшети, бо це – розхідний матеріал, прилади нічного бачення… Є якісь штуки, які держава не в стані закрити, тому ще на це просто немає грошей. Проблема лишається так само – легковий транспорт. Одна з ключових проблем – це пресслужби бригад. Я, де можу, де є бажання у керівництва бригад і у самих людей, навчити їх, як це правильно робити – я це роблю. Бо ми, не те, щоб програємо інформаційну війну, ми її просто не ведемо зі свого боку.

Наталія Воронкова: «Загалом було 200 чоловік на новорічні свята (у Києві – ред.). Двісті атошників. Ті, які отримали якісь захворювання, ті, кого треба прооперувати, це в тому числі – онкологія.Так, у нас у відділені. Це ті, хто мав якісь травми і вони доліковуються. Ті, хто мав контузії, ті які мають посттравматичний синдром і лежать у нас в психіатрії. І кожному з них потрібна якась допомога – починаючи з того, що просто прийти поспілкуватися. Знаєте, які вони щасливі були, коли до них прийшов Святий Миколай? Це дуже важливо, що вони розуміють, що у порівнянні з 2014 роком – вони не покинуті, що все одно про них хтось думає. Я завжди кажу – прийдіть у шпиталь, подивіться їм у вічі, потисніть їм руку, скажіть просто «дякую».

Чи продовжують фінансово допомагати бійцям і тим, хто постраждав від бойових дій на сході України?

Анна Гвоздяр: «В національному плані стихає інтерес, мабуть тому, що люди до всього звикають. Мабуть, перші втрати для нас були жахливі, люди не могли цього пережити, а так в нас є щоденні втрати, і люди просто до цього звикли. Це така жорстока правда, але воно вже не викликає в них якихось емоцій, про те що знову обстріляли якесь село, про те, що знову загинули хлопці, про те, що знову поранені… Я коли бачу нових поранених, в мене кожен день обривається серце, тому ще це частинка війни, яка приїжджає в центр столиці, де порвані камуфляжі, запах диму… воно так тебе витвережує постійно. Але для інших людей, які бачать війну по телевізору, їм вже трохи важко. Стосовно грошей, звісно… але і потреби стали трохи менші. Я не буду жалітися, якщо мені критично на щось потрібно, я збираю, але в мене вже нема таких «вільних» грошей, колись мені привозили люди і казали «тримай на щось, до потреби», зараз в мене такого, мабуть, немає».

Сергій Тахмазов: «Хтось втомився від того, що заліз в інстаграм чи фейсбук, йому від того вже погано, що хтось в когось стріляє і це йому не дає нормально відпочити. Хтось втомився тому, що морально вигорів. Дехто втомився тому що щось робить, робить і все воно як вода в пісок. Але те, що країна втомилась… це вже стало таким мемом, це достатньо така загальна фраза, вона не передає точності цієї втоми.

Збирати гроші зараз стало дійсно важко. Зараз, якщо є потреби… В мене є друзі бізнесмени, які знають мене багато років, я приходжу і кажу: «хлопці, є така проблема, на це потрібно стільки грошей». Хто скільки може, ті допомагають. Якщо там щось кричуще, можу «поклянчити» грошей у людей на фейсбуці, потім, звісно, прозвітувати. Бо волонтерство тримається виключно на довірі».

Чи критикували вас ті, кому ви допомагаєте?

Анна Гвоздяр: «Знаєте, були дрібні такі ситуації, коли мені хтось міг сказати щось не так. Один хлопчик довів прямо до сліз, але це ситуація, яка «клац» і пройшла, тому що я не зациклювалась на тому, які він до мене ставиться».

Іван Звягін: «Було таке, приїхали в Дебальцеве, роздавали, здається, памперси для дітей і прозвучало: «О, чому такі пачки маленькі?», вимагали. Різні люди траплялися за цей час».

Мирослав Гай: «Звичайно, може хтось і критикував. Але якщо зайдете до нас в офіс (Фонд «Мир і Ко» – ред.), від подяк можна шпалери клеїти».

Алла Мартинюк – співачка, актриса та поетеса, військова волонтерка. Почала волонтерський шлях з Майдану, пізніше стала опікуватися військовими на передовій. З 2018-го року також допомагає дітям війни.

Алла Мартинюк,співачка, актриса та поетеса, військова волонтерка

«Були навіть сварки через те, що я якось відмовила, сказала, що не можу зараз закупити 10 «броників», це дуже великі кошти. Сказала – зверніться до комбата, в нього ж є зв’язки. Причому, нормально. А вони – «що, да ти це…». А я цим людям дуже багато допомагала. Чи там передавала допомогу, а мені не робили звітів. Але таких випадків було дуже мало, набагато більше – вдячних».

Наталія Воронкова: «Деякі люди вважають, що можна було ще більше зробити. Бувало, звичайно. Але в основному на нас валилися, напевно, огріхи держави. Ми робили все, що могли».

За опитуваннями, волонтерам найбільше довіряють, попри це, що ви на чули на свою адресу від опонентів?

Іван Звягін: «Кидають фрази: «Ну звичайно, він же волонтер, він собі вже заробив на все подальше… По одному такому випадку, воно мені все набридло, я подав в Печерський суд позов про захист честі і гідності на 50 тисяч гривень морального збитку. В позові вказав, що хочу ці гроші направити на дітей загиблих, тому що такі прецеденти повинні припинятися».

Наталія Воронкова: «Про волонтерів дуже багато говорять про те, як волонтери наживаються… Але, на жаль, ми самі винуваті – ми не змогли прорядити свої ряди. Когось, особливо нахабних аферистів, ми одразу виявляли і намагалися деактивувати. Але були такі, я кажу «хитрі аферисти» – ті, які і допомагають, і живуть за рахунок цього. На жаль, серед волонтерів теж є. І вони, якраз, шкодять нашій репутації».

Алла Мартинюк: «Про багатьох волонтерів, які виставляють на фейсбуці, кажуть, що вони «піарщики» – це дуже боляче і неприємно. Так, як акторка і співачка, але я не маю тих гонорарів і статків… Я мати-одиначка, і мені доводиться через соцмережі збирати кошти. За кожну гривню я маю відзвітувати. Якщо ви думаєте, що люди їдуть на схід заради піару… це треба бути «довбанутим» вже зовсім. Тому що ти витрачаєш свою енергію, ти ризикуєш життям… Піартесь і ви так, якщо думаєте, що це піар. Але не кажіть про тих людей, які афішують те, що вони роблять, що вони піаряться – вони просто роблять звіти».

Чи може щось дискредитувати волонтерський рух?

Сергій Тахмазов: «Те, що зараз намагається зробити Росія, це те, щоб ми впали самі з середини. Якщо не буде підтримки у армії з боку народу, ми цю війну так не виграємо».

Алла Мартинюк: «Зараз вони акцентують чомусь, навіть журналісти, що «військові, військові, дивіться, вбили військові, вкрали волонтери». Більш того, в судах слідчі апелюють до того, що «він вбив чи підірвав чи підклав бо він же військовий, значить, він може це зробити. А це дискредитація взагалі військових.

Той жах, що зараз йде репресія волонтерів і військових, призводить до емоційного подавлення і прояву максималізму якогось, справедливості. Тому що дуже боляче, коли ти йшов перед цими людьми, бачив що вони зробили. А зараз маємо виправдовувати їхнє чесне ім’я і самі боїмося за своє життя і свою волю. У багатьох йдуть обшуки, мені нещодавно зламували пошту і фейсбук, я знаю, що мене прослуховують теж».

Іван Звягін: «Це удар, коли не дотримана презумпція невинуватості, коли людину до винесення вироку називають напряму злодієм та вбивцею, і робляться акценти на те, що він волонтер, атовець».

(Йдеться про справу Шеремета – журналіст «Української правди» Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року внаслідок вибуху автомобіля в центрі Києва. Нині серед підозрюваних у причетності до його вбивства – сержант Сил спеціальних операцій, музикант Андрій Антоненко (Riffmaster), військовий медик Яна Дугарь і волонтер, дитячий хірург Юлія Кузьменко. За даними МВС, також подружжя Грищенків – Інна та Владислав – «становлять оперативний інтерес для слідства у справі Шеремета»).

Антоненко, Кузьменко, Дугарь – фотодосьє

Мирослав Гай: «Є намагання дискредитувати волонтерський рух, але ви маєте зрозуміти, що для України це унікальне явище. Ми тільки почали вириватися з цього «совка» і це така стихія потужна. Вона спромоглася дати поштовх для розвитку громадянського суспільства, створити таку силу, з якою рахуються. Спроба дискредитації буде, найбільше зацікавлена в цьому Російська Федерація, але я думаю, що це навряд чи вийде».