Для Москви виведення військ США з Афганістану – це нищівна поразка могутнього суперника, яка означає, що біля кордонів регіону, який Росія традиційно вважає своєю сферою впливу, одним полем битви, підживлюваним США, стане менше. Але хаотичний вакуум, який Сполучені Штати залишають за собою, несе для Кремля і новий набір невизначеностей і потенційних проблем.
Хаос охопив головний аеропорт Кабула, коли тисячі афганців відчайдушно прагнули втекти від бойовиків «Талібану», тоді як американські морпіхи намагалися гарантувати безпеку евакуйованих дипломатів США і союзників.
На іншому кінці міста того ж дня спостерігалася інша картина: бойовики «Талібану» змінювалися на сторожі зовнішнього периметра російського посольства – значного об’єкта, з товстими стінами, колючим дротом зовні і фонтанами, доглянутими газонами й кущами троянд усередині.
«Зараз нас охороняють таліби, великий загін. Дуже гарне враження на нас справили, адекватні мужики, добре озброєні, встали по зовнішньому периметру посольства так, щоб ніхто не міг до нас проникнути – жоден терорист, жоден божевільний», – заявив посол Росії в Афганістані Дмитро Жирнов в телеефірі російського держканалу.
«Вони вкотре запевнили, що жодна волосина з голови російських дипломатів не впаде», – додав він.
Ці незворушні коментарі Жирнова і похвала на адресу угруповання, офіційно визнаного російським урядом терористичним, демонструють, наскільки ускладнив розрахунки Москви перехід влади до талібів.
З одного боку, виведення американських військ з Афганістану означає, що поряд з регіоном, який Росія вважає своєю історичною сферою впливу, не стало точки зосередження величезних військових сил США.
Але раптовий безладний вакуум, який залишають за собою Сполучені Штати, несе новий набір невизначеностей і потенційних проблем для Кремля.
Російське посольство в Кабулі
Принаймні один крок Москви легко було передбачити: зловтіху з приводу того, що Сполучені Штати в очах Кремля зазнали невдачі в побудові державності і отримали удар по іміджу на світовій арені.
«До певної міри це стало несподіванкою», – заявив спецпредставник президента Росії з питань Афганістану Замір Кабулов про швидкий крах підтримуваного Сполученими Штатами уряду в Кабулі.
«Ми виходили з того розуміння, що афганська армія ... все-таки буде ще якийсь час чинити опір. Але, як виглядає, ми були занадто оптимістичні в оцінці якості підготовлених американцями і натовцями збройних сил, що вони все покидали при першому пострілі», – сказав він московській радіостанції «Ехо Москви».
Він також різко протиставив стрімкий розвиток подій цього літа перед запланованим до 31 серпня виведенням збройних сил США виведенню радянських військ у 1989 році після майже десятирічної окупаційної війни.
Підтримуваний Радянським Союзом уряд залишався при владі в Кабулі якийсь час після відходу радянських військ. Підтримуваний США уряд Ашрафа Гані фактично звалився ще до відходу американських сил.
Режим підтримуваного Радянським Союзом афганського лідера Мохаммеда Наджибулли «простояв ще три роки», – сказав Кабулов. – Ними створений режим упав ще до відходу американців. Ось у чому принципова різниця», – додав він.
Можливість зробити такі порівняння може бути вигідною, принаймні, з точки зору пропаганди, але на практичному рівні розвиток подій створює проблеми для Москви.
Одна з них: як звертатися до нового уряду в Кабулі, коли його члени вважаються терористами, відповідно до російського законодавства 2003 року. Воно зобов’язує російські ЗМІ включати згадку про це в усі матеріали, в яких фігурують таліби.
Спецпредставник президента Росії з питань Афганістану Замір Кабулов (ліворуч) розмовляє з вищим політичним лідером талібів муллою Абдулом Гані Барадаром (третій зліва) та іншими членами делегації талібів на мирних переговорах у Москві в травні 2019 року
Більш диференційована політична ситуація влаштувала б Кремль більше, ніж абсолютне правління «Талібану», оскільки надала б Росії шанс посилити вплив і загравати з різними сторонами в міру відходу США.
«Для Росії формування в Афганістані перехідного уряду, куди таліби запросили б інших учасників московських зустрічей, стало б одним із найкращих сценаріїв із усіх можливих, – написав Кирило Кривошеєв, політичний оглядач у статті для Московського центру Карнегі. – Це дозволило б, з одного боку, напряму не визнавати владу організації, оголошеної терористичною, а з іншого – не псувати відносини з талібами».
1996 і 2021 роки
Давній страх Москви перед нестабільністю на її південних кордонах – головний фактор у вибудовуванні відносин із Кабулом. Багато що тут визначає здатність країн Центральної Азії, що межують з Афганістаном, – Туркменістану, Узбекистану і Таджикистану – захищати свої кордони, утримувати бойовиків «Талібану» й екстремістську ідеологію від дестабілізації їхніх власних товариств.
Москва вже кілька років непомітно налагоджує дипломатичні відносини з талібами. Етнічні таджики й узбеки складають значну частину населення Афганістану, а це означає, що у них також є давні культурні, мовні та економічні важелі впливу на уряд Кабула.
«Хоча Росія може бути відкрита для обмежених форм співпраці з такими великими державами, як Китай, Індія і навіть США, щодо Афганістану та регіональної безпеки, вона також безпосередньо вкладається в розвиток відносин із чільними лідерами «Талібану», – вважає Метью Рожанскі, директор Інститут Кеннана у Вашингтоні. – Відтак, у Росії тепер є можливість чинити прямий вплив на контрольований талібами Афганістан».
Замір Кабулов, у свою чергу, припустив, що, хоча й захоплення країни талібами було блискавичним, Росія, можливо, готувалася до такого сценарію роками.
«Не дарма ж ми протягом останніх семи років встановили контакти з рухом талібів, обговорювали багато моментів. І ми бачили, що так, ця сила, в кінцевому підсумку, якщо не повністю прийде до влади, то, у всякому разі, буде відігравати провідну роль у майбутньому в Афганістані», – сказав він в ефірі «Еха Москви».
Востаннє таліби приходили до влади в 1996 році, в атмосфері громадянської війни і майже повної анархії, і Москва більше побоювалася наслідків.
Сама Росія тоді все ще переживала розпад Радянського Союзу, що відбувся п’ятьма роками раніше. Вона також побоювалася слабкості нових незалежних держав Центральної Азії, в яких відбувалися свої потрясіння: Таджикистан у 1990-х роках роздирала громадянська війна; у Ферганській долині на кордоні Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану регулярно відбувалися спалахи насильства. Перша чеченська війна відкрила двері всього регіону для ісламістської екстремістської ідеології.
«Зараз усе не так, – вважає Іван Клищ, дослідник і політолог із Тартуського університету в Естонії. – Захоплення [Афганістану «Талібаном»] не змінює фундаментальної політики Москви щодо цієї країни – не допустити нестабільності, громадянської війни в Центральній Азії».
Наявність відкритих ліній зв’язку – Жирнов зустрівся 17 серпня з представниками «Талібану» вперше після переходу до них влади – також не обов’язково означає, що Москва зможе визначати політику.
«Мова йде скоріш про те, щоб налагодити привілейоване або постійне спілкування з талібами, особливо коли йдеться про кордони з Центральною Азією і про боротьбу з ІД (угруповання «Ісламська держава» – ред.)», – сказав Клищ Радіо Свобода.
«Основне завдання Росії – гарантувати, що таліби не намагатимуться розпалювати насильство або поширювати свою сувору версію ісламу за межами Афганістану, – сказав в інтерв’ю журналу «Республіка» Аркадій Дубнов, експерт із питань Південної і Центральної Азії. – Залежно від цього Москва сприятиме політичному визнанню талібів і виключенню їх зі списку терористичних організацій ООН», – вважає він.
«Навряд чи варто очікувати від Москви якої-небудь значної фінансової допомоги Кабулу. Це будуть робити американці і колективний Захід, тому що він багато в чому винен у тому, що сталося сьогодні в Афганістані. Росія, як то кажуть, тут ні при чому», – заявив Дубнов.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «США озброїли і навчили збройні сили Афганістану, але не можуть воювати за них» – БайденПорожні слова?
Боротьба з «Ісламською державою» й іншими екстремістськими угрупованнями, такими як «Аль-Каїда», – сфера, де інтереси Москви, швидше за все, збігаються з інтересами США та Заходу: Кремль не тільки був радий підтримати вторгнення США до Афганістану 20 років тому, але й сприяв використанню російського повітряного простору і сигналізував про підтримку використання Сполученими Штатами військових баз у Киргизстані та Узбекистані.
Однак із часом терпимість Москви до присутності США в Центральній Азії ослабла, і це допомогло витіснити американців в 2000-х роках. Відтоді Москва зміцнила велику військову базу в Таджикистані, а нещодавно провела військові навчання з таджицькими й узбецькими військовими вздовж кордону.
Тим не менше, Вашингтон і Москва не є повністю ворогуючими сторонами, коли питання стосується Південної Азії.
16 серпня державний секретар США Ентоні Блінкен і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров мали телефонну розмову, обговорюючи «ситуацію в Афганістані після втечі лідера країни, розпаду існуючих державних органів і фактичної зміни режиму», – повідомив МЗС Росії.
Вони також домовилися «продовжити консультації», в яких братимуть участь Китай, Пакистан, інші «зацікавлені країни», і чинити тиск на Організацію Об’єднаних Націй з метою організувати свого роду зустріч афганського суспільства й уряду.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ: Чи відволіче Путіна від України «Талібан»?Олексій Пушков, гострий на язик російський депутат і постійний критик Заходу, назвав у своєму телеграмі виведення військ США «потужним ударом по міжнародній репутації Сполучених Штатів» і їхній здатності до «глобального лідерства».
Однак, за словами Івана Клища, політолога з Тартуського університету, зловтіху Росії з приводу виведення американських військ не слід сприймати надто серйозно.
«В основному це порожні слова, зручний спосіб просунути наратив про занепад США, підйом багатополярності, підйом інших партнерів у глобальній системі і так далі. Це також має стратегічне значення, це не стільки про занепад США, скільки про західні моделі управління і вирішення конфліктів. Москва може використовувати [невдачі США в Афганістані] для просування власної моделі, знижуючи престиж конкуруючої західної моделі», – вважає він.
ЩО СТАЛОСЯ НАПЕРЕДОДНІ: «Талібан» повернувся. Що далі?