Окопи від Волині до Донбасу. Як Україна готує глибокоешелоновану лінію оборони

Після окупації Авдіївки на Донеччині російські війська продовжили наступати на захід від міста, захопивши села Степове, Сєверне, Ласточкине. У тому числі через те, що прямо за Авдіївкою просто не виявилося достатньо підготовленої лінії оборони для українських бійців. Як зараз будують фортифікаційні споруди на кордонах з Росією та Білоруссю? На якому етапі там зараз роботи і чому не все йде гладко під час створення захисних укріплень для ЗСУ?

Запорізька область. Лінія оборони ЗСУ

На одному з місць, де армія РФ регулярно штурмує позиції ЗСУ, фірми підрядника під керівництвом військових інженерів копають окопи, риють протитанкові рови, встановлюють тетраедри – так звані «зуби дракона». Роботи ведуться з ранку до настання темряви.

«Всі ходи сполучення робляться зигзагоподібним способом, щоб зменшити вірогідність влучання в особовий склад осколками і від снарядів», – пояснює військовослужбовець ЗСУ Данило.

Окопи, які викопали нещодавно, згодом обшивають геотекстилем та металевою сіткою. Окремо риють укріплення для техніки та її екіпажів. Всюди встановлюють бетонні ВОПи (взводні опорні пункти – ред.) для спостереження та ведення бою з противником. Їх закопують у землю.

«Ця бетонна споруда встановлюється на глибину 150-170 сантиметрів. Захищає особовий склад від влучання стрілецької зброї та якихось артобстрілів і мінометних мін. Бійниця має бути десь 30 сантиметрів від рівня ґрунту, щоб можна було вести спостереження з неї чи для ведення вогню», – продовжує розповідати Данило.

Читайте також: Одна операція здатна переломити хід війни вже у 2024-му – військовий оглядач Михайло Самусь

Наскільки ефективні вже готові укріплення – сказати складно. Але військові інженери стверджують, що така лінія оборони створить серйозні проблеми противнику під час наступу.

«Це та сама вогнева споруда, але вже готова. До неї вже змонтовані кумулятивні сітки. Ось вони винесені приблизно на 30 сантиметрів від самих бетонних плит. Тобто якщо снаряд буде потрапляти в кумулятивну сітку – кумулятивна струя буде руйнуватися ще перед тим, як потрапити вже на бетонну плиту. Снаряд, якщо буде летіти, якщо він попадає в габіон, то це набагато буде краще, ніж він попадає в кумулятивну сітку. Тобто він буде розриватися на габіоні», – додає Данило.

Бетонний ВОП з комулятивною сіткою на Запоріжському напрямку

За словами голови Запорізької військової адміністрації Івана Федорова, Кабмін виділив для будівництва фортифікаційних споруд у цьому регіоні рекордні 1 мільярд 300 мільйонів гривень. Завдання, яке стоїть перед військовими, місцевою владою та державною спеціальною службою транспорту – у стислий термін підготувати кілька ешелонів оборони.

«Планується зробити ешелоновану оборону до глибини до 100 кілометрів. Це перша лінія, на якій проводяться бойові дії. Друга – підготовлена, у разі, наприклад, ситуації, яка трапилася в Авдіївці, щоб були вже підготовлені у разі відходу наших військ. Третя – це буде вже повністю в бетоні. Це буде форт, обладнання довготривале. І в подальшому буде нарощення на рубежах міст, які, можливо, будуть проходити по лінії зіткнення. Тобто кругова оборона і в подальшому аж до річки Дніпра», – каже військовий інженер Олександр.

Роботине. Замінування території

Важливий момент в обороні – мінування. Його проводять одразу на першій та частково на другій лініях. В одній із найгарячіших точок фронту – у селі Роботине – українські сапери мінують місцевість переважно вночі. Так більше шансів уціліти.

«Наша основна задача зараз – закрити основні шляхи, підходи, якими ворог може прорватися у саме село. Для того, щоб зупинити рух їхньої колони техніки. Зараз в основному є два ресурси, які зупиняють рух колон – це мінні загородження і FPV-дрони. Артилерія вже ефективно добиває це все. Нещодавно, два тижні тому, був великий наступ – до 30 одиниць техніки, який сили оборони України змогли успішно зупинити. Після цього великого просування техніки немає, бувають якісь одиночні види техніки, які там можуть об'їхати якісь підступи до села і тому подібне. І нашим завданням зараз є – закрити всі можливі варіанти, якими ворог може просунутись в саме село. Там є відповідні маршрути, куди може заїхати ворог. І ми просто передбачаємо. Ми, наше командування передбачає оці всі маршрути, куди ворог може заїхати, і ми просто їх перекриваємо. Щільність достатньо велика», – каже сапер ЗСУ Дмитро.

«Найважче – це захід туди. Якщо вже зайшов – це подвиг. Зайти туди і вийти – це подвиг. Вже на місці там якось пересуваєшься. З підвалу в підвал. Чекаєш, наводиш злагодження, знайомишся з людьми. Бо ти приходиш, люди міняються, ти виходиш – різні бригади. І завжди треба знайомитись, розпитувати ситуацію. Бо кажуть одне, а виходить зовсім інше. На місці всі знають, яка ситуація насправді», – каже сапер ЗСУ Влад.

У Роботиному російські війська активно використовують дрони з приладами нічного бачення. Таким чином намагаються зруйнувати логістику ЗСУ, відкриваючи вогонь по будь-якій цілі, що наближається до села.

«Підвезення боєприпасів, відповідно, міни, і тому подібне. Тобто ворог зустрічає нашу техніку нічними дронами, зустрічає артилерійськими боєприпасами. Це найважче. Коли вони фіксують рух – вони намагаються його погасити. Тобто вони можуть по чотирьом людям випустити пару снарядів «Граду» чи 20 120мм мін. У них цього ресурсу багато і вони максимально давлять артилерією», – каже Дмитро.

Невелике село, звільнене в результаті літнього контрнаступу ЗСУ, російська армія обстрілює 24 на 7 – кажуть сапери. Іноді доводиться цілодобово сидіти в бліндажах, чекаючи найменшої паузи між обстрілами, щоб виконати роботу.

«Зазвичай є два способи. Це встановлення вручну протитанкових мінних загороджень, в основному протитанкових. Тобто ми ловимо момент, просуваємося з мінами і вручну розкидаємо. Там достатньо гучно останнім часом. Ворог активізувався – в основному артобстріли. Але завжди можна зловити момент, переважно коли відносно спокійно, і можна забігти, зробити роботу і покинути місце діяльності. Також використовується дистанційне мінування. Але це менше, оскільки в нас таких засобів не так багато, використовуються клеймери – аналог МОН 50 американської, яка працює в дистанційному варіанті проти піхотних просувань противника. Останнім часом ворог в основному пересувається пішим порядком. Тобто під'їжджає якась «Беха» до якогось рубежу, за 500 метрів за кілометр, висаджуються і починають просуватися в сторону. Їх там різними способами – стрілецькою зброєю, артилерійськими боєприпасами, скидами просто «розбирають», – продовжує Дмитро.

Читайте також: «Екіпаж – це наша сім’я». Як українські танкісти протистоять дронам армії РФ

«Коли почались перші штурми, нас висадили на точки. Ми пройшли метрів 200-300, зайшли до дронщиків, бо було 2 прильота від танчика. І все. Вони нам сказали – летять КАБи. Перший захід було 12 і другий захід було 16. Це цілу ніч. І ми чекали до 5 ранку, щоб вийти на роботу, і нам так і не вдалося. Бо вже починає сіріти, починають FPV-дрони літати, і це вже 100% ти «трьохсотий» або «двохсотий». Це таке відчуття, коли ти сидиш в бліндажі, а він звужується і розвужується. І ти думаєш, ось воно вже все, бо від КАБа така вирва, що тебе не врятує ні підвал, ні бліндаж, нічого. Арта вже після цього – це піх-пах», – розповідає Влад.

Протитанкова міна TM-62M

Протитанкова міна Т-62, скоріше, протигусенична. Тобто танк наїжджає на неї, вибух перебиває гусеницю, каток злітає, та бойова машина зупиняється.

«Сам танк справний. Але під час обстрілу, відповідно, ремонтувати неможливо. Тобто танк там і залишається, а потім вже прилітає артилерія і цей танк перетворюється в груду металобрухту. Були моменти, коли танки вибухали з тралами. І вони проходили мінні поля, вони їх намагаються обходити. Так само активно працює аеророзвідка, що з нашої, що з їхньої сторони. Вони можуть відслідковувати, зокрема, і встановлення мінних загороджень, тобто вони це можуть бачити, прораховувати якісь маршрути, тобто це війна у дві сторони. Вони мінують, ми мінуємо», – каже Дмитро.

«Воно зупиняє, дає час, бо не завжди сидять піхотинці на позиціях, є групи, які гасять ці пожежі штурмів, висуваються, і ще треба оцих пів години протриматися. Вони зупиняють – це вже великий плюс. Останні 10 днів – щодня штурм. І особливо на ті точки, де ми маємо мінувати. Якщо нам кажуть йти, а ми доходим до Роботиного, а там вже «кацапи» в хатах. І знов приїхала штурмова група, і це все зачищається до ранку. Так було пару разів, але потім ми закрили всі ці їхні проходи і штурми зупинилися. Останнє наше завдання було – ми мали вийти на поле, а їх побачили під плащами вже. Повзають. Це ось така робота, що ти можеш зустрітись з ними сам на сам у полі. Термоплащі не видно з дрону», – каже Влад.

Восени 2023 року, коли стало зрозуміло, що ЗСУ переходять в активну оборону на всій лінії фронту, президент Володимир Зеленський доручив військовим та чиновникам прискорити будівництво захисних укріплень на всіх основних напрямках. Кабмін виділив на це майже 800 мільйонів гривень.

Через три місяці українські війська залишили Авдіївку та, як повідомило тоді командування, вийшли на заздалегідь підготовлені позиції. Проте, за словами військових та експертів, насправді це було не зовсім так, із фортифікаційними спорудами Україна має проблеми.

«Командувач напрямку повідомив – бійці вийшли на нові рубежі оборони, вони вибудовують, назвем без тавтології, інженерно-фортифікаційні споруди, нову оборону. Чому саме зараз? Чому після виходу з Авдіївки? Де вибудована оборона, вже коли Авдіївка горіла, коли Авдіївка починала бути критичним місцем? Чому це не зроблено наперед? Чому у нас немає окремих підрозділів, окремих людей? У нас там проводилася кампанія дуже чудова, коли залучають людей на броню, на зарплату, на відстрочку точніше, щоб копати оборону, і вони цим займалися. Але у нас піхота штурмує, відбиває, б'ється ще й має копати собі інженерно-фортифікаційні споруди? З нами ділилося багато бійців своїми думками, станом справ, і інженери, і піхота, тобто наша оборона залишає бажати кращого. Звичайно, не всюди, десь є відповідальні комбриги, комбати, хвала і честь, які думають наперед, які копають, шукають можливості, вибудовують, продумують всю оборону, бережуть своїх бійців, а є відверті, безсовісні люди, які цим всім нехтують, і потім це все стає наслідком ціною життів наших бійців. Цього бути не повинно. Це проблема, яку потрібно вирішувати, тому що у нас є найдорожче – це наші бійці, яких треба берегти, цінувати їхнє життя», – каже Роман Погорілий, співзасновник та аналітик проєкту DeepState.

Читайте також: «Не буде односторонньої втрати землі цього року» – генерал-майор армії США Гордон Девіс

Як виглядає лінія оборони ЗСУ на Донбасі

Західний ОSINТ-аналітик Клеман Молін зазначає, що лінія оборони за Авдіївкою все ще недостатньо підготовлена, бо основні укріплення розташовані за 17 кілометрів від міста. Однак захисний рубіж проходить річкою та озерами, і це робить його природною перешкодою.

Загалом, на думку аналітика, донбаська лінія оборони ЗСУ складніша за російську «лінію Суровікіна». І складається з добре укріплених систем, розділених полями, де між елементами системи оборони менше від кілометра. Кожен такий форт можна захищати з усіх боків: щоб просунутись, необхідно взяти їх усі.

«Будь-яка інженерна споруда, вона не є ідеальною, і ніколи не гарантує 100% виживання особового складу. Але треба виходити з певних речей. Є дронщики, які можуть завести цей FPV безпосередньо в бліндаж. Для цього і будується вхід у бліндаж буквою – подвійна Г. А якщо це робиться прямий вхід, я вітаю, ви номінанти на «премію Дарвіна». Ви або самі ідіоти, або вас не навчили. Тобто є моменти. Друге, звісно, бетонні бліндажі – це дуже добра історія. Чому? Тому що якщо дерев'яний дах, то видно тепло, і у росіян є дрони, які безпосередньо з тепловізорами, чутливими, вони нас бачать і безпосередньо накривають. Це велика проблема. Чому? Я знаю дуже багато людей, які перебуваючи в боях за те ж Степове просто отримали звичайне обмороження, адже фізично не могли навіть буржуйку розтопити, тому що боялися, що прилетить. Це друга. Третя – це, можливо, десь насиченість мінними засобами наших ліній з нормальними мінними полями», – каже офіцер 47-ї бригади ЗСУ Микола Мельник.

Прем'єр-мінітср України Денис Шмигаль на початку березня заявив, що цього року на будівництво оборонних рубежів Кабмін виділив рекордні 20 мільярдів гривень. Їх розподілять між усіма областями, включаючи прикордонні та Київську область. Три мільярди отримає Міноборони, решту перерахують обласним адміністраціям. За його словами, створено координаційний штаб, в якому спільно працюють ОВА, Генштаб і Міноборони.

«З минулого року і Міноборони, і Генштаб мали в своєму розпорядженні достатньо коштів для того, щоб на першій-другій лінії будувати надійні оборонні фортифікації. Чи було це зроблено? Це питання, власне, лежить у площині Генштабу і Міноборони. Публічно ми не можемо його комунікувати. Не до усіх елементів цієї звітності є доступ у цивільних осіб. Зі свого боку Кабмін виділяв і виділяє достатньо коштів», – сказав Денис Шмигаль.

«На сьогоднішній день маємо тільки факт, що виділились кошти, говорилося, що вони виділяться на обласні ради, на військово-цивільні адміністрації, хоча дуже дивно, у нас є інженерні війська, у нас є армія, в яких мають бути засоби. Дайте бійцям засоби, дайте трактори, можливості викопати, вибудувати оборону, і вони зроблять свою роботу. У нас вибрали більш бюрократичним шляхом, тобто передамо на обласні ради, тендера, всі ці договори, і оця вся возня, яка знову затягнеться. А нам треба копати, заміновувати, заливати бетоном вже сьогодні і зараз, тому що росіяни наступають, ми бачимо, якими темпами, якими силами», – розповідає Роман Погорілий.

«Люди дуже хочуть, щоб це була найперша лінія оборони, щоб це був найперший рубіж. Але подумати тверезо, якби ворог взяв цей рубіж – позаду б не залишилося б нічого, і оборона могла б просто бути продавленою на значній глибині. Насправді, це лінія оборони не одна, як хтось її хоче бачити – це ціла система, поцяткована по рельєфу, по великій території, де є дуже багато фортифікаційних споруд, частина їх будувалася і раніше. Основна частина, почалося їх будівництво, орієнтовно, в грудні минулого року. Ще до того часу, як відбувся вихід з Авдіївки», – каже речник ОСУВ «Таврія» Дмитро Лиховій.

Читайте також: Від танків «з воєнторгу» до наступу на Київ: чому Захід 10 років боявся назвати РФ агресором

«Чи можна було це зробити раніше, чи можна було зробити щось на кшталт російської лінії? Ну, можливо, не в такому вигляді, але можливо. Ви зрозумійте правильно, якщо в усіх Донецькій, Луганській і Автономній Республіці Крим, яка окупована, тобто, на цій окупованій частині України не можна знайти цементу, тому що весь цемент і бетон направляється на побудову тих ліній, це було навесні 2023-го, а в 2022 році ми чомусь фокусувалися на будівниці доріг, а не на будівниці оборонних споруд. А оборонні споруди, тобто вони мають бути завжди, мають бути друга, третя лінія, навіть четверта, куди ти можеш відкотитися, тому що немає жодної проблеми, що ти там втратиш ту посадку, кому вона потрібна. Але треба відходити на рубежі, і ті рубежі мають захищати, в першу чергу, солдата, а не так, як іноді буває, що друга, третя лінія по пояс і солдат туди перекатується, і йому під час бою ще треба думати, як заритися в землю», – вважає Микола Мельник.

Волинь. Кордон України і Білорусі

На думку військових аналітиків, один із потенційно небезпечних напрямків – це кордон України та Білорусі на Волині. Російська армія може тут піти в наступ, щоб перерізати Україні логістичний коридор постачання зброї та боєприпасів із Заходу.

«Оборона державного кордону на даному напрямку ешелонована, тобто не зосереджена поблизу державного кордону – вона розтягнута на доволі обширну відстань у тил ділянки відповідальності. Тут ми можемо спостерігати протитанковий рів для унеможливлення проходу техніки противника. Встановлені загородження типу тетраедр, їх в народі називають «зуби дракона». Встановлений сітчастий паркан для унеможливлення проходу як диверсійно-розвідувальних груп противника, так само і будь-якої живої сили ворога, яка може бути використана для можливого ймовірного наступу на даній ділянці», – каже боєць Волинського прикордонного загону Віктор.

Бетонна стіна з колючим дротом на кордоні з Білоруссю

Бетонна стіна на кілометри, колючий дріт із електричним струмом. У цьому місці у відносно спокійній обстановці активно будують укріплення з початку повномасштабної війни. На кордоні виритий протитанковий рів. Він глибший і ширший, ніж звичайний. До того ж тут дуже високий рівень ґрунтових вод, коли вода піднімається і це буде створювати додаткові перешкоди у разі активних бойових дій з боку Республіки Білорусь. Проте, мабуть, головною перешкодою на шляху можливого російського наступу є сам рельєф українського Полісся. Лісиста місцевість і болото – серйозна природна перешкода.

«Ділянка така доволі важко прохідна, в першу чергу для живої сили противника, я вже мовчу про важку техніку противника, тобто якщо тут проводити будь-які наступальні дії, вона є не вигідною для противника. Велика затрата ресурсів для проведення наступальних дій. Тобто тут найбільш вірогідний напрямок – захід невеликих ДРГ. Але ми зараз спостерігаємо затишшя. Великої ескалації на данній ділянці ми не спостерігаємо. Використовуються ділянки заміновані, не в один ряд, а в декілька рядів. Відповідно, встановлені як протитанкові, так і протипіхотні мінно-вибухові загородження», – продовжує Віктор.

Читайте також: Якою має бути підготовка новобранців ЗСУ та скільки тривати? Розмова з Віктором Кевлюком

Окрім того, тут всюди встановлені вишки з тепловізійними камерами. Дальність дії однієї – до 10 кілометрів. А всі разом вони контролюють понад 200 кілометрів кордону.

«Облаштовані системи віддаленого спостереження, встановлені мультисенсорні камери, які дозволяють нам здійснювати цілодобовий відеонагляд за ділянкою кордону, безпосередньо за лінією кордону і за прилеглою територією суміжної держави. Вони живляться за допомогою сонячних батарей. Відповідно, також у нас облаштовані «Старлінки», які дозволяють передавати зображення. Зображення з відеокамери в нас передається на черговий підрозділ прикордонний, а також на управління прикордонного загону. Тобто з цих позицій ми можемо керувати відеокамерою, відповідно здійснювати моніторинг ситуації і вести спостереження за ділянкою», – розповідає прикордонниця Маргарита.

Частина українсько-білоруського кордону на Волині. Вигляд з дрону

Камери, що встановлені вздовж усього українсько-білоруського кордону, реагують на рух, мають функцію захоплення та супроводу цілі і вдень, і вночі.

«Є можливість побачити прикордонні наряди Республіки Білорусь. На контакт що ми, що вони не йдуть, відповідно, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення, і з підтриманням агресії Російської Федерації Республікою Білорусь, у зв'язку з їхньою політикою. Наші прикордонні наряди, відповідно, на своїй території почувають себе спокійно, а ось білоруські прикордонні наряди стараються уникати як прямого зорового контакту, так і будь-яких контактів. При зустрічі наших прикордонних нарядів вони стараються піти в тил своєї ділянки відповідальності, щоб не бачити нас», – каже Віктор.

Харківська область. Кордон з Росією

На Харківщині ситуацію на кордоні важко назвати спокійною. Тут завжди працюють артилерія, міномети, авіація армії РФ. Прикордонні села розбиті. Але, незважаючи на це, українські прикордонники з бригади «Сталевий кордон» постійно зміцнюють свої позиції. Більше того, намагаються зробити їх не лише зручними для оборони, а й комфортними для життя. Вони тут вже 7 місяців. До цього бригада воювала на Бахмутському напрямку. Коли приїхали на цю ділянку фронту – тут були просто окопи.

Підземні укриття українських прикордонників на Харківщині довжиною в 3 кілометри

«Спочатку навіть не вірили, що можна зробити. Була задумка, коли почали планувати це, почали землерийні роботи, спочатку екскаватором. Потім, коли почало виходити, зрозуміло, що ми на правильному шляху, і це потрібно робити. Тим більше, коли противник почав застосовувати артилерію та міномети, особовий склад навіть вмовляти не довелося. Вони як кроти зарились в землю дуже швидко. З розумінням того, що це потрібно, це безпека. В умовах оборонного бою – це одна з перших речей, які потрібно зробити, фортифікація та інженерні споруди. Одна справа – це копати, а вести оборонний бій, то треба бути під землею обов'язково», – каже боєць бригади Олександр.

«Було ухвалене рішення не чекати якоїсь державної програми, своїми руками зробити все, щоб можна було створити комфортні умови. Тут ми зараз перебуваємо на одній з позицій нашої бригади, де створені всі належні умови для того, щоб люди могли і відпочити, і привести себе в порядок, попратися, помитися, поїсти. І постійно здійснюємо ротації, люди, які повертаються з бойових чергувань, там вони безпосередньо на лінії зіткнення перебувають від 1 до 5 діб, потім повертаються сюди, приводять себе в порядок. І в принципі це дозволяє тримати такий морально-бойовий дух військовослужбовців наших», – додає його побратим Іван.

Підземна кухня з витяжкою та горячою водою

«Крім того, що немає «м'ясних штурмів», як на лінії зіткнення, в принципі, обстановка така сама, як і в зоні бойових дій. Тобто, тут ми також маємо, як приклад, це неодноразові спроби заходу ДРГ. І зараз, в принципі, основна задача хлопців, які перебувають безпосередньо на лінії державного кордону, це своєчасне їх виявлення та знищення. У нас ешелонована система боротьби з безпілотниками. Перша лінія виявляє, друга, третя, четверта вже здійснює подавлення. Більше того, скажу, що не тільки знищують, нам вдається їх приземлити, перепрошити, переоблаштувати. І ми їх використовуємо як бумеранг по позиціях ворога», – продовжує Іван.

«Чому навіть той же комбриг не має нормальної будівельної техніки для того, щоб побудувати собі лінії оборони? Чому треба бігати до того фермера, просити в нього той трактор? Чому треба постійно звертатися до влади по допомогу? Маємо побудувати систему, щоб наші інженерні частини були настільки наповнені технікою, що вони просто вже не хотіли її брати на баланс, щоб було достатньо того ж самого бетону. Нам необхідно зосередити стратегічний ресурс, а зараз це будівнича техніка, в руках військових. Хай це буде рівень корпусу, хай це буде рівень, можливо, інженерного батальйону при бригадах. Але це зараз є необхідністю. Фактично необхідність. Потрібно копати рубежі. І коли ми говоримо про третю і другу лінії, так, це все одно в межах досяжності артилерії. Але можна працювати вночі. Я перепрошую, але я бачив, як росіяни робили свою лінію під обстрілом у травні місяці. Коли наша арта буквально намагалася їм завадити, зносила цілі позиції, а вночі вони знову будували. І це не були якісь берсерки, це просто був простий звичайний стройбат. Я проти маркування російських практик, але можливо нашим отцям-командирам треба задуматися над тим, чому в росіян це виходить, а в нас ні», – каже Микола Мельник.

Армія Росії не залишає спроб прорвати лінію фронту, маючи серйозну перевагу в людях, снарядах та техніці. Поки не прийшла нова військова допомога від західних союзників, суцільна, глибокоешелонована оборона по всій лінії фронту та державному кордоні з Росією та Білоруссю стає одним із головних факторів у війні. Це той мінімум, який потрібний ЗСУ для успішного ведення бойових дій.