Катерина Гончаренко
Переклад з білоруської: Аліна Коломієць
Жити на своїй землі і відчувати дискримінацію через те, що розмовляєш своєю мовою. Така ситуація зараз є у Білорусі, стверджує Аліна Нагорная – правозахисниця, яка багато років просуває білоруську мову в публічному просторі.
Аліна Нагорная, білоруська правозахисниця, авторка документальної книги про утиски білоруської мови «Мова 404»
Аліна продовжила свою діяльність і в умовах політичних репресій, які розпочалися 2020-го року після придушення масових акцій протесту людей, які не визнавали результати виборів, переможцем яких вкотре оголосили Олександра Лукашенка.
Силовики зупиняють учасників акції протесту проти оголошених результатів президентських виборів у Білорусі. Мінськ, Білорусь, 6 вересня 2024 року
Були вимушені переїжджати з місця на місце, ховатисяАліна Нагорная
У той час Аліна видала книгу «Мова 404», в якій зібрані історії людей, які зіштовхнулися із дискримінацією за те, що розмовляють білоруською мовою у Білорусі.
За її словами, перше видання вона підготувала просто «на колінках»:
«Ми з сім’єю були вимушені переїжджати з місця на місце, ховатися. Білоруській владі не подобалося, що я займаюсь захистом мовних прав.Наприклад, як додати білоруську мову у транспортні квитки».
Через загрозу переслідування Аліна Нагорная була змушена виїхати з Білорусі і вже за кордоном перевидала свою книгу.
Правозахисниця сподівається, що її книжка «Мова 404» допоможе читачу осмислити дискримінацію національної мови у Білорусі, як одну з найважливіших проблем, що проливає світло на те, в яких умовах зараз перебуває білоруське суспільство.
Історії із книги «Мова 404»
У теперішній Білорусі неможливо отримати послуги білоруською у державних установах.
Білоруськомовні громадяни стикаються з проблемами, коли державні службовці часто посилаються на те, що в країні дві державні мови і вимагають від них не послуговуватися білоруською.
Ось деякі цитати із внтерв'ю, що увійшли до книжки:
- Олександр – про звуження можливостей для білоруської:
«Я росіянин із сім'ї військового. Живу в Білорусі з 1987 року. І я так вам скажу, в СРСР було більше білоруської мови, ніж з цією «незалежністю». Якщо ви, наприклад, прийдете в банк і попросите договір білоруською мовою, то ви його не отримаєте. Цей юридичний документ затверджений банком тільки російською мовою. Він керується документами, нормами та визначеннями, які також укладені по-російськи. Ось ви скажіть, як мені вивчити білоруську мову у Білорусі?».
- Олексій – про відсутність білоруської мови у судах:
«З усіх засідань адміністративних судів, на яких я був, лише в одиничних випадках справи велись білоруською. І завжди коли ви надсилаєте клопотання, щоб процес був білоруською, вам відмовляють і все роблять російською. При цьому вони посилаються на «дві державні мови». Це повна підміна поняття «двомовності». Дві державні мови не означають, що можна користуватися тільки однією з них, перебуваючи на державній службі. Це означає, що потрібно використовувати обидві, якщо є таке бажання будь-якого громадянина».
- Дар’я – про зміну прізвища в Білорусі:
«Я вийшла заміж в Україні, тому свідоцтво про шлюб було українською мовою. Я змінила прізвище, тому потрібно було зробити переклад. У зв'язку з цим я приїхала до Білорусі. Я прочитала, що це можна зробити однією з державних мов, і я хотіла зробити це білоруською. Довелося йти в головне відділення паспортного столу.
Подивившись на мої документи білоруською мовою, почали сміятися, а потім запитали: «Чому не китайською?»
У кабінеті сиділи дві жінки, які, подивившись на мої документи білоруською мовою, почали сміятися, а потім запитали: «Чому не китайською?». Мене це спантеличило, бо я не очікувала такої реакції. Я кажу: «Ну тому що є дві державні мови, і я зробила на одній з них». – Вообще-то, у нас русский язык главный. – У сенсі, де це написано? – Ну вообще-то да, два государственных, но русский главный и, короче, так не принимают. Я не знала, що робити, не була готова до такої ситуації. Довелося зробити додатковий переклад на російську, бо сказали, що без нього мої документи не приймуть».
Документальна книжка «Мова 404» наглядно показує, як державна двомовність у Білорусі стала головним фактором «тихого» витіснення білоруської мови.
Книжку можна прочитати онлайн за посиланням.
Авторка Аліна Нагорная із книжкою «Мова 404»
Порівняння Білорусі і України
Те, що для білоруськомовних білорусів – мрія, для українців – буденність.
Громадяни України мають вільний доступ до обслуговування українською мовою. Більшість державних і недержавних ЗМІ виходять українською; іноземні фільми випускаються в українському дубляжі, який підтримується державою. Те ж саме поширюється на звичайне обслуговування людей у державних установах.
Білоруськомовні громадяни мають обмежений доступ до обслуговування білоруською мовою в усіх сферах життя. Більшість білоруськомовних ЗМІ – недержавні, а фільми білоруською мовою випускаються без участі держави, за допомогою волонтерів.
Під час акції протесту проти інтеграції Білорусі і Росії. Мінськ, 7 грудня 2019 року
З початку репресій у 2020-му році діяльність багатьох незалежних організацій, що підтримували білоруську культуру зупинили. Більшість із них змогли продовжити свою роботу тільки за кордоном.
Білоруська держава дотримується проросійської політики і не фінансує білоруську культуру за межами країни, а всередині країни займається «зачисткою» будь-якої незалежної діяльності.
На перший погляд нібито «безневинна» державна двомовність стала зручним і ефективним інструментом витіснення білоруської мови з усіх сфер життя.
Двомовність в умовах експансії «русского мира» убиває національні мови
Приклад Білорусі яскраво показує небезпеку «русского мира» для існування національної мови.
На початку проголошення незалежності в 1990 році Білорусь мала одну державну мову – білоруську.
Російська мова отримала статус державної за результатами референдуму 1995 року, який ініціював президент Білорусі Олександр Лукашенко.На референдум були винесені чотири питання: про надання російській мові рівноправного статусу з білоруською, про затвердження червоно-зеленого прапора та радянського герба замість біло-червоно-білого прапора і герба «Пагоня», про економічну інтеграцію Білорусі з російською федерацією, про внесення змін до Конституції, що дозволяють припинити повноваження парламенту (Вярхоўнага Савета) у випадках систематичного або грубого порушення Конституції.
Парламент не схвалив ініціативу Лукашенка. У відповідь президент пригрозив розпустити парламент і провести референдум.
На знак протесту депутати партії БНФ оголосили голодування в залі засідання. Силовики їх розігнали, а референдум у Білорусі таки було проведено. Хоча згідно із законом, референдум не можна було проводити протягом останніх 6 місяців роботи білоруського парламенту.
ОБСЄ визнала референдум 1995 року незаконним.
Питання винесені на референдум грубо порушили невід'ємне право білоруського народу на суверенну національну державність, гарантії існування білоруської культури і мовиМихайло Пастухов
Михайло Пастухов, який був суддею Конституційного Суду країни, зазначає, що формулювання питань суперечить Декларації про суверенітет Білорусі та конституції країни.
Питання грубо порушували «неад’емнае права беларускага народа на суверэнную нацыянальную дзяржаўнасць, гарантыі існавання беларускай культуры і мовы». (Джерело: Міхаіл Пастухоў, Сяргей Пульша: «Рэферэндум-1995: першы нелегітымны», газета Новы Час, 14.05.2023).
Наслідки протягнутого владою Лукашенка через референдум рішення про перехід до державної двомовності спричинили значне скорочення вжитку білоруської мови в суспільному житті, а наголовніше – в системі освіти та в державних ЗМІ.
Відбулася маргіналізація білоруської мови, а в подальшому – дискримінація білоруськомовних громадян.
- Згідно зі статистичними даними перепису населення Білорусі 1985 року – 70% етнічних білорусів визнавали білоруську мовою побутового спілкування.
- За даними перепису населення 2019 року лише 28,5% білорусів вказали білоруську як мову, якою зазвичай розмовляють.
Катерина Гончаренко-Луцевич – білоруська журналістка, пише для білоруського ЗМІ «Будзьма беларусамі», а також шведського видання Global Bar Magazine.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Протести у Білорусі: коротко про головне
Президентські вибори у Білорусі відбулися 9 серпня 2020 року, на той момент Олександр Лукашенко вже 26 років керував країною.
Перші акції протесту розпочалися ще до дня голосування – через арешти та недопущення до участі у виборах опозиційних кандидатів.
9 серпня, у день президентських виборів, перші офіційні екзит-поли повідомили, що, за їхніми даними, Олександр Лукашенко набрав майже 80% голосів, а Світлана Тихановська – менше від 7%.
У відповідь на це, у Мінську та інших містах Білорусі, люди вийшли на вулицю, висловлюючи недовіру до оголошених результатів.
Влада одразу вдалася до інформаційного блокування протестів: обмежили інтернет та мобільний зв'язок, а увечері перестали працювати новинні сайти.
ОМОН та внутрішні війська почали розганяти протестувальників водометами, сльозогінним газом і світлошумовими гранатами, а також, за повідомленнями правозахисників, були вистріли гумовими кулями і навіть із вогнепальної зброї;
За різними даними, силовики затримали у містах Білорусі до семи тисяч людей.
Затриманих принижували, погрожували зґвалтуванням, били, утримували у нелюдських умовах, не надавали медичної допомоги.
У відповідь на застосування сили 11 серпня протестувальники оголосили загальнонаціональний страйк, до якого приєдналися понад 20 підприємств, серед них найбільші заводи – МАЗ та БелАЗ.
Влада вдалася до адміністративного тиску на працівників підприємств і бюджетників і почала влаштовувати «акції на підтримку» Олександра Лукашенка,
Силовики змінили тактику – перестали розганяти акції, а почали хапати людей на вулицях у різних містах, намагаючись посіяти страх;
Опозиціонерка Світлана Тихановська виїхала до Литви.
8 серпня опозиція створила Координаційну раду із трансферу влади, члени якої ведуть переговори із представниками керівництва різних європейських країн.
23 вересня таємно відбулася інавгурація Олександра Лукашенка.
США, ЄС, Велика Британія та інші країни не визнали результати виборів і легітимність інавгурації Лукашенка.
Українську позицію озвучив очільник МЗС Дмитро Кулеба, за його словами, «інавгурація» Лукашенка не робить його легітимним президентом Білорусі.
Велика Британія, Канада, країни Балтії запровадили санкції проти Лукашенка та інших офіційних осіб, причетних до ймовірної фальсифікації виборів президента Білорусі та жорстокого придушення акцій протесту.
Сам Олександр Лукашенко звинувачення у фальсифікації виборів та узурпації влади відкидає, він шукає підтримку у президента Росії Володимира Путіна.
Правозахисники заявляли про, загалом, 12 тисяч затриманих людей, щонайменше шестеро загиблих та сотні важко травмованих.