Після Сєвєродонецька російська армія кинула всі сили на оточення Лисичанська на Сході України. У самій Росії активно закликають доєднатись до війська та формують резервні підрозділи. У нас є ексклюзивний запис зустрічі командувача однієї з російських армій із родичами військовослужбовців бригади, де великі втрати та багато так званих «відмовників».
На передових позиціях українських військових в районі річки Сіверський Донець ситуація більш менш спокійна, але з обох боків постійно чути звуки вибухів.
«Кругом стріляють, в нас поки що на цій ділянці спокійно. Спостерігаємо за протилежним берегом річки, щоб ворог не підійшов. Якщо щось, повідомляємо командування, що є ворог, і приймаємо оборону», – розповідає військовослужбовець 103ї бригади ТРО ЗСУ Ігор.
«Іноді підлазять із боку «зеленки». Буквально три дні тому на нашу позицію було два тіла. Побачили у тепловізор, відстріляли, одне впало, одне пішло. Вранці виявили, що так, було витоптано і когось тягли через річку. А так у принципі ситуація нормальна», – говорить командир роти 103-ї бригади ТРО ЗСУ з позивним «Крим».
Російська армія, кажуть українські військові, «промацує» їхню оборону, шукає місце, де б переправитися через річку.
«Я думаю, що спроби будуть, все залежить від того, чи ми будемо готові вчасно виявити і запобігти цьому. Як нам пояснили, зараз це основне наше завдання», – розповідає військовослужбовець 103-ї бригади ТРО ЗСУ з позивним «Грек».
Російська армія шукає місце, де б переправитися через річку Сіверський Донець
«Фактично, на ділянці від Лимана до Лисичанська таких спроб більше не було після травня. Тим не менш, я думаю, що такі спроби можуть поновитися в найближчий час. У разі, якщо ми зможемо, умовно, зупинити просування росіян з півдня до Лисичанська на трасу Бахмут-Лисичанськ, то ми можемо очікувати нової спроби форсування річки Сіверський Донець. Фактично, це ті ж самі райони, або принаймні схожі і близькі райони до тих, в яких росіяни намагалися форсувати річку ще на початку травня. І безуспішно. В тому числі для того, щоб перебити іншу можливо дорогу на Лисичанськ, яка йде з міста Сіверськ», – каже Антон Муравейник, керівник аналітичного відділу фонду «Повернись живим».
Після виходу українських військових із промзони Сєвєродонецька, наступна мета Росії – сусідній Лисичанськ. Для підрозділів ЗСУ у місті було два шляхи постачання – вже фактично закрита траса Бахмут-Лисичанськ та дорога через Сіверськ. Наразі бої йдуть у районі нафтопереробного заводу, звідки можна контролювати обидві дороги.
«Варіанти, які є для них більш вигідними і менш затратними, це не штурмувати Лисичанськ напряму знизу вгору, бо ми там маємо панівні висоти. А якраз намагатися оточити місто і обрізати всю логістику. Це можливо буде спочатку як котел, а в подальшому може бути оточення. Тому питання – утримати цей потужний коридор і не допустити звуження цього коридору. Ось головне завдання», – вважає Сергій Кривонос, колишній перший заступник сил спеціальних операцій.
«Сам по собі Лисичанськ зараз втрачає таку важливу позицію як виключно необхідного пункту оборони, тому що існує загроза відрізання нас від комунікацій. Якщо ви подивитись на карту, там є такий населений пункт Золотарівка і станція Новозолотарівська, прорив до якої може значно ускладнити позиції наших підрозділів, які продовжують оборону Лисичанська. Й тому, я думаю, що оцінюючи цю ситуацію, наше військове керівництво прийме відповідні заходи для того, щоб уникнути оточення наших підрозділів на тому напрямку. Сам по собі Лисичанськ, як окремий елемент, він міг би бути використаний в системі оборони, але за умов, що ми, наприклад, за цей час не відійшли від Гірського та Золотого. Із захопленням противником цих пунктів, питання оборони саме луганського виступу стають все більш і більш проблематичними і такими що підлягають ревізії щодо доцільності використання цих пунктів», – каже військовий експерт Сергій Грабський.
Район Гірсько-Золоте українська армія залишила ближче до кінця червня – ці позиції тривалий час перебували у своєрідній кишені – їх утримували ще з початку вторгнення. Відступили, коли російські війська спробували відрізати ЗСУ на рубежі від Мирної долини до Врубівки.
Район Гірсько-Золоте українська армія залишила ближче до кінця червня
«Не дивлячись на те, що Золоте перебувало в низині, географічні особливості були на стороні наших військ. Саме тому противник дуже довго не міг заволодіти Золотим безпосередньо в лоб, грубо кажучи. Відповідно, було здійснено спробу прориву з Тошківки, вдалу спробу. І відрізання траси з Гірського на Лисичанськ. Відповідно, як тільки виникла загроза оточення нашого гарнізону в Гірському і Золотому, було ухвалене рішення виведення наших сил в напрямку на Бахмут і на Бахмутську трасу», – каже Антон Муравейник.
«Два-три дні повністю б'ють по нас артилерією, по 4 рази заходи вертушок, фосфор вночі і потім вони йдуть. Я не знаю, яка в них мотивація, я скажу чесно, ось вони йдуть і йдуть, ти їх стріляєш-стріляєш, вони йдуть і йдуть. От в мене на лівому фланзі просто хлопці підходили до мене, вже жалілися, що просто запах [мертвих тіл] уже такий стояв, що там навіть неможливо було вести спостереження, вони не забирали їх, просто лежали, сонце, ну запах був дуже тяжкий. Потім знову артобстріли 3-4 дні, знову фосфор, знову вертушки заходять і оце знов вони лізуть», – каже військовослужбовець ЗСУ з позивним «Малий».
Військовослужбовець із позивним «Малий» брав участь у боях у районі Сєвєродонецька. Каже, інтенсивність боїв там просто зашкалювала.
«Крайній раз вже, коли це було, нас міняли, і більша частина моїх людей вийшла і зайшли інші під ранок, коли я всім уже почав розказувати, показувати, бо я один залишився як старший позиції, що де як, де вести спостереження, де ворог може зайти, де може не зайти. І тут вийшло, що там такий спуск, ми були на горі і я чую шарудить щось, вилажу з окопа і отак дивлюся – 10 метрів від мене лежить «руський солдат», як вони кажуть. Але вони були там в темно-зеленій формі і нашій піксельній формі також. Я на нього дивлюся, він на мене дивиться, він такий «ох ти бл..ь». Я дістав гранату і начав його гранатами закидати. Почався стрілецький бій і чую: «вперед, вперед!» вони кричать, зліва побратим відкриває вогонь на ураження по противнику, я виходжу з окопа, зміщуюсь трошки вправо і отак посадка, ну там, що залишилось з посадки, три дерева, РПГшник сидить, робить постріл і туди вниз звалюється, а я якраз автомат на нього наводив і тут він звалюється, вилазить ще один, я даю чергу в цього, що вилазить, і зміщуюсь назад вліво на свою позицію, займаємо оборону, виходжу на командира, говорю, що в мене трішки біда, потрібна допомога. З правої сторони була також позиція наших побратимів, вони відразу підключили кулеметників, кулеметник начав відпрацьовувати по них. Командир вийшов на комбата, комбат дав підтримку вогневу з артилерії, тобто також трошки їх там нормально положили», – розповідає «Малий».
Зараз у Росії труднощі з поповненням резервів військ, там думають, як це зробити без оголошення мобілізації
«Ми колись говорили, що противник кидає в бій по 10 БТГ, потім це були групи по 5 БТГ, а зараз, коли ми говоримо про посилення якимись резервами, то йдеться, як правило, про одну БТГ і то, це група яка створена із залишків попередніх груп, переформована, посилена зброєю, технікою і кинута знову в бій. Якщо навіть відслідковувати пабліки або інформацію, яка проходить не з офіційних російських джерел, то деякі підрозділи перебувають у темпі безперервних бойових дій протягом 5 місяців, що дуже виснажливо і є просто межа людської витривалості, яка досить обмежена», – каже Сергій Грабський.
Зараз у Росії труднощі з поповненням резервів військ, там думають, як це зробити без оголошення мобілізації, вважають в американському Інституті вивчення війни. Подібні висновки зокрема підтверджує аудіозапис, який Донбас Реалії отримали від своїх джерел в одному з розвідувальних органів України. Це зустріч виконувача обов'язків командувача 41-ї армії полковника Олега Короткевича з родичами російських військовослужбовців 35-ї мотострілецької бригади з міста Алейськ на Алтаї.
– Ходять чутки про розформування нашої бригади. Чи це буде насправді?
– Я вважаю, що наша бригада, яка носить військове найменування гвардійської, не може бути розформована. Я знаю одну маленьку історію, що один військовий начальник, звітуючи, скажімо так, за якісь проблеми іншого, якось там, я там не був присутній, як ви розумієте, я намагаюся максимально коректно це сказати, на кшталт пригрозив цим питанням. Ну, це просто питання в тому, що просто пригрозив, от і все, – відповідає на запитання від родичів військовослужбовців 35-ї ОМСБр армії Росії Олег Короткевич.
Розмова в.о. командувача 41-ї армії полковника Олега Короткевича з родичами російських військовослужбовців 35-ї мотострілецької бригади з міста Алейськ на Алтаї
У квітні ми вже розповідали про 35-у бригаду – вона брала участь у боях у Чернігівській області. У нас є фото бійців, вони жили у будинках українців та надсилали рідним фотографії вкрадених коштовностей та косметики. ЗСУ вибили цю бригаду з Чернігівщини, вже тоді там були так звані «відмовники», наприклад, відповідний рапорт написав Сергій Мальцев – причина, «пригнічений морально-психологічний стан у зв'язку із загибеллю товаришів». Потім бійці з Алтаю брали участь у тому самому форсуванні Сіверського Дінця, де російські війська були розгромлені.
За даними, які озвучив Короткевич, у бригаді, де до війни було приблизно 3500 військовослужбовців, на початок липня нараховувалось вже понад 260 «відмовників». Зараз, сказав російський полковник, бійці з Алейська «виконують завдання у другому ешелоні».
– 261 звільнено, 134 виключено із списків частини. Що означає виключено зі списків частини – припинено всі виплати, «відмовники» посвідчення ветерана бойових дій не отримуватимуть. Так, є момент певної субординації, а є момент якоїсь певної справедливості і ми своїх у лапках «патріотів», не знаю як назвати, маємо знати в обличчя.
– Можна я у вас запитаю, а чи є дошка ганьби?
– Дошка ганьби є, вона у підрозділах, ми її в місті поки що не розміщуємо. Але ми її обов'язково розмістимо, повірте. І кожного ось цього «ганебника» знатимемо в обличчя. Так само, як кожного нашого героя ми знатимемо в обличчя», – заявляє російський полковник Олег Короткевич.
Військові 35-ї мотострілецької бригади з міста Алейськ на Чернігівщині в захопленому будинку
Сім'ї «відмовників» на цю зустріч не запросили, бо, як було сказано, немає бажання розмовляти із «цією категорією». Загалом приводом для зборів стало, дослівно: «Алейськ – найскладніше містечко, там найбільша хвиля протестних обурень з боку членів родин, немає підтримки самих військовослужбовців». А це, мовляв, заважає набрати до бригади ще один батальйон. На момент зустрічі на початку червня, коли за планом має починатися бойове злагодження, контракт підписали лише 20-25 осіб. Тому, каже Короткевич, не треба «речі, які наганяють на людей негатив, поширювати». Судячи зі слів полковника армії РФ та даних української військової розвідки, подібне відбувається у багатьох частинах.
«Зараз задача у них стоїть дуже проста. Стрілецькі батальйони, оці от загони, вони, насамперед, формуються за принципом необхідності введення резервів. І, по-друге, в основному це піхотні підрозділи. Вони не потребують такої особливої підготовки і особливого дотримання облікових спеціальностей. Це вже більше в таких підрозділах, як артилерійські, танкові. Там, де є чітка спеціалізація. В піхотних підрозділах це набагато простіше. Це масовість. Тому що і втрати великі якраз російські війська несуть на найбільш небезпечних ділянках, але й ми бачимо, що на цих, на передових, на лінії фронту дуже активно застосовується мобілізаційний ресурс. Це як 1-й, 2-й армійські корпуси, так і мобілізаційний ресурс Російської Федерації. Можна сказати, що так, як гарматне м’ясо використовуються для того, щоб мати перевагу в кількості особового складу», – каже представник головного управління розвідки Міноборони України Вадим Скибицький.
Російський полквник Короткевич також зазначив: «Зараз, якщо брати у глобальному масштабі, те, що відбувається, зараз йдуть бойові дії на території іншої держави між двома країнами, всі так думають. Насправді йде війна практично з усім блоком НАТО. Тільки єдине, що блок НАТО воює кров'ю українського народу. Мізки пудрить і потім відповідно їх відправляє на фронт. Якщо зараз це завдання виконати не до кінця, на половину... Може наш президент, між нами кажучи, зараз сказати завтра по телевізору, то все, я прийняв рішення зупинити спеціальну військову операцію. Може? Може. Він же верховний головнокомандувач. Звичайно, може. Але що в нас вийде – все, що зроблено, все дарма? Раз. І ось цей увесь націоналізм, який залишився недобитим, він просто до нас прийде за рік, він просто за рік буде тут. Буде тут, в Алейську, Новосибірську, Томську, Тюмені, Москві, скрізь він буде. Тому що нашій державі, як побитому собаці, доведеться йти звідти, розумієте. Ми ж так не можемо собі цього дозволити, як би це важко не було».
Рапорт «відмовника» військовослужбовця РФ Сергія Мальцева
За даними ГУР Міноборони України, зараз у Росії сформовано 17 загонів так званого бойового армійського резерву країни. Це близько 7-8 тисяч військовослужбовців. У планах до кінця червня було – 12 тисяч.
«Доволі таки багато охочих проходити службу в резерві, брати участь в бойових діях. Насамперед це пов’язано з фінансовим аспектом. Тому що заробітна плата, це стабільна заробітна плата, як вони вважають. Ну і те, що заробітна плата дозволить розрахуватися з боргами або поліпшити матеріальний стан цього військовослужбовця. Прозріння, воно приходить потім, коли вони їх відправляють на фронт. Коли є втрати. І, відповідно, після першого бойового досвіду вже ніхто не хоче ні заключати подальший контракт, тим паче направлятися в зону бойових дій», – каже Вадим Скибицький.
Зараз є все більше інформації про удари української армії по глибокому тилу російських військ. Як, наприклад, обстріляний командний пункт 20-ї армії в Ізюмі, який розміщувався у школі. Є відео зняте російськими військовими у селищі Хрустальний на окупованій Луганщині – там здетонував склад боєприпасів. Склади БК також підірвали у Сватовому та Зимогір'ї.
«Скоріше ми просто набули додаткових спроможностей по знищенню тилових баз забезпечення і складів зберігання озброєння противника. При чому ми бачимо, що склади знищуються не тільки передові – вздовж лінії фронту, а так само знищуються і склади в тилу противника – так як в Хрустальному, в Сватово, наприклад. Воно призводить, фактично, не те, щоб до зупинки бойових дій, але до максимального зниження їх інтенсивності. Принаймні, якщо ми говоримо про артилерійське ракетне озброєння. Тому що ці склади, принаймні в Хрустальному, раніше, ще коли була лінія фронту до 24 лютого – це був склад, якщо не помиляюся, принаймні одного армійського корпусу. Фактично, можливо, це був 2-й армійський корпус, який був на Луганщині. Тобто це був один з основних тилових складів ракетно-артилерійського озброєння противника», – каже Антон Муравейник.
Обстріляний командний пункт 20-ї армії РФ в Ізюмі, який розміщувався у школі
Втрата Сєвєродонецька стала для України по суті другою після Херсона втратою обласного центру, місто після 2014-го фактично було таким для Луганської області.
Чи коштувала оборона Сєвєродонецька тих ресурсів та втрат, які зазнала українська армія? Є думка, що відходити треба було раніше. Є й інше, мовляв, загалом це частина успішної стратегічної оборонної операції.
«Сєвєродонецьк за два місяці дозволив знищити досить велику кількість противника. Затримав наступ. Я б сказав так – загальмував наступ противника і не дозволив противнику здійснити ані оперативне оточення, або навіть тактичне оточення будь-якого нашого групування. Тому що противник поставив перед собою, в першу чергу, політичні задачі. Він не співвідніс ці задачі з правилами військової науки, і він вперто намагався штурмувати місто саме в лоб. Тому що така стояла задача на той момент», – каже Сергій Грабський.
«Це було більш таке політичне рішення, утримати це місто задля політичних преференцій. Така ж сама була проблема, коли до останнього утримували Донецький аеропорт, хоча ніякої там тактичної вигоди він не мав. А там залишили велику кількість людей. Так само і тут. Поклали в землю величезну кількість наших хлопців, а ефекту від утримання цього міста ніякого, навіть в тактичному розумінні не було», – додає Сергій Кривонос.
Цього тижня президент Росії Володимир Путін заявив, що цілі війни Росії проти України не змінилися. Це нібито захист Донбасу та створення умов, які гарантують безпеку Росії. Мовляв, термінів жодних немає, і все за планом. Очевидно, що незважаючи на нестачу людського ресурсу, російська армія й надалі намагатиметься «прогризти» українську оборону.
Попри нестачу людського ресурсу, російська армія й надалі намагатиметься «прогризти» українську оборону. На фото: міністр оборони Росії Сергій Шойгу нагороджує військовослужбовця
«Вони будуть намагатися і вони вже намагалися неодноразово захопити Слов'янськ. Для них це такий символ початку російсько-української війни. І по-друге – це дасть передумови оточення нашого угруповання на території Донецької області. Тому вони щупають. Там-там. перекидають особовий склад і техніку, і нарощуючи зусилля з однієї ділянки на іншу, намагаються все ж таки прощупати, прорвати, наростити свої зусилля по захопленню нашої території і оточенню нашої частини», – продовжує Сергій Кривонос.
«Якщо Україна не збереться вся, а буде половина воювати, пробувати захищати Україну, то дуже довго буде війна, дуже довго. А якщо кожен українець на цій землі, який сидить зараз на дивані, на ліжку, і думає, що, а я почекаю, війна закінчиться, я піду працювати далі і нічим не допомагає, то так ми не закінчимо війну. Нас теж ж тут небагато українців і сил в нас… ми не роботи, в нас сили, ресурси теж закінчуються. Ті люди, що б’ються, нам потрібна заміна так само. Українці, які сидять і чекають чогось, повинні йти сюди, навіть не думаючи, як я, кинув свою роботу, не думаючи, яку любив і оплачувалася добре. Так, я розумію, це такж страшно було, перші дні думав, все, капєц, це дуже страшно. Це війна – страшно, не страшно, нам треба перемогти», – каже військовослужбовець ЗСУ з позивним «Мер».
Трагедії у відступі з якихось населених пунктів немає. Цю фразу часто зараз повторюють і з нею важко не погодитись. Україні важливо зберегти війська, знизити чи зовсім убити потенціал Росії для наступу, зазначають військові експерти. Зараз складно прогнозувати, як довго у РФ ще залишаться на це сили, але слова президента США Джо Байдена про те, що Київ отримає 500 артилерійських систем, 600 танків, сотні тисяч снарядів і багато іншого, виглядають як підтвердження того, що в майбутньому наступатиме вже українська армія.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Американські NASAMS «суттєво» посилять протиповітряну оборону України – Зеленський