Як Путін заганяє Лукашенка в російську пастку?

9 вересня Олександр Лукашенко приїхав до Москви на зустріч з президентом Російської Федерації – Володимиром Путіним. Що і не дивно, адже їздити з Білорусі політично невизнаному Лукашенку тепер особливо нікуди. Окрім як до російського президента.

«Ми з Володимиром Володимировичем усі принципові рішення сьогодні ухвалили», – відзвітує після зустрічі Олександр Лукашенко.

Про що, власне, домовилися Путін і Лукашенко? Публічно обидвоє відрапортували – мовляв, з економікою і фінансами тепер всі питання вирішили, але по суті – вони вчергове лише обмінялися обіцянками. Конкретика є лише щодо газу.

«Досягнута домовленість і по дуже чутливому для білоруської сторони питанню, пов'язаного з ціноутворенням на російський енергоносій», – сказав Володимир Путін.

«Путін більше того, заявив, що до 1 грудня 2023 року буде підписано угоду про створення єдиного ринку газу і тут важливо розуміти кілька моментів: з одного боку, та ціна, збереження ціни на газ у наступному році на рівні нинішнього, досить комфортний варіант для Мінська, з урахуванням того, що в принципі ціни для європейських покупців значно і значно зросли. З іншого боку – це все одно набагато гірше, ніж те, на що розраховував Лукашенко. Він вимагав спочатку, коли вступав у ці тривалі, виснажливі інтеграційні переговори в 2019 році, він вимагав ціну на газ на рівні Смоленської області. Він не отримав бажане, але вже дав згоду, принаймні на рівні риторики, підписати ці інтеграційні програми. Зовні це виглядає, безумовно, як невдача Лукашенка, як успіх Путіна», – вважає журналіст та політичний аналітик Ігор Ільяш.

Ігор Ільяш, журналіст, політичний аналітик

Військову співпрацю Путін і Лукашенко обговорили в обов'язковому порядку. Тим більше, що спільні російсько-білоруські навчання «Захід-2021», які зараз тривають, – це один із таких собі «мілітарі-привітів» країнам НАТО і, звичайно ж, Україні.

«Ці навчання не спрямовані проти кого б то не було, але їх проведення логічне в умовах, коли інші об'єднання, НАТО, наприклад, активно нарощують свою присутність поблизу кордонів союзної держави», – сказав Володимир Путін.

Словом, Росія продовжує повільно, але впевнено поглинати Білорусь.

«Ось я хочу запитати у них, у критиків нашої інтеграції з Росією, хочу поцікавитися: де ви бачите гирю на нозі Російської Федерації?! Нічого поганого для народів Росії і Білорусі немає і бути не могло! Все націлене на зростання добробуту», – наголосив Олександр Лукашенко.

«Ті угоди, про які було оголошено в Москві, вони, по-перше, можуть бути, самі документи, самі ці програми інтеграційні, можуть бути не підписані, а якщо і будуть підписані, то не факт, що їх не будуть саботувати. З іншого боку, потрібно розуміти, що це досить таки важлива подія в білорусько-російських відносинах, тому що після майже двох з половиною років тупцювання в переговорному болоті було оголошено про якийсь прорив. І з точки зору піару, з точки зору іміджу – це очевидна перемога Путіна і очевидна поразка Лукашенка», – продовжує Ігор Ільяш.

«Лукашенко варіанти альтернативі дружби з Путіним і право сказати йому ні – втратив у серпні минулого року, коли він розігнав настільки демонстративно, настільки жорстоким шляхом, розігнав акції протесту опозиції, коли він проводить ці репресії, коли він загалом поводиться зараз таким шляхом, що він фактично спалив усі мости відносин не лише із Заходом, а й навіть, фактично, з Україною, зі своїм одним з важливих торговельних партнерів. Тому в нього зараз особливого поля для маневрів немає», – вважає Максим Хилько, директор програми «Російські і білоруські студії» Ради зовнішньої політики «Українська призма».

Максим Хилько, директор програми «Російські і білоруські студії» Ради зовнішньої політики «Українська призма»

Лукашенко чекає від Путіна фінансової і політичної підтримки, але весь час намагається уникнути явної інтеграції двох країн на державному та військовому рівні, говорять експерти. Тому подібні зустрічі і відбуваються так часто. Торгується як може.

«Звичайно ж, він не хоче інтегруватися в Росію і в цьому плані він, в якійсь мірі, потрапив у російську пастку, коли він, власне, зробив ці кроки по придушенню протестів, по фальсифікації виборів, звичайно, він був абсолютно засліплений логікою влади. Поки живий Лукашенко, мені здається, ніякого повноцінного злиття не буде. Тісна інтеграція – так, військове співробітництво – так, якась економічна прив'язка сильніша до російської економіки – так, але злиття і поглинання – ні, не буде», – вважає Костянтин Скоркін, аналітик Московського центру «Карнегі».

Костянтин Скоркін, аналітик Московського центру «Карнегі»

А у Кремля своя вигода від такої інтеграції. По-перше, наближаються вибори в Держдуму, а рейтинг «Єдиної Росії» не найкращий.

«Ми всі бачимо як падають рейтинги «Єдиної Росії», і хоча, звісно розуміємо, що там... в умовах яких, так би мовити, ці вибори проходять, зрозуміло, що там результат натягнуть потрібний, але ж є межа будь-яким фальсифікаціям. З таким рейтингом, як зараз, в «Єдиної Росії» показати результат втричі більший – це буде, звісно, вже занадто, і потрібно якийсь показати успіх, яким хоча би можна було б виправдати ті більші цифри на виборах, які будуть показані «Єдиної Росії», ніж той її рейтинг, який вона має сьогодні. Тому Путіну потрібно зараз показати цей зовнішньополітичний успіх», – зазначає Максим Хилько.

«У Білорусі, в будь-якому випадку, незалежно від того, залишиться Лукашенко чи ні – буде політична реформа. Російська Федерація хоче, щоб вона на тому чи іншому етапі передбачала передачу повноважень по призначенню уряду парламентом з парламентською коаліцією. І в такому випадку розкол в білоруському суспільстві за політичними уподобаннями, який є сьогодні – це ідеальний варіант. Тому що Російська Федерація, не маючи великої кількості, скажімо так, великого резерву електорального, потенційні проросійські сили вони можуть мати до 20%. Вона буде пропонувати свої послуги або умовно демократам, або умовно «лукашистам» як молодшого партнера по коаліції в обмін на певні квоти. Ну, в такому разі, українську історію знаємо, розуміємо, коли уряд формується за квотним принципом, то ні про який розвиток мова йти не може. Це те, що необхідно Росії найближчим часом», – каже Ігар Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього.

Олександр Лукашенко (ліворуч) і президент Росії Володимир Путін під час зустрічі в Москві, 9 вересня 2021 року

Як же вся ця інтеграційна історія сусідніх країн може позначитись на Україні? В першу чергу, звичайно, на безпеці.

«Звісно, для України нічого гарного від поглинання Білорусі Росією не буде. Ми розуміємо, що поглинання це економічне Білорусі, врешті-решт, закінчиться все одно поглинанням і політичним і безпековим. І, в принципі, безпекове поглинання воно вже йде – це називається посиленням безпекової співпраці яке йде швидкими темпами. Там і білоруська прикордонна служба посилює співпрацю з російськими прикордонниками, які входять до структури ФСБ, посилюють складову радіолокаційну на кордонах з Україною, тобто фактично Росія отримує можливість моніторити український кордон з білоруського сторони», – каже Максим Хилько.

Політичне зближення Росії і Білорусі потягне за собою і економічні наслідки для України.

«Ось це, скажімо так, розмежування в Східній Європі, яке почалось – такий привид нової Холодної війни, який з'являється. Де Білорусь опиняється в одному таборі з Росією, а Україна стає частиною якогось там, умовно, західного блоку, який тісно пов'язаний з іншими східноєвропейськими країнами, які входять в НАТО, країнами Балтики, з Польщею, і так далі, ближче до цих країн, то це буде відбиватися і на економіці. Бо як по-старому, при новому образі Лукашенка, добре вже забутому, але він знову постарався нагадати, що він останній диктатор Європи, то це неминуче буде відображатися на економіці і зв'язки будуть рватися», – вважає Костянтин Скоркін.

«Ключовою метою Російської Федерації є, образно кажучи, на новому рівні повторити те, що вона намагалася зробити з Україною у 2005 року. Тобто входження в національну економіку і спроба зайняти ключові точки національної економіки, щоб контролювати процеси. Для Росії вкрай важливі дві речі: перше – обмежити номенклатуру товару, яким можуть торгувати Білорусь, Україна, і друге – не допустити, ні в якому разі, створення будь-яких спільних підприємств, які можуть діяти довгостроково», – каже Ігар Тишкевич.

До кінця осені, коли всі ці домовленості мають бути, за задумом Путіна і Лукашенка, затверджені – Україні треба бути готовою з усіх фронтів. Адже якщо рейтинги «Єдиної Росії» і далі будуть падати, то хтозна, яким способом пропутінська політсила стимулюватиме своїх виборців, зауважують оглядачі.

ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ДОНБАС.РЕАЛІЇ: