14 червня – Всесвітній день донора крові. За статистикою, один донор крові може врятувати життя трьох людей. Щороку в Україні донорами стає близько півмільйона людей. Однак лише на перший погляд здається, що це багато. Більшість людей здають кров лише на одноразовій основі. Тому часто донорів крові не вистачає, особливо ж ця ситуація загострилася під час карантину. Киянка Людмила Турбовець є постійним донором уже півтора року. І за цей час встигла зробити 11 донацій. Радіо Свобода вона розповіла, чому вирішила стати донором, як не боятися кровоздачі та чому про донорство в Україні треба говорити більше.
«Коли зникає страх, починаєш займатися регулярним донорством»
Уперше це було страшно. Чому страшно? Тому що я не знала, як це проходить. Потім я почала більше дізнаватися про донорство і зрозуміла, коли ти знаєш, як проходить процедура, в чому вона полягає, скільки часу займає, яким чином відбувається, які інструменти використовують, то стає набагато легше. І це вже не страшно, а коли не страшно – ти починаєш цим займатися.
Якось на попередній роботі був один день, коли ми всі могли здати кров. Я записалася до списку охочих. Однак через стан здоров'я так і не могла провести донацію. Я дуже сильно засмутилася. Вирішила, що доведу справу до кінця і почала сама шукати, де я можу здати кров.
Я подивилася, що в нас дуже велика кількість людей різного віку, які потребують крові – від малюків до тих, кому за 60. Першим своїм реципієнтом я обрала 7-річного хлопчика, у нього був ДЦП і він негайно потребував крові.
«Про донорство треба говорити»
Існує дуже є багато міфів, які лякають потенційних донорів. Наприклад, багато хто боїться чимось заразитися, але мало хто знає, що використовуються одноразові інструменти. Крім цього, це абсолютно не боляче. А по емоціях – набагато легше, ніж зробити татуювання чи пірсинг. Якщо у вас є страх крові, то можна не дивитися на саму процедуру. Я крові боюся з дитинства, тому завжди беру до рук телефон і дивлюся в інший бік, тож навіть не помічаю як проходить час.
Людмила Турбовець, донорка крові
Більшість вважає, що в нас усе окей і всім всього вистачає. Але це не так. Донорів в Україні мало і про це треба говорити!
Є ще один міф про донорство, який зараз виглядає для мене смішним, але в який досі багато хто вірить. Він стосується того, що донорство нібито шкодить здоров'ю. Але коли я почала вивчати цю тему, то зрозуміла, що донорство навпаки покращує стан здоров'я, якщо підходити до нього розумно.
Цю інформацію треба поширювати серед людей, щоб вона просто постійно потрапляла на очі. Тому що не кожен буде спеціально заходити в соцмережі чи інтернет і конкретно це шукати. Чому в Україні мало донорів? Тому що більшість вважає, що в нас усе окей і всім всього вистачає. Але це не так. Донорів в Україні мало і про це треба говорити!
«Донорство проявляє наші найкращі людські якості»
Коли ви хочете стати донором і плануєте кроводачу, то не знайомитеся зі своїми реципієнтами або їхніми близькими. Таке відбувається дуже рідко.
Вперше я зустрілася з близькими мого реципієнта, коли здавала вже не цільну кров, а тромбоцити. Взагалі донорів тромбоцитів називають «золотими донорами». Адже мало з тих, хто здає цільну кров, підходить і на тромбоцити.
Вона не могла повірити, що я просто так, без будь-якої вигоди для себе, прийшла здавати тромбоцити для незнайомої людини
Тож я обрала реципієнта, це був чоловік похилого віку, в якого був рак. Зі мною зв'язалася його донька. Там була справді критична ситуація, не вистачало донорів, і вона настільки за нього хвилювалася, що вирішила особисто переконатися, що я приїду в Центр крові здати тромбоцити для її тата.
Поки проходила процедура, ми з нею спілкувалися. Вона не могла повірити, що я просто так, без будь-якої вигоди для себе прийшла здавати тромбоцити для незнайомої людини. І це мене найбільше вразило. Тоді я пообіцяла, що їй на шляху буде зустрічатися більше добрих людей. Бо вона в це не вірила. Я вважаю, що саме донорство має проявляти наші найкращі людські якості, тоді хтось буде виліковуватися, а хтось вірити в добро більше.
«Не потрібно думати, що це зробить за тебе хтось інший»
Я почала розповідати про донорство у своїх соціальних мережах. Спершу записала сторіс в інстаграмі: зняла, як виглядає Центр крові, зробила декілька кадрів самої процедури і апаратури, щоб люди розуміли, як це виглядає. Після цього мені почали сипатися запитання і я зрозуміла, що серед моїх знайомих багато хто зацікавився. Тож я подумала, що краще розповім про свій досвід, і, можливо, на одного донора стане більше.
Коли заглиблюєшся в це питання, то розумієш, наскільки багато людей потребує допомоги, скільки серед них дітей, скільком ти можеш допомогти продовжити життя
Є відгук, він не такий великий, але це вже важливо. На днях мені зателефонувала знайома і сказала, що терміново потрібна друга група крові для діток в охматдиті, вони у критичному стані. Я запостила це у сторіс, і за день лише на кроводачу записалися дві людини. Так, це всього дві людини, але вони можуть допомогти кільком життям. Звичайно, в мене маленька аудиторія, я не є блогером. Але було б круто, якби про це почали говорити блогери.
Коли заглиблюєшся в це питання, то розумієш, наскільки багато людей потребує допомоги, скільки серед них дітей, скільком ти можеш допомогти продовжити життя. Як на мене, це чудова мотивація. Не потрібно думати, що це зробить за тебе хтось інший.
Коли я виходжу після донації, я не можу передати свої емоції, адже почуваю себе щасливою, по-справжньому щасливою. Я не знаю, кому піде ця кров, наскільки я допоможу людині, але розумію, що зробила щось добре. Мене це надихає і хочеться продовжувати.