- Про те, чому Захід занепокоєний президентом України, йдеться в Financial Times.
- Про тиск Росії на Україну та її потенційну загрозу для сусідніх країн мовиться в аналізі CEPA.
- Про нові виклики з перевіркою фактів у Facebook пишуть в газеті The New York Times.
Захід все ще добре ставиться до президента України Володимира Зеленського, але це добре ставлення змішалося з побоюванням щодо того, чи має він необхідні політичні навички та рішучість для реформування України. Про це йдеться в розділі «Точка зору» видання Financial Times.
Але чим саме занепокоєний Захід?
По-перше, пише автор публікації Тоні Барбер, різкою відставкою Якова Смолія з посади голови Нацбанку, що не сподобалося МВФ та інвесторам приватного сектору, які захоплювалися роботою Смолія.
По-друге, занепокоєння викликали порушені справи проти експрезидента України Петра Порошенка. Це призвело до побоювань, що політичне зловживання правосуддям також зберігатиметься і за часи правління Зеленського. Автор статті припускає, що Порошенко не є найбільш «чистим» політиком, проте наводить слова Курта Волкера (спецпредставника Держдепартаменту США з питань України у 2017–2019 роках) про те, що «коли кожен у чомусь винен, вибір, кого притягнути до кримінальної відповідальності – це політичне рішення».
По-третє, Зеленський не може втримати дисципліну в межах власної партії «Слуга народу» і при цьому «виявляє дивовижну готовність позбутися політиків на високому рівні», навіть провідних реформаторів, таких, як експрем'єр-міністр Олексій Гончарук, колишні міністр фінансів Оксана Маркарова, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов і генеральний прокурор Руслан Рябошапка. Всі вони – поважні реформатори, наголошує автор.
При цьому Зеленський досяг певного прогресу, зокрема щодо пропорційного представництва на національних парламентських виборах, закону про ринок землі та ринок енергетичних послуг, мовиться в матеріалі. Зеленський також просунув закон, що не дав олігарху Ігорю Коломойському повернути собі «Приватбанк», пише автор.
Попереду українського президента очікує непростий шлях, додає автор, який ускладнює пандемія коронавірусу, а конфлікт на Донбасі поки не передбачає перспективи вирішення.
«Західна підтримка країни є передумовою ефективного мирного врегулювання. Але, щоб зберегти цю підтримку, Зеленський повинен залишатися на шляху реформ», – підсумовує автор.
Росія чинить тиск на Україну через свою політику захисту «співвітчизників» та військові навчання «Кавказ-2020», йдеться в статті аналітичного центру CEPA. Деякі нинішні дії Росії викликають занепокоєння щодо її потенційної загрози для сусідніх держав, вважає автор статті, експерт з питань геополітики Віктор Мадейра.
Проблема відсутності постачання води з материкової України до Криму залишається серйозною для Москви, яка й без того витрачає чимало грошей на анексований півострів. Тож Кремль, на думку автора, вирішив чинити на Україну тиск, щоб змусити її відновити подачу води на півострів, перш ніж там настане третя «суха» зима.
Півострів залежить від погоди, оскільки запаси підземних вод не справляються з нестачею води. В таких скрутних умовах, можливо, невипадково, що відомий російський політик Костянтин Затулін закликав до агресивної зовнішньої політики в пострадянських державах задля захисту культурної ідентичності та інтересів 17 мільйонів «співвітчизників». Росія хоче повернути свою «буферну зону», і Затулін відкрито заговорив про кілька держав – Білорусь, Україна, Молдова, Казахстан. Захист «співвітчизників» регулює нещодавно оновлена російська Конституція – тож автор аналізу припускає, що заяви Росії щодо активізації зусиль у наданні громадянства 800 тисячам жителів Донбасу є невипадковими. Більше «співвітчизників» за кордоном означає більше виправдань для втручання з «гуманітарних» причин, мовиться у статті.
Але це не єдиний інструмент тиску Росії, переконаний автор. На п’яти фронтах уздовж двох третин українського кордону, від Брянська на півночі до Молдови на південному заході збираються щонайменше 87 тисяч російських військових. Росія каже, що вони там заради стратегічних навчань «Кавказ-2020», але останні події, на думку автора, викликають занепокоєння.
Ні Крим, ні Росія не можуть дозволити собі третю «суху» зиму, зазначає автор. У той час, коли владу Путіна «підтвердив» «референдум», він вже «не може так легко сховатися від коронавірусу та економічного спаду: ситуація погіршиться, а з цим і його рейтинги. Внутрішні заворушення будуть зростати, тому Путін буде намагатися відвернути увагу, орієнтуючись на сусідні країни. У Білорусі, Україні та Молдові попереду вибори, які можуть спокусити Росію до дій під прикриттям підготовки до навчань «Кавказ-2020», особливо у часи, коли США все більше фокусуються на власних виборчих сутичках», – мовиться у статті.
Про суттєві виклики із перевіркою фактів у соціальних мережах пишуть в статті американської газети The New York Times.
Соціальна мережа Facebook найняла українську групу StopFake, яка бореться з російською дезінформацією, для позначення оманливих дописів. Але критики звинуватили StopFake у тому, що перевірка фактів перетворюється на активізм.
У StopFake зобов’язалися бути безпристрасними і не ставати на чийсь бік. Але протягом останніх тижнів StopFake бореться зі звинуваченнями у зв’язках з українськими ультраправими і упередженістю під час перевірки фактів. Це викликало серйозні дискусії з приводу того, кому можна дозволяти відокремлення правди від брехні і кого можна вважати нейтральним фактчекером у країні, де йде війна.
Новинний сайт «Заборона» вийшов з матеріалом про те, що «StopFake дружать з ультраправими діячами» і про те, чому призначення проєкту «може стати проблемою». StopFake відкинули наведені звинувачення і назвали статтю «інформаційною атакою», пише американська газета.
Співзасновниця «Заборони» Катерина Сергацкова зрештою заявила, що покинула Україну через погрози її життю, які у StopFake засудили. Сама Сергацкова родом з Росії й отримала громадянство України в 2015 році.
Історія проливає світло на неабиякі виклики, що стоять перед американськими соцмережами, коли вони намагаються реагувати на дезінформацію у світових геополітичних гарячих точках, пише автор матеріалу: «Після того, як його критикували за те, що він не зупинив розповсюдження дезінформації під час президентської кампанії 2016 року в США, Facebook намагався уникнути ролі арбітра істини шляхом створення сторонньої програми перевірки фактів».
Газета наводить слова експерта з ультраправих рухів Антона Шеховцова, який не вважає StopFake ультраправою організацією, проте також не думає, що вона безстороння.
Human Rights Watch та Комітет захисту журналістів закликали українську владу розслідувати погрози проти Сергацкової. Українські медіа-організації, включаючи StopFake, підписали відкритий лист із засудженням погроз.
«Багато європейських країн борються з ультраправими угрупованнями, але критики кажуть, що в Україні їх надмірно толерують через те, що вони мають спільного ворога з інтелектуальним руслом країни: Росію. А ідея про те, що в Україні є проблема з ультраправими, у свою чергу, посилюється і спотворюється російською державною пропагандою, яка часто помилково посилається на прозахідну революцію України 2014 року як на «фашистський переворот», – йдеться у статті.
Дослідниця Ніна Янковіц, яка нещодавно опублікувала книгу про російську дезінформацію, також порушує питання з приводу того, чи мають у соціальних мережах перевіряти точки зору.
Журналісти StopFake, як і багато українців, «намагаються винайти цей компроміс між ліберальними цінностями та патріотичними цінностями», – сказав Володимир Єрмоленко, філософ, редактор Ukraine World. StopFake, за його словами, прагне зруйнувати довгу історію російської пропаганди в Україні: деконструювати міфи на додаток до перевірки фактів.