У Парижі відкрили виставку сучасних ікон: українські на дошках із фронту, російські – на золоті

Під готичним склепінням колишньої трапезної Коледжу Бернардинів, що розташований в самому центрі латинського кварталу Парижа, 13 січня відкрили виставку візантійських ікон. Для парижан – рідкісна можливість побачити поруч сучасні ікони з різних країн, де збереглася візантійська традиція – від Фінляндії до Сирії. Для українців – унікальна нагода привернути увагу до своєї культури, духовного мистецтва та ран війни, що не припиняється на сході України. Адже ікони, які виставляються в Парижі, написані на дошках від скринь для набоїв, привезених із передової, а продаж самих ікон уже понад шість років фінансує діяльність польового шпиталю на Донбасі.

Радіо Свобода зв’язалося з організаторами та учасниками виставки, яка проходить за підтримки Коледжу Бернардинів, Французького інституту, посольства Франції у Росії, російського центру Артос на підтримку християнської культури та триватиме у французькій столиці до 20 січня.

Ідея проведення виставки належить французькому історику та богослову російського та українського походження, директору з наукових досліджень Коледжу Бернардинів, професору Антуану Аржаковському. За його словами, виставка є продовженням роботи комісії «Правда, справедливість і відновлення миру між Росією та Україною, спільно з Європейським союзом».

«Представники громадянського суспільства України, Росії та Західної Європи, які стали членами цієї комісії з пошуків шляхів до припинення цієї гібридної війни, яку Росія веде проти України, і до встановлення справедливого миру, протягом двох років своєї роботи підготували план дій. Одним з пунктів цього плану є створення майданчиків для зустрічей і діалогу між громадянським суспільством України, Росії та Західної Європи, між людьми, які поважають гідність одне одного і можуть говорити правду. І ця виставка є першим кроком в цьому напрямку, вона є місцем, де могли зустрітися українські та російські художники-іконописці і вступити у прямий діалог між собою і з західноєвропейським суспільством», – пояснює Антуан Аржаковський.

В рамках виставки, що проходить під назвою «За життя світу. Сучасні ікони Росії, України та інших країн», і на якій було представлено близько 40 ікон, була проведена і конференція, в якій брала участь співзасновниця Центру Анни Ярославни у Санлісі, сучасна мисткиня Анна Кантер.

За її словами, попри великі проблеми з транспортом у Парижі через страйк, виставка привабила велику кількість людей, що цікавляться сакральним мистецтвом, прийшли журналісти з газет, радіо і телебачення, тож для українців це була рідкісна нагода розповісти французькій аудиторії, що попри видимість політичного примирення, війна з Росією триває.

«Ідея показати ікони, твори духовного мистецтва, засадничо мирного, була доброю можливістю поговорити про те, що відбувається в Україні. Бо про війну ніхто не хоче говорити – у французів є свої проблеми, страйк транспортників наприклад, що паралізував країну, війна в Сирії, якою вони набагато більше цікавляться і про яку більше повідомляють, тож про війну в Україні журналісти говорити не хочуть. А звичайні люди мало розрізняють Росію та Україну. Тож це був дуже важливий момент, щоб люди цю різницю в культурі обох країн та в їхньому сприйнятті нинішнього моменту побачили на власні очі», – говорить Анна Кантер.

За її словами, українські ікони, яких було лише чотири з сорока, справили найсильніше враження на глядачів, особливо на тлі російських ікон, які переважно вірно відтворювали традицію.

«Глядачі отримали певний шок – люди запитували, чому немає золота, типового для візантійських ікон, чому не оброблені дошки. Це привертало увагу, це змушувало замислитися над тим, в яких умовах ці ікони з’явилися, і це полегшувало моє завдання – говорити про війну. Бо якби не ці ікони, в мирній тиші старовинного Бернардинського собору було б важко собі уявити, що десь не так далеко звідси точиться війна, гинуть люди, а за допомогою цих ікон українські лікарі-волонтери рятують їм життя», – пояснює французька мисткиня українського походження та активістка.

Французів, особливо тих, що були знайомі з духовною традицією християнського сходу, за словами українського художника-іконописця Олександра Клименка, здивувало, що сучасна українська ікона взяла на себе соціальну функцію.

«Вони знали, що православна традиція медитативна, споглядальна. А тут виявилося, що така собі споглядальна ікона може також мати пафос соціального служіння – допомоги ближньому, який потрапив у ситуацію війни. Для католиків це було відкриття. Деякі французькі, а перед тим німецькі професори, сприйняли це ледь не як провокацію. Але якщо це провокація, то вона досягла своєї мети – ми змусили їх замислитися над тим, що в Україні точиться війна, і завдяки нашій художній мові вони не сприймають її як ще одну війну десь там у світі», – говорить Олександр Клименко.

На його думку, саме цей неочікуваний спосіб говорити про війну і страждання має глибоко християнський сенс. «Так само, як хрест перетворився у християнстві на символ перемоги життя над смертю, так і мої ікони не лише символічно, але і практично рятують людям життя. Бо люди, купуючи їх, допомагають роботі польового шпиталя на Донбасі. Ми віримо, що ця війна закінчиться і настане мир, бо українці є дуже мирною, дуже життєлюбною нацією. Ми хочемо миру, але справедливого миру, такого миру, що приходить через покаяння людей, які завдали нам кривду. Бо лише такий мир буде тривалим», – говорить іконописець Олександр Клименко.

Ікона Святих Бориса і Гліба. Сергій Шихачевський, Москва

Французький богослов Антуан Аржаковський вважає, що виставлені ікони закликають звернутися до джерел християнської традиції України і Росії, згадати братів князів Бориса і Гліба, які стали першими святими молодої Київської церкви, відмовившись підняти меч на брата, віддавши перевагу мученицькій смерті.

«Коли ми готували виставку, ми просили наших російських друзів, щоб вони привезли ікону Бориса і Гліба, яких вшановують і в Україні, і в Росії. Для нас ці святі є символом християнської сміливості відмовитися від насильства. Ми усвідомлюємо, що і російські іконописці, такі як Ірина Язикова та її колеги, і Олександр Клименко та його дружина та співавторка цих ікон Софія Атлантова, є сміливими людьми і в себе вдома вони можуть наразитися на критику людей, які вважають, що немає місця діалогу доти, доки іде війна. Але саме ці сміливі люди, які мріють про мир, які роблять свої маленькі кроки заради миру, врешті цього миру і досягають, чому є чимало прикладів у 20 столітті», – пояснює французький богослов.

Олександр Клименко є менш оптимістичний щодо можливостей діалогу з представниками російського громадянського суспільства. Він говорить, що попри те, що в Парижі він зустрів колег із Росії, які шанують і люблять Україну, які навіть підтримували автокефалію Української церкви, але «не вони вирішують, чи припинить Росія воювати з Україною». За його словами, вони є лише маленькою і невпливовою групою порядних людей. Проте користь від діалогу з ними все ж таки бачить.

«Ми з Сергієм Чапніним, який організовував цю виставку з російського боку, нічого не вирішимо, як би не шанували одне одного. Але ця зустріч надихає нас бачити в росіянах людей, і усвідомлювати, що в Росії є люди, які хочуть Україні добра. Це є дуже приємно. Бо війна триває, і вона веде до дегуманізації людей, шириться сприйняття будь-якого росіянина як ворога. Ми бачимо, що і Росії будь-якого українця, який вважає себе українцем, сприймають як ворога. А з цим потрібно боротися, і боротися з цим допомагає християнство, згадаймо притчу про Самарянина», – пояснює Олександр Клименко.

Певна відповідь на обережну позицію Олександра Клименка пролунала ще під час відкриття виставки, коли деякі паризькі росіяни та православні парафіяни висловили своє бажання купити українські ікони і підтримати таким чином роботу Першого добровольчого мобільного шпиталя, який без жодної державної допомоги надає першу допомогу не лише пораненим українським бійцям, але і цивільному населенню, що живе вздовж лінії фронту. Про те, що ікони після виставки в Парижі мандруватимуть православними парафіями Франції, які залишилися в єдності з Константинопольським патріархатом і не перейшли під омофор Москви, повідомив відомий французький священник і богослов отець Олексій Струве.

Одна з гостей виставки, українська активістка і співзасновниця Центру Анни Ярославни Вікторія Деллінджер говорить, що українські ікони французька публіка зможе побачити і придбати під час Днів Анни Ярославни у французькому містечку Санліс, де жила київська князівна, і ставши королевою Франції, заснувала там монастир.

«Ми започатковуємо нову традицію – Європейсько-українські зустрічі, на які плануємо запросити і російських інтелектуалів. Ми плануємо в травні цього року провести перші такі зустрічі в Парижі та ще двох містах Франції і обговорити важливі для нас теми. Як говорить патрон нашого Центру, митрополит УГКЦ Борис Ґудзяк, попри всі наші розбіжності, потрібно зустрічатися, бо саме у цих зустрічах народжується позитивна енергія, яка колись дасть свої плоди», – вірить українська активістка і співзасновниця Центру Анни Ярославни Вікторія Деллінджер.