Сотні врятованих поранених бійців на рахунку військового медика 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Еріка Глеби із позивним «Фредді». Свого часу він змінив роботу лікаря медицини невідкладних станів на швидкій допомозі на місце в екіпажі медиків на фронті. Нині його заслуги з порятунку поранених бійців відзначені державними нагородами – медаллю «За врятоване життя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Про те, чому обрав таку роботу? І про те як вдається рятувати поранених у зоні бойових дій – Ерік Глеба розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
«Перші три дні – це було як 5 хвилин. Як 5 хвилин тому, що всі на адреналіні. Всі розуміли, читали новини, що на всіх напрямках відбувається наступ», – пригадує початок повномасштабного вторгнення військ РФ до України військовий медик 128 окремої гірсько-штурмової бригади Ерік Глеба на позивний «Фредді».
«Перші відчуття, коли від ворожих куль чи снарядів гинуть побратими, друзі, з якими їздили на ротацію. І надалі все в якості ланцюгової реакції. Чим більш ми всі медики надаємо медичну допомогу – тим більш ми відчуваємо, що ми потрібні саме в тому місці»
24 лютого 2022 року Ерік Глеба у складі свого батальйону зустрів у Луганській області:
завдання – виїхати і зупиняти колони ворожої техніки
«Близько 5-ої години командир батальйону повідомив, що у нас розпочалася війна, полетіли ракети на Харків, на Київ. Ми почули в населеному пункті вибухи, яких не повинно були бути. В той же момент були поставлені завдання нашому підрозділу на тому чи іншому напрямку – виїхати і зупиняти колони ворожої техніки»
Тоді Ерік Глеба вже служив у Збройних Силах України майже три роки, близько трьох років. Він пройшов шлях від фахового лікаря-хірурга, лікаря медицини невідкладних станів, учасника і організатора тренінгів з тактичної медицини – до військового медика, на рахунку медичного екіпажу якого нині сотні врятованих життів українських бійців.
Від тренінгів з такмеду – до роботи на фронті
У листопаді 2014 року лікар-інтерн Ерік Глеба вперше потрапив на курси з тактичної медицини, які проводила одна з громадських організацій.
«Після походження курсів звісно зацікавився наданням медичної допомоги по новим методиках. Захотілось провести такі самі, схожі курси на території Закарпатської області. В грудні місяці поставив собі ціль і взявся за організацію закарпатського обласного вишколу з тактичної медицини «Знати, щоб врятувати». Ми його провели для військовослужбовців, волонтерів, а також для пересічних громадян».
Ерік Глеба під час поїздки в райони проведення АТО, березень 2015 року
Далі були тренінги з тактичної медицини на Яворівському полігоні. Їх Ерік Глеба разом з колегами проводив у 2015 році для мобілізованих 4-5 хвилі.
«Мені постійно були запитання від мобілізованих: «Ви цивільний медик – яким чином ви можете нам розказувати як там на війні? А ви з’їздили, побували там, брали участь?»
Уже в березні 2015 року Глеба разом з колегами вирушили на Схід в Донецьку область, де провели навчання для військовослужбовців трьох бригад.
«Побували у населеному пункті на той час Артемівськ, теперішній Бахмут. Далі був Світлодарськ. Побачили як воно на війні, як надається медична допомога пораненим від різних видів озброєння»
Навчання з тактичної медицини для військовослужбовців Національної гвардії України, квітень 2016 року
У 2015 року Ерік закінчив інтернатуру та почав працювати лікарем «швидкої допомоги».
Паралельно, разом із колегами Глеба продовжував організовувати і проводити тренінги для військовослужбовців Збройних сил України та Національної гвардії України, військової служби правопорядку, прикордонників і рятувальників, що несли службу на Закарпатті та їздили на ротації в райони проведення Антитерористичної операції на Сході України.
А також сам пройшов навчання тактичній медицині, яке організовувало Міністерство оборони Естонії за системою ТССС (Tactical Сombat Сasualty Сare – навчальна програма з надання медичної допомоги потерпілому в умовах бойових дій під обстрілом противника або в екстремальних умовах – ред.).
«У 2017 році у складі першого добровольчого шпиталю виїхав на Схід. Це знову таки була Донецька область, де працював у складі медеваку дві ротації. Вже безпосередньо відчув, як це надавати медичну допомогу під час евакуації.
У 17-18 роках я відчував, що закінчення вже на той час вже Операції об’єднаних сил не має термінів. І в липні 2019 року вирішив підписати контракт зі Збройними силами. Був поставлений у штат на посаду санітарного інструктора. В листопаді вирушив на ротацію в Донецьку область».
Навчання з основ надання домедичної допомоги для працівників ДСНС України в Закарпатській області, квітень 2017 року
Позивний – «Фредді», Еріку дали побратими вже під час широкомасштабної війни.
Коли я бачу, що стан пораненого був важкий або критично важкий, а йому життя командно, поетапно врятовано – відчуваю піднесення
«У квітні 2022 року ми виконували бойові завдання в Донецькій області. Декілька днів було досить багато поранених із суміжних підрозділів.
При наданні медичної допомоги медик не думає про свою охайність. Надав медичну допомогу – штани, частково флісова кофта могли бути забруднені кров’ю. Зміна форми відбувалась, але ми з колегою, водієм постійно виїжджали на проведення евакуацій.
І одного дня приїжджаємо після проведення евакуації, а командир батальйону дивиться і каже: «А може досить, щоб було просто Ерік? Я вже придумав тобі цікавий позивний». Військовослужбовцям, офіцерам, які там були, цікаво було, що ж це буде. Каже: «Ти будеш у нас Фредді Крюгер». «Чому?» «У тебе ножиці, ти постійно в крові».
І після цього з квітня місяця по теперішній час відомо, що по радіостанції є позивний «Фредді». Це військовий медик, який їздить у складі медичного екіпажу».
День із військовими медиками в Бахмутському стабпункті: фоторепортаж із передової
Батальйон врятованих
«Найбільшою мотивацією є те...Особисто я веду рахунок всіх, кому надав медичну допомогу. Коли через деякий час спілкуючись із колегами і пораненим я бачу, що стан його був важкий або критично важкий, а йому життя командно або поетапно врятовано – відчуваю піднесення. Я був саме в тому місці, де повинен бути, надав той об’єм медичної допомоги, що зумів», – каже військовий медик.
Наразі на рахунку Еріка Глеби та його колег по медичному екіпажу сотні врятованих бійців. Як з його власного, так і з суміжних військових підрозділів.
Екіпаж військових медиків у складі Ерік Глеба та Олег Цегельник, Донецька область, квітень 2022 року
«Якщо говорити скільком загалом військовослужбовцям було надано медичну допомогу – це близько 600 чоловік. Хтось зауважує, що це цілий батальйон. Це упродовж 1.5 року на різних напрямках надавалася медична допомога всім військовослужбовцям, які зверталися по допомогу.
...це близько 600 чоловік
Це були різні бригади, різні підрозділи. Це прикордонники в тому числі. Це військовослужбовці територіальної оброни. Зупиняється автомобіль, пікап, шукають медика. Крики: «Є медик?». Звісно ми цих поранених забирали у санітарний автомобіль, проводили огляд, надавали медичну допомогу ту, яку потрібно на тому етапі».
З частиною з врятованих бійців медик підтримує спілкування:
«10 осіб – ми з ними спілкуємось. Завжди говорять: «Ви врятували мені життя». Я наголошую: ми, вся наша команда». Тому що існує прислів’я: один у полі – не воїн.
Якщо медик стабілізує і не буде здійснено евакуацію пораненого – то невідомо чим все скінчиться. Тому важлива взаємодія і водія, і медиків, і всіх, хто задіяний був до цього. Крім того, якщо ми врятували життя на 1 чи 2 етапі, то звісно велика подяка ще й лікарям, які надали медичну допомогу вже у шпиталях».
Командна робота
«Мої руки – твої руки» – так каже про роботу екіпажу військових медиків Ерік Глеба, називаючи її виключно командною справою.
«Моя частина роботи – надати всю необхідну медичну допомогу пораненому, що стабілізує та полегшить його загальний стан, або врятує йому життя. І знову таки, якщо ми оцінюємо теперішній екіпаж, де із медиків є я як лікар, а також моя колега як фельдшер, то ми працюємо скомпоновано. Якщо я розпочинаю проводити первинний огляд пораненого, то вона вже готує препарати для інфузії та знеболення. Я займаюсь постановкою внутрішньовенного катетеру – вона в цей час оглядає, чи правильно наклеїні оклюзійні наліпки. Таким чином, ми трошки зменшуємо відлік часу для того, щоб швидше, якісніше надати медичну допомоги і як найшвидше доставити пораненого у стабілізаційний пункт».
Екіпаж військових медиків – Ерік Глеба, Наталія Яким та Михайло Гуштан, червень 2023 року
Військовий медик відзначає, що саме за таким принципом організована і робота медиків в арміях країн НАТО:
«Це мені стало відомо ще в 2015 році, коли ще їздив на курси в Естонію. У них так працюють бригади. Як нам тоді розповідали, то доставляють військовослужбовця пораненого у стабілізаційний пункт, де з ним працює вся бригада медиків, у складі якої 4-5 лікарів. Керує нею лікар-хірург чи лікар-травматолог. Тобто у складі бригади може бути терапевт, анастезист, нейрохірург. Вони скомпоновано працюють. Знову таки у сусідніх державах, якщо ми оцінюємо екстрену медичну допомогу, також командна робота проводиться»
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Про порятунок поранених, російський полон та рідний Маріуполь. Історія прикордонниці-медика з «Азовсталі»«Полювання» на медиків
Якщо, згідно Женевської конвенції, на війні медик недоторкані, то на цій війні медики є пріоритетною ціллю
Медики – не єдині члени екіпажу, від яких залежить порятунок пораненого.
«Один з пріоритетних моментів у командній роботі – це водій. Він повинен розуміти, де йому потрібно зменшити швидкість, де йому потрібно навпаки збільшити швидкість».
Під час проведення евакуації чи переміщення ми найчастіше рухаємось з відкритими вікнами. Якщо врахувати упродовж півтора роки війни те, що було, то в наших «друзів» – ворогів, окупантів, не існує поваги ані до цивільних, ані до медиків. Якщо, згідно Женевської конвенції, на війні медик недоторкані, то на цій війні медики є пріоритетною ціллю.
Якщо врахувати 2022 рік, то в місцях надання медичної допомоги поруч з нами прилітали міни. Крім того, бойова машина піхоти, коли ми рухались по шосе, стріляла в напрямку санітарного авто. Ми розуміли, що позаду і попереду нікого не було. Ми швидко проїхали – побачили позаду стовпи диму».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Під Дебальцевим у нашому автомобілі було 11 поранених одночасно» – Галина Алмазова, керівник бригади «Вітерець»Помилки, яких краще не робити
Ключовими помилками при надані медичної допомоги на полі бою Ерік Глеба називає переоцінку і недооцінку стану важкості поранення.
Нехай краще він сам поставить турнікет, і ми потім його знімемо
«Всі наші військовослужбовці відносяться до кровотечі по-різному. Людині властиво перебільшувати важкість свого поранення. Якщо є поранення кисті, в ділянці пальців, то військовий має знати до автоматизму, що при поранені у верхню кінцівку йому потрібно поставити турнікет. То нехай краще він сам поставить турнікет, і ми потім його знімемо. Це краще, ніж ми будемо говорити, що на велику кровотечу артеріальну ви його ставите, а на венозну – не ставите. Ми можемо таким чином заплутати бійців.
Тому перебільшення є.
Чи буває навпаки – недооцінення самого поранення. «Та нічого там такого не має, там легкий… Ви подивіться». Є поранений. При первинному огляді – це не дотикове поранення, це уламок, що увійшов в тіло. Якщо це порожнина – то це проникаюче поранення.
Або ж ми бачимо поранення в ділянці верхньої чи нижньої кінцівки в глибину 2-5 сантиметрів. Вони бачать поранення: «Та подряпина. Нічого не потрібно – поставити бандаж». Але там може бути пошкоджена судина чи навіть зламана кістка».
Ерік Глеба під час виконання службових обов’язків, червень 2023 року
Поради бійцям
«Якщо у вас є вільний час, подивиться свою аптечку, ознайомтесь з нею. Досить часто військовослужбовець говорить «Я знаю, що в мене там є турнікет, але він мені буде не потрібен.
Крім того були випадки, коли у еластичного бинта, ізраїльського бандажу, в якому є запатентовані, придумані відповідними спеціалістами, ми їх називаємо, ріжки для того, щоб зробити більше навантаження на рану, сильніше затягнути бандаж, ці ріжки тупо відламували, тому що «вони не потрібні».
Якщо ми будемо пораненого бійця жаліти, то ми не зможемо надати потрібний об’єм медичної допомоги
Курси з військово-медичної допомоги потрібно проходити. Потрібно слухати, коли вам говорить медик, а не гратися з телефоном. На жаль, такі випадки є, тому що десятки військовослужбовців вважають: «а я поранений не буду».
А потім ми їх бачимо, на превеликий жаль, при надані медичної допомоги, де вони говорять: «Якщо б я знав, що потрібно буде собі накласти турнікет, то я більше б часу собі виділив, щоб швидко навчитися».
Якщо одну й ту ж саму вправу ми будемо робити 10-15 разів, ми її доведемо до автоматизму. Накладання турнікету ми повинні навчитися робити до автоматизму, тому що під час отриманих поранень у нас є шум, адреналін, страх, а нам швиденько треба його поставити – надати собі допомогу»
Your browser doesn’t support HTML5
Поради починаючим військовим медикам (відео)
Поради бойовим медикам-початківцям
«Перша пріоритетна порада – на жаль, якби ми цього не хотіли, ставитися холоднокровно до пораненого. Якщо ми будемо пораненого бійця жаліти, то ми не зможемо надати потрібний об’сяг медичної допомоги.
Медик, який вчиться в училищі 4 роки, чи медик, який вчиться в університеті 6 років і після того інтернатура, то і він всього не знає, він вчиться упродовж всього життя
Друга порада – знову ж таки розуміти, що якщо ви медик, то ви є такою самою ціллю, як військовослужбовець, що веде бій. Для російських окупантів не існують медики, які рятують життя.
Медичну допомогу, як би надання її не відбувалося, треба надавати у повному обсязі того, що є. Якщо ви не змогли, у вас не вийшло той же самий внутрішньовенний катетер поставити чи ви маєте сумніви, чи потрібний там турнікет чи ні – довезіть пораненого на наступний етап для того, щоб не гаяти час. Там інші подивляться – нададуть медичну допомогу.
Чим швидше поранений буде доставлений до лікувального закладу – тим швидше йому наддадуть кваліфіковану медичну допомогу, тим швидше він буде врятований, тому що є незворотні процеси, які відбуваються в організмі поки не надається медична допомога.
Й інша порада – прислухатися до тих, хто має досвід.
Є моменти, коли бойовий медик, без медичної освіти, пройшов курси три місяці у навчальному центрі, він чи вона починає думати, що ми мовляв знаємо все.
Медик, який вчиться в училищі 4 роки, чи медик, який вчиться в університеті 6 років і після того інтернатура, то і він всього не знає, він вчиться упродовж всього життя. А у молодих бойових медиків є таке: «Вау, я все знаю, я буду лікувати, я буду призначати лікування…». Тому слід слухати поради тих, хто поруч є».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Хочу, щоб війна була не марафоном, а естафетою». Подкаст «Свої серед своїх» з бойовим медиком Євгеном Латою ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У Чехії помер засновник медичного волонтерського проєкту, поранений на війні в Україні ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Найважче – бачити друзів серед загиблих». Подкаст «Свої серед своїх» із військовим лікарем Геннадієм М’ясоєдовим