У Білорусі 9 серпня мають відбутися президентські вибори. Чинний президент Олександр Лукашенко балотується вже вшосте. Який вигляд має білоруська президентська виборча кампанія з Києва? Чи не дратують українців часті посилання президента Олександра Лукашенка на «жахи» українського Майдану? Який результат білоруських виборів відповідав би національним інтересам України? І як із Києва бачиться стратегія Москви щодо Білорусі? Про це Білоруська редакція Радіо Свобода розмовляла з чотирма українськими політичними експертами, які представляють різний спектр політичних поглядів.
Олександра Решмеділова, політологиня, експертка українського Фонду громадської дипломатії
Олександра Решмеділова
– Проблема білоруських виборів – це не рух від Росії чи до Росії, а втома від Лукашенка. Тому не має значення, якою мовою говорять опоненти Лукашенка. У будь-якому разі вони будуватимуть зв’язок із Кремлем, бо економіка Білорусі дуже тісно пов’язана з Росією. Якщо говорити про національне відродження в Білорусі, «білорусизація» повинна бути еволюційною.
В Україні є запит на «сильну руку». І під час опитувань багато хто говорить, що Лукашенко є прототипом лідера, який потрібен Україні. На тлі досить суворої карантинної політики в Україні м’який білоруський сценарій отримав багато симпатій. Лукашенко не надто дратує (людей) в Україні. Але у нас дуже багато людей, комусь це може й не подобатися.
Лукашенко не надто дратує людей в Україні
Лукашенко справді робив заяви на підтримку Порошенка. Але заяв проти Зеленського не було. Лукашенко позитивно сприйняв Зеленського. Чи підтримає Київ когось? Ми маємо гіркий досвід втручання в політичні процеси в інших країнах.
Віталій Портников, оглядач Радіо Свобода
Віталій Портников
– Для мене президентські вибори в Білорусі – це плебісцит. Тож я впевнений у перемозі Лукашенка. Силу протестів, якщо вони будуть, я не беруся оцінювати, але поки що я не бачу передумов їхньої перемоги. Принаймні, тому, що немає сильної альтернативи Лукашенкові, він знову бореться не з очевидним кандидатом, а з опозиційною масовкою. І не зрозуміло, чи зможе ця масовка об’єднати свої сили, навіть якщо під час виборів з’явиться кандидат від опозиції.
Демократична суверенна Білорусь, яка прагне до ЄС і НАТО, відповідає інтересам України
Український Майдан – це передусім повстання за незалежність. Білоруська Площа завжди – це насамперед повстання проти диктатури. Тому їхні результати різні.
Демократична суверенна Білорусь, яка прагне до Європейського союзу і НАТО, відповідає національним інтересам України. А Москві була б зручною дестабілізація в Білорусі, що полегшило б процес поглинання цієї країни.
Кость Бондаренко, керівник фонду «Українська політика»
Кость Бондаренко
– Лукашенко діє в тій же парадигмі, що і Янукович до кінця 2013 року: його перебування при владі – це безперервне лавірування з Путіним, постійна політика за принципом «крок вперед – два кроки назад». Але українцям сказали: Янукович – не найбільший проросійський політик. Ось Медведчук – він справді проросійський. А є комуністи… А Янукович – він просто прагматик. Ситуація зараз така сама: Москва буде задоволена Лукашенком, який є чітким і передбачуваним для Кремля. Водночас він виступає з позиції національних інтересів Білорусі, а всіх «проросійських» забрав (Віктор) Бабарико.
Київ сподівається, що після серпня 2020 року Білорусь залишиться передбачуваною і стабільною
(Щодо підтримки Лукашенком Порошенка) Скажу більше: навіть у Росії робили ставку на перемогу Петра Порошенка. Принаймні, до березня 2019 року. Ось чому Лукашенко не був самотнім у своїх прогнозах. Він сподівався, що в Україні передбачуваність дій уряду буде збережена без особливого потрясіння. Київ також сподівається, що після серпня 2020 року Білорусь залишиться передбачуваною і стабільною. Зеленський повинен знати, з ким він зустрінеться у жовтні, хоча він так відкрито копіює раннього Олександра Григоровича.
Москва ж розраховує, що Білорусь залишиться надійним партнером і не «попливе» на Захід.
Євген Магда, український політолог
Євген Магда
– Я не сумніваюся, що Олександр Лукашенко продовжить працювати президентом. Про Білорусь жартують, що в тій країні немає «минулого», і це правда. Але йому доведеться робити висновки з президентської кампанії, бо обставини виштовхують його з «теплої» ванни. Це і коронавірусна пандемія, і погіршення відносин із Росією. Я далеко не ідеалізую Лукашенка як політичного діяча, але поки що не бачу зрівняного з ним за рівнем впливу кандидата на президентський букет із волошок.
Моя думка не є останньою інстанцією, але я вважаю Лукашенка гібридним союзником України
Буде Площа чи ні – залежить лише від білорусів і від факторів, що впливають на ситуацію у країні. Однією з проблем наших двосторонніх відносин є те, що багато хто в Україні не розуміє, що Білорусь – це не Україна, навіть із 1000-кілометровим кордоном і помітною подібністю наших мов. Тому досвід українських майданів не варто проєкціонувати на Білорусь.
Я розумію, що моя думка не є останньою інстанцією, але я вважаю Лукашенка гібридним союзником України. Моя позиція базується на конкретних діях у 2014–2015 роках, на певних аспектах військово-технічного співробітництва наших країн і на зацікавленості у поглибленні співпраці. Інтерес України полягає у найбільш демократичних виборах президента Білорусі.
Росія, я думаю, «ставить» не на конкретного кандидата, а на дестабілізацію ситуації в Білорусі, що дозволить їй «нагадати» про статус «союзної держави» і спробувати «надати союзницьку допомогу» Мінську. Це її очевидний інтерес, який вона погано приховує.