Воєнні злочини Росії. Як судити Путіна?

(Рубрика «Точка зору»)

Кожен новий день війни Росії проти України стає черговим днем новин про воєнні злочини Кремля на українській землі. Власне, у Росії вже особливо і не приховують ані самі ці злочини, ані їхні наслідки.

Якщо у перші місяці війни російське керівництво стверджувало, що знищує виключно українську військову інфраструктуру та звинувачувало в «дискредитації російської армії» кожного, хто говорив про воєнні злочини Росії, то тепер вже сам президент Володимир Путін не приховує, що Москва свідомо знищує українську критичну інфраструктуру.

Те, що руйнація інфраструктури – це війна зі мирним населенням, війна з жінками та дітьми, здається, не турбує ані Путіна, ані його соратників, ані прихильників президента серед громадян Росії.

Багатоквартирний будинок, в який влучила російська ракета. Дніпро, 14 січня 2023 року. Офіційно відомо про 46 жертв цього ракетного удару, 6 із загиблих – діти. Ще 9 людей вважаються зниклими безвісти

Як покарати за воєнні злочини?

Але ці злочини всерйоз турбують цивілізований світ. Виникає цілком логічне запитання: чи має світ можливість покарати воєнних злочинців, притягнути їх до відповідальності?

Найпростіші приклади, про які зазвичай говорять у цьому випадку – Нюрнберзький трибунал та Міжнародний суд у Гаазі. Однак, посилатися на ці приклади означає не розуміти обставин, у яких працює міжнародне правосуддя.

Нюрнберзький процес над головними воєнними злочинцями виявився можливим насамперед тому, що всю територію Німеччини було окуповано союзниками, а керівників націонал-соціалістичного режиму затримано та заарештовано. У союзників був вибір – або передати воєнних злочинців у руки перехідного німецького правосуддя, або створити міжнародний трибунал, який судитиме керівників Рейху як призвідників агресивної війни та організаторів знищення мирного населення.

Процес замислювався як торжество справедливості і як щеплення від майбутніх війн. Як торжество справедливості він, поза всяким сумнівом, відбувся – хоча участь у суді радянських обвинувачів дозволила закамуфлювати союз СРСР і гітлерівської Німеччини у 1939–1941 роках і залишити поза процесом обставини, які дозволили Гітлеру розраховувати на легку перемогу у війні.

А ось як щеплення Нюрнберг, на мою думку, призвів до несподіваних наслідків: він довів диктаторам, що поразка у війні призведе до покарання за війну і тому цієї поразки в жодному разі не можна допустити, якими б не були жертви та поневіряння. Саме цією логікою і керується Путін, коли розраховує на тривалу війну проти України та Заходу.

Німеччину було переможено і в її керівників не потрібно було запитувати, чи довіряють вони компетенції Нюрнберзького трибуналу. Що ж робити, якщо на території держави, керівники якої вчиняли воєнні злочини, немає окупаційних військ? Розраховувати, що ця держава прагнутиме повернутися до цивілізованого світу і визнає компетенцію міжнародного трибуналу.

Так було із судом щодо злочинів на території колишньої Югославії, юрисдикція якого була визнана всіма державами, які з'явилися на постюгославському просторі.

• Саме тому після краху диктаторського режиму Слободана Мілошевича колишнього президента було відправлено до Гааги.
• Саме тому у камерах трибуналу опинилися лідери боснійських сербів Радован Караджич та Ратко Младич.
• Саме тому до Гааги добровільно вирушив колишній президент Косова Хашим Тачі, який після висунутих йому звинувачень пішов у відставку з посади глави держави.

Але з Росією жоден із цих варіантів не спрацьовує. Територія Російської Федерації не окупована і навряд чи буде окупована. І Росія не визнає повноважень будь-якого міжнародного трибуналу, який розслідуватиме воєнні злочини її керівників. Як це, до речі, вже сталося із трибуналом, який засудив учасників знищення малайзійського «Боїнгу».

Більше того, я практично не сумніваюся, що в Москві створять свій «міжнародний трибунал» для суду над «українськими та західними воєнними злочинцями».

Зображення президента Росії Володимира Путіна в тюремній клітці під час акції протесту навпроти російського посольства у Німеччині. Берлін, 31 грудня 2022 року

Два варіанти судового процесу

На Заході зараз обговорюють два варіанти судового процесу. Один із них – створення спеціального міжнародного суду. А інший – це ідея голови німецького зовнішньополітичного відомства Анналени Бербок – створення «гібридного трибуналу», який базуватиметься на національному законодавстві України, але комплектуватиметься міжнародними суддями.

Європейські лідери розділилися щодо свого ставлення до цих варіантів, але одне можна сказати із повною впевненістю: який би варіант вони в результаті не обрали б, ми не побачимо на лаві підсудних ані Володимира Путіна, ані будь-якого іншого російського керівника. Це буде вирок без покарання. Не Нюрнберг і Гаага, а лише доказ того, що те, що вважається злочином в одній частині світу, вважається доблестю в іншій.

То як покарати Путіна? Відповідь є дуже простою. Без демократизації Росії, без демократизації світу загалом російський президент та його соратники залишаться безкарними та помруть у достатку та пошані. До справжнього торжества справедливості може призвести лише перемога демократій над диктатурою.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода