«У пошуках справедливості для України». Що стоїть на заваді розслідуванню злочинів РФ?

Коли Росія почала бомбардування Харківщини у 2022 році, сім’я Тетяни Привалікіної намагалася сховатися у підвалі пивзаводу у місті Ізюмі. Жінка разом із донькою і матір’ю прожили під землею у холоді три ночі.

«Було мінус 10. Ми грілися об нашого пса», – пригадує Тетяна. Сьогодні вона із донькою живе у Празі, а її мама найімовірніше загинула внаслідок авіаудару по їхньому багатоквартирному будинку в Ізюмі.

«Ми виїхали з Ізюму 4 березня, але моя мама залишилася. Коли я приїхала до Праги, мені показали відео і фото, на якому чітко було видно: наш будинок розбомбили», – розповідає Тетяна зі сльозами на очах.

Вона пригадує, що у підвалі їхнього дому було тоді близько 50 людей. Згодом Тетяна дізналася, що з-під завалів дістали 44 цілих тіл, а від решти людей залишилися тільки фрагменти.

«Два роки ми думали, що знайшли фрагмент тіла моєї мами, але ДНК-тест показав, що це були рештки нашої сусідки. Ми досі не маємо тіла нашої мами, щоб її захоронити», – каже вона.

Цього року Тетяну запросили дати свідчення на круглому столі «У пошуках справедливості для України», який відбувся в чеському парламенті 15 березня. Учасники події обговорили, на якій стадії зараз перебувають розслідування справ про імовірні воєнні злочини РФ, що стоїть на заваді роботи слідчих, та як Чехія допомагає постраждалим.

«На одного слідчого СБУ припадає понад тисяча справ»

Однією з основних проблем, яка постає перед українськими правоохоронцями, які фіксують та розслідують воєнні злочини в Україні, є сама їхня кількість.

«На одного слідчого СБУ припадає понад тисяча справ», – каже представник «Харківської правозахисної групи» Денис Волоха, який приєднався до обговорення онлайн-зв’язком.

Він вказав на те, що їхня організація зафіксувала від початку повномасштабного вторгнення Росії близько 70 тисяч епізодів імовірних воєнних злочинів. У той час в Офісі генпрокурора України зареєстрували понад 120 тисяч випадків воєнних злочинів.

«Жодна правоохоронна система світу не здатна впоратися із таким обсягом», – резюмує Волоха.

Насправді ж кількість злочинів може бути як більшою, так і меншою, оскільки усі наявні сьогодні дані не є точними, каже у коментарі Радіо Свобода Владімір Дзуро – відомий чеський слідчий, який в минулому працював у групі слідчих Міжнародного трибуналу для Югославії, а нині консультує чеську поліцію, яка допомагає Україні розслідувати імовірні воєнні злочини РФ

Відомий чеський кримінолог: «Допомагати Україні стало «сексуальним», але допомога має бути точною і в межах закону» (відео)

«Йдеться про 100 тисяч справ. Я так розумію, що про деякі з цих злочинів повідомляли двічі. Отже, в системі є природна помилка. Тільки уявіть довжину лінії фронту, розмір України: люди повідомляли про злочини у різних місцях, можуть бути подвійні або потрійні повідомлення про один і той же злочин. Але є також проблема, коли не фіксують злочини, тому що має бути багато, набагато більше випадків, про які ніколи не буде повідомлено. Тож я думаю, що на цю мить ми маємо дотримуватися цифри приблизно 100 тисяч», – каже Дзуро.

На думку слідчого, правоохоронцям слід братися за справи про злочини у порядку пріоритетності – так є можливість довести найважливіші з них до кінця, каже він.

«Немає ніякої магії, – зауважує Дзуро. – Я думаю, що прокурорам доведеться зосередитися на справах, які вони справді можуть розслідувати, і залишити інші справи осторонь. Не покинути, але вони можуть поки що залишити їх осторонь, тому що якщо вони вирішать розслідувати все, природно, ресурси будуть настільки розпорошені, що вони не зроблять багато».

Дзуро також відзначив, що розслідувати злочини необхідно вже зараз, навіть якщо шанси притягнути винних до відповідальності примарні, адже це як мінімум дозволить зібрати необхідні докази, які через плин часу можуть просто зникнути.

За даними, які на круглому столі навів представник Уповноваженого з прав людини в системі органів сектору безпеки й оборони Олександр Кононенко, від початку повномасштабної війни в Україні, армія РФ вбила майже 10582 цивільні людини, з яких 142 – було страчено. «Ці цифри не є остаточні», – додав Кононенко.

Особливості українського законодавства

Денис Волоха звертає увагу на те, що більшість справ щодо воєнних злочинів в Україні розслідують у межах українського законодавства. А тому, каже правозахисник, допомога іноземних спеціалістів ускладнюється.

«Інші країни, які відкрили справи, не можуть виступати у правовому полі України… Закордонні слідчі не можуть працювати в українському полі. Їхні висновки не можуть бути використані у судах», – каже Волоха.

У розмові із Радіо Свобода слідчий Владімір Дзуро зазначив, що воєнні злочини, скоєнні на території України, дійсно мають здебільшого розслідуватися в українській юрисдикції, адже в Україні діє Офіс генпрокурора та й уся правоохоронна система зацікавлена у розслідуванні злочинів. Отже, підходи, які застосовували при розслідуванні злочинів у Югославії, не релевантні для досвіду війни в Україні.

Додатково Міжнародний кримінальний суд (МКС) розслідує деякі справи, зокрема, і масову депортацію дітей. Та все ж більшість злочинів має розслідуватися органами України, сходяться на цій думці учасники конференції.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Кожна дитина почувається покинутою». Ексклюзивне інтерв'ю повернутого з Росії Богдана Єрмохіна 

Згідно із даними української влади, які навів представник українського омбудсмена Олександр Кононенко, від лютого 2022 року Росія могла депортувати близько 20 тисяч дітей, з них повернути вдалося лише 388.

«Я вважаю, що виклик для міжнародної спільноти полягає в тому, що коли вони направляють слідчих в Україну, вони повинні бути належним чином інструктовані та навчені, щоб вони працювали в системі. Якщо можна так висловитися, зараз стало сексі» допомагати Україні, тому що це велика проблема для Європи, для всього світу, і всі, хто можуть і хочуть, допомагають. Але допомога має бути дуже точною та в межах закону, тому що в іншому випадку ви збираєте докази, і вони не будуть доступні для розгляду судами. Тож досвід таких людей, як я, який ми маємо з інших конфліктів, не можна просто перекласти на Україну», – додає Дзуро.

Олександр Кононенко додав, що Україна нині працює над «удосконаленням правових механізмів».

Український закон також вимагає, щоб злочини розслідувалися органами саме тієї області, де їх скоїли. Це призвело до того, що слідчі саме Харківської, Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської області особливо перевантажені, на відміну від решти правоохоронців України, додав Кононенко.

Допити, що травмують

Сестра Тетяни Привалікіної змогла виїхати з тоді ще окупованого Ізюму на початку червня 2022 року. Поки вона виїжджала через Печеніги, вона бачила «розкидані речі цивільних людей, розстріляні машини». Про це вона розповіла учасникам конференції у Празі.

Досвід жінки та її родини їй доводилося переповідати слідчим, а потім неодноразово публічно. Для Тетяни кожна така розповідь означала вкотре пережити той досвід.

На конференції «У пошуках справедливості для України» часто згадували про проблему ретравматизації постраждалих від воєнних злочинів через те, що їм доводиться брати участь у допитах кілька разів, кожного разу ніби проживаючи досвід тортур знову і знову.

«Через вимоги розслідування люди, які пройшли катування, сексуальне насильство, були свідками смертей рідних, можуть проходити через численні допити. І ми фіксуємо брак емпатії з боку людей, які допитують постраждалих», – розповів Денис Волоха.

Він зазначає, що людям, які пережили катування, смерті рідних та втрату мирного життя, потрібна психологічна і матеріальна допомога, а «у держави не вистачає на це ресурсів».

Це ж констатував і присутній на конференції уповноважений чеського уряду з питань відновлення України Томаш Копечний.

Виступаючи на круглому столі, він зазначив, що в Україні не вистачає інфраструктури для догляду за тими, хто сам постраждав від злочинів, а також постраждав від наслідків, ставши їх свідками: не вистачає психологів, лікарів, лікарень тощо.

Томаш Копечний: В Україні не розвинута інфраструктура допомоги постраждалим від воєнних злочинів (відео)

«Така інфраструктура є недостатньо розвиненою в багатьох частинах України, у багатьох місцях, де досі проживають жертви таких злочинів. І навіть в країнах, де спільноти зараз живуть як біженці», – каже Копечний у коментарі Радіо Свобода.

Оскільки посадовець координує і державну, і приватну допомогу Україні, ми запитали у нього: як чеський бізнес може долучитися до розбудови інфраструктури допомоги постраждалим від воєнних злочинів?

Копечний відповів: «Найголовніше – це провести навчання місцевого персоналу, який би займався такою діяльністю. І ми почали це робити у Львівській області. Протягом останнього року ми кілька разів надсилали наші медичні бригади не лише для лікування посттравматичних стресових розладів, але й для інших секторів охорони здоров’я чи проблем зі здоров’ям, таких як хірургія, відділення інтенсивної терапії, або лікування опіків. Вони роблять операції, надають послуги українцям, а також навчають місцевих лікарів».

Томаш Копечний також додав, що чеські медичні компанії долучилися до ремонту восьми лікарень у Харківській області, і двох – у Дніпропетровській.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Імена змінюють, братів і сестер розлучають»: хто усиновлює херсонських дітей в Росії, чому їх важко повертати? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Катування і вбивства: комісія ООН передала Генасамблеї новий звіт про злочини російських військових в Україні ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Не лише Путін і Львова-Бєлова. Костін заявив про підготовку обвинувачення інших осіб, причетних до депортації дітей