Студентка Київського національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Анастасія Шестопал 13 років професійно займалася танцями та мріяла здобувати освіту акторки в одному з львівських вишів. «Старої Насті більше немає», – так описує себе дівчина після трагедії 8 квітня. Того дня російські війська завдали ракетного удару по залізничному вокзалу Краматорська. Дев’ятнадцятирічна дівчина в той момент чекала на евакуаційну автівку, щоб дібратися до друзів у Дніпро. Унаслідок обстрілу вона втратила ногу. З тої страшної події пройшло пів року. Зараз Анастасія проходить протезування у Німеччині. За цей час життя дівчини докорінно змінилося. Про це вона розповіла Радіо Донбас.Реалії.
Анастасія вирішила поїхати до Дніпра, коли через постійні обстріли в місті вже стало небезпечно залишатися. За збігом обставин, вона знайшла перевізника саме з Краматорська, хоча сама перебувала у Дружківці. Сім’я Анастасії до останнього не хотіла залишати домівку, тому дівчина виїздила без рідних.
«Було таке відчуття, що в цей день усе сталося невипадково. З самого початку мій перевізник призначав інше місце зустрічі, але через те, що я не дуже добре знала Краматорськ, попросила забрати мене саме з вокзалу. Також подруга моєї мами пропонувала, щоб я почекала на машину з нею на роботі, бо там недалеко їхати. Я чомусь відмовилася. Окрім цього, мій друг пропонував іншого перевізника, але я не захотіла. Було багато знаків, щоб я пішла з вокзалу в той день, але, напевно, так треба було, аби я все-таки опинилася там», – ділиться Анастасія.
У момент вибуху дівчина читала книгу на лавочці біля вокзалу, але невдовзі впала на землю.
«Після першого «прильоту» я розуміла, якщо буде другий – шанс вижити в мене мінімальний. І ось одразу я почула другий вибух. Тоді я боялася, що моя ліва нога просто відвалиться в момент, коли мене підійматимуть рятівники. Вона була дуже поранена», – згадує дівчина.
Досі шокована, що змогла вижити...
За словами Анастасії, вона два рази кликала на допомогу, але ніхто з натовпу не наважився підійти. Приблизно за десять хвилин після обстрілу прибули рятувальники, один з них промовив: «Важка дівчина». Сама Анастасія намагалася не дивитися, що з сталося з іншими, бо боялася втратити свідомість.
«Невдовзі прийшли рятувальники та на ношах занесли мене на вокзал. Я досі шокована, що змогла вижити, бо втратила дуже багато крові. Усе було, як у фільмах. Єдине, що я чітко пам'ятаю – як я лежу у своїй великій калюжі крові. На швидкій я встигла сказати близьким, що їду в лікарню. А після операції я впала в кому», – каже дівчина.
Після поранення та реабілітації
Рідним Анастасії лікарі не давали гарантій, що вона виживе. Внаслідок обстрілу їй довелося пережити 7 операцій. Але ліву ногу так і не вдалося врятувати.
«Мені намагалися залишити ногу. Мама постійно питала в лікарів, чи буду я ходити. А вони сказали молитися, аби я взагалі вижила. Пам’ятаю, як я благала лікарів врятувати мою ногу, я молила їх зробити все можливе. Але, перебуваючи в палаті, мені ставало все гірше, тому медбрат покликав лікарів. Того ж вечора мені провели екстрену операцію. Коли я прийшла до тями, то побачила, що ноги вже немає», – розповідає Анастасія.
Анастасія вчиться ходити з протезом
Змінила танці на вокал
Зараз дівчина перебуває в німецькому місті Ессен. Там вона продовжує навчатися, займатися спортом та вже звикає до протезу.
Поранену Настю транспортують до Німеччини
«Моє життя поділилося на «до» та «після». Зараз я вже зовсім інша Настя. Мене дуже підтримували, але я не розуміла, як я буду жити з однією ногою. Я все життя займалася танцями та вела активний спосіб життя. Як буде зараз? Потім я почала потрохи ставати на ногу та пробувати робити щось самостійно. І я зрозуміла, як багато речей я можу робити навіть на одній нозі».
Анастасія до поранення
«Зараз я веду свій блог. Ще я почала займатися тим, чим завжди хотіла, – вокалом. Я мріяла про це, але чомусь ніколи не наважувалася розпочати. І зараз той момент, коли внутрішні установки перестали працювати, а я роблю тільки те, від чого отримую задоволення. Вчу англійську та німецьку, займаюся пілатесом та намагаюся повернути своє активне життя. Я переконана, що померти набагато легше, ніж продовжувати жити. Люди, які переживають подібні ситуації, стають дуже сильними», – каже Анастасія.
«Найголовніше, що я живу – і це я не перестану цінувати ні з двома ногами, ані з однією»
Протягом останнього місяця дівчина тренується ходити на протезі. Фізіотерапевти, за словами Анастасії, дивуються її швидкій реабілітації. На це вона жартуючи відповідає, що, на жаль, поки танцювати на ньому не навчилася.
«Коли я почала ставати на протез, то було відчуття, що ти стоїш ніби на двох ногах. Я люблю експериментувати, тож вчора натягнула на цей протез штани. І було таке відчуття, що зовні нічого не змінилося. Коли я вперше виходила на вулицю, то здавалося, що на мене дивляться абсолютно всі. Зараз я розумію, що люди, звичайно, будуть звертати увагу, бо я з великою металевою ногою», – ділиться дівчина.
Після закінчення курсу реабілітації Анастасія планує повертатися в Україну. Тут її чекають рідні, друзі та студентське життя.
«Звичайно, я планую повертатися в Київ. У мене з’явилося дуже багато нових планів та цілей, мене вже всі чекають. Знаю, що я не зможу повернутися до того життя, що мала раніше. Але я завжди можу знайти щось нове для себе, яке буде не гіршим. Найголовніше те, що я живу – і це я не перестану цінувати ні з двома ногами, ані з однією», – закінчує вона.
Ангеліна Аредова
Матеріал створено за підтримки ГО «Жінки в медіа» та Українського Жіночого фонду.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу