Війна в Україні: Київ та Москва змагаються з часом

Лідери Франції, Німеччини, Італії та Румунії зустрілися з президентом України Володимиром Зеленським у Києві минулого тижня, демонструючи підтримку Україні.

Візит 16 червня президента Франції Емманюеля Макрона, канцлера Німеччини Олафа Шольца, прем’єр-міністра Італії Маріо Драгі та президента Румунії Клауса Йоханніса відбувся на тлі того, що офіційний Київ гаряче закликає Захід поставити українській армії важке далекобійне озброєння, щоб допомогти компенсувати перевагу Москви в вогневій силі, яка дозволила Росії розширити свою окупацію українського Донбасу.

У той час як східні Донецька та Луганська області були в центрі уваги після вторгнення Москви 24 лютого, російські війська зосередили тут свій наступ останніми тижнями та перенаправили сили на українські міста-побратими Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Нещодавно мости, що з’єднують два міста, були зруйновані, а в Сєвєродонецьку точаться запеклі вуличні бої, де тисячі мирних жителів також опинилися в пастці та стикаються з постійним артилерійським обстрілом – в одній з найсмертоносніших битв на сьогоднішній день у світі.

Оскільки ця битва триває, війна також підняла складні та далекосяжні питання для Європейського союзу, і його лідери були змушені боротися з її більш широкими наслідками: зростання цін на енергоносії, тліюча глобальна продовольча криза, інфляція та масштабна криза біженців.

Щоб дізнатися більше про ситуацію на полі бою та чого очікувати від прихильників України, Радіо Свобода поспілкувалося з Крісом Догерті, колишнім військовим чиновником США та співробітником Центру нової американської безпеки, вашингтонського аналітичного центру.

Радіо Свобода: Напередодні зустрічі міністрів НАТО і західних лідерів, які їдуть до Києва, ми бачили, як українські чиновники чітко говорили, що їм потрібно більше зброї та боєприпасів, щоб перемогти Росію. Наскільки вам здається, що Київ отримає те, про що просить, і вчасно доставить це на поле бою, де це може мати вплив на ситуацію?

Кріс Догерті: Я думаю, що вони отримають багато з того, про що просять. Хоча поставки, ймовірно, повинні надходити зі США або Великої Британії. Я не думаю, що ви отримаєте так багато від деяких східноєвропейських союзників, тому що вони віддали так багато своїх і без того обмежених запасів – а їхні запаси західних озброєнь відносно низькі. Спочатку вони відправили українцям багато свого старішого спорядження радянських часів, і в запасі залишається все менша його кількість, яку можна відправити на поле бою.

Справжнє питання полягає в тому, чи зможуть поставки прибути на поле бою у відповідний термін, і тут дійсно є кілька факторів.

Кріс Догерті

Один із них – це внутрішній фактор, тобто скільки часу потрібно, щоб західні уряди погодилися, а потім ці накази пройшли через бюрократію? Тоді є гарантія того, що зброя дійсно потрапляє транзитом через Атлантику, і всі логістичні речі, які вам потрібні, щоб [вона] дійсно дійшла України. Тож, скільки часу займає транзит, це великий фактор, що впливає на часову шкалу. Тоді остання частина – це питання інтеграції українських військових.

Я думаю, що це одна з областей, де ми бачимо багато зависань. Одна справа – надати комусь систему озброєнь, але інша справа – навчити користуватися нею та бути ефективним. [Плюс] зовсім інша справа – тренувати їх, як підтримувати цю систему озброєння з часом і координувати її дію з наслідками всіх інших нових систем озброєння, які українці зараз намагаються ввести у свої збройні сили.

Українці намагаються зробити це в умовах бою та силами, які все менше складаються з досвідчених бійців, які воюють в Україні з 2014 року. Ці війська починають ставати жертвами війни, і тому ви маєте це поєднання складних викликів – від політичних домовленостей до тактичних звичаїв і кадрових проблем – які стоять перед українцями, і це ускладнить інтеграцію цих систем озброєнь.

Американська система HIMARS в роботі (фото ілюстраційне)

З огляду на все це, я думаю, що їх можна інтегрувати, але, швидше за все, на часовій шкалі місяців, а не тижнів.

Наприклад, високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS), які США надали українцям, ймовірно, прибудуть раніше, оскільки вже прийнято рішення, що вантаж може вийти до України. Для США, якщо ми дійсно хочемо поставити швидко, його ставлять на літак C-17, і він може дістатися за кілька днів, а не тижнів. Але якщо ви відправляєте речі cудном, ви повинні враховувати цей час доставки та всі проміжні транзитні точки, через які цей вантаж має пройти.

Український військовий гоотується вести артилерійський вогонь. Фото зроблене поблизу Лисичанська у Луганській області. 14 червня 2022 року

Радіо Свобода: Що тоді залишається, якщо ви говорите про графік у кілька місяців? [Президент Володимир] Зеленський нещодавно заявив, що боротьба, яка триває зараз на Донбасі, буде формувати майбутнє війни, і що Україна намагається втомити Росію цими виснажливими битвами. Чи може це працювати як стратегія, і чи є вона стійкою, враховуючи терміни, які ви щойно обговорювали?

Догерті: Я думаю, що це залежить від кількох факторів.

По-перше, як довго Росія може витримати такий масовий артилерійський обстріл на трьох фронтах, які ми бачимо в Харковській області, потім на Донбасі – особливо зараз зі Сєвєродонецьком – і потім ще на одному фронті – в Херсонській області.

У кожному з них ви бачите сильне застосування російської вогневої потужності, для чого росіяни розрахували свої сили. Ця зосередженість на важкій артилерії – це те, як російська доктрина розроблена для ведення війни, і вона має на меті дозволити їм знищувати ворожі міста та будь-які складні місця, з якими можуть зіткнутися російські війська на своєму шляху. Тому, коли ви чуєте, як коментатори іноді кажуть, що росіяни просто непрофесійні, бо атакують міста, це не може бути далі від істини. З російської точки зору, це був їхній план, і це, безперечно, їхня риса, а не помилка.

Тож питання полягає в тому, як довго Росія зможе це витримати, і я думаю, що ви бачите досить чіткі докази труднощів з російської сторони, зокрема щодо обладнання та персоналу.

Ми вже бачимо, як російські потяги заповнені обладнанням, яке виходить зі складів, і це обладнання часто застаріле. Росіяни, по суті, повертаються на склади і витягують їх зі сховищ, а також намагаються зібрати додаткові сили з глибини Росії. Вони також намагаються мобілізувати кого завгодно.

Складність полягає в тому, що ці сили не будуть дуже злагоджені. Вони, ймовірно, не дуже добре знайомі з системою озброєнь, якою вони керують, і їх збираються кинути на фронт. Отже, у російської сторони є складнощі щодо того, як довго вони можуть витримувати подібні операції, насправді не закликаючи до ширшої мобілізації.

Крім того, оскільки вони зараз перебувають у наступі в більшості місць, вони стикаються з деякими майбутніми труднощами. Справа не тільки у вашій здатності воювати на фронті, але й коли ви на фронті, чи маєте ви резерви та додаткову живу силу, необхідну для того, щоб пробити будь-яку щілину, яку ви створили на території ворога? І поки що для Росії відповідь «ні».

Українські артилеристи на бойовій позиції

Радіо Свобода: І українські, і західні офіційні особи заявляли, що українські війська поступаються озброєнням росіянам та виснажені. Навіть якщо Росія теж зіткнеться з проблемами, як Київ може перегрупуватися?

Догерті: У короткостроковій перспективі все зводиться до кількості живої сили.

Артилерійські снаряди в українців закінчуються, і я думаю, що артилерійські бої мають значення, але я не думаю, що українці можуть осмислено виграти симетричний артилерійський поєдинок з росіянами. Отже, це насправді зводиться до того, як довго українці можуть протриматися на цих трьох фронтах і чи зможуть вони протриматися достатньо довго, щоб ці системи зброї могли дійсно прибути та бути ефективними на полі бою.

Якщо їм це вдасться, я думаю, у них є надія втримати деякі з цих територій і, можливо, навіть зробити деякі обмежені контратаки. Хоча знову ж таки, росіяни стикаються з нестачею персоналу та техніки, але й українці стикаються з подібними проблемами. У них просто не вистачає резерву з точки зору навчених солдатів чи техніки, щоб отримати великий виграш, коли вони пробують пробити діру в російських лініях.

Українська артилерія працює на Донбасі. Червень 2022 року

Нарешті, існує ширша політична та економічна стійкість до ведення війни.

З російської сторони саме стільки можуть [президент Росії Володимир] Путін та його режим продовжувати те, що вони називають «спеціальною військовою операцією», а не оголосити це справжньою війною та мобілізувати своє населення.

Зі західного боку, як довго ця коаліція – яка поки що досить міцна, хоча й за деякими явними винятками – може продовжувати постачати Україні розвідку, зброю та боєприпаси? Як довго це може триматися разом?

Ми вже бачимо, що на Заході інтерес до України знижується, що видно з таких речей, як пошуки в Google і висвітлення на перших сторінках ЗМІ. Усередині Росії, очевидно, важче прорахувати громадську думку, а також внутрішню думку людей у Кремлі, але можна уявити, що ставляться важкі питання, хоча ми не впевнені, чи лунають вони вголос чи ні.

Отже, це зводиться до того, яка сторона може підтримувати ведення війни політично та економічно, і за умови, що українці зможуть утриматися на тих територіях, де зараз ведуться бої, це буде все більш актуальним питанням протягом решти літа, до осені та зими.