«Мій головний ворог – Путін». Інтерв'ю з командиром чеченського батальйону в Україні

В Україні формується новий загін із чеченців, який протистоятиме російській військовій агресії. Вже існуючі збройні добровольчі формування – імені шейха Мансура та імені Джохара Дудаєва – зробили заяви про свою участь у війні на боці української армії. Це не могло не викликати обурення офіційного Грозного: голова Чечні Рамзан Кадиров виступив із закликами до добровольців скласти зброю, а також обіцяв пів мільйона доларів за голови лідерів формувань.

Муслім Чеберлоєвський, командир батальйону імені Шейха Мансура, в інтерв'ю проєкту Радіо Свобода «Кавказ.Реалії» розповів, хто його ворог, чому він не сприймає Кадирова всерйоз і чому не варто довіряти даним Москви про вбитих під час війни силовиків із Чечні.

– Рамзан Кадиров за вашу голову 500 тисяч доларів обіцяє. Як ви до цього поставилися?

– Чую вперше, мені ніколи слухати такі казки. Він скеровує сюди цих пацанів на забій, а сам сидить і призначає якісь копійки за голови. Він завжди казав, що він піхотинець Путіна, раб Путіна, солдат Путіна і готовий виїхати до будь-якої точки світу, щоб воювати за Путіна. Тому нехай не посилає сюди цих пацанів на забій, а сам бере із собою своїх близьких, лордів (має на увазі голову парламенту Чечні Магомеда Даудова – ред.) і нехай їде. А тут ми вирішимо з ним, що й до чого.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і керівник Чечні Рамзан Кадиров. Резиденція біля Москви, 15 червня 2018 року

– Скільки людей у ваш загін входить? Хто ці бійці?

– Скільки нас, я не скажу. Але батальйон створений у 2014 році, коли ще була та війна [на Донеччині]. Під час формування більшість було чеченців, тому ми його так і назвали: «Чеченський батальйон імені шейха Мансура».

Згодом додалися люди з усього Кавказу: інгуші, дагестанці, кабардинці, балкарці, черкеси, азербайджанці, осетини. Але їх не так багато – з кожної нації по кілька людей або по кілька десятків, вони приходили-відходили. Ну а зараз відгукнулися багато хто з усього світу, з Європи, підтягується дуже багато людей. Тому ми готуємо нові групи. Вони готові зустрітися з Путіним, Кадировим, Гітлером, Лукашенком... Хто там ще є?

– Вам, як чеченцю, як мусульманинові, навіщо ця війна?

– Якщо нас запитати, ця війна нам не потрібна на жодну хвилину в жодній точці світу. Цю війну нам нав'язали. Чеченська Республіка Ічкерія, як і інші республіки, які відокремилися від Радянського Союзу при розвалі, ми також оголосили свою незалежність та суверенітет. З того часу у нас із Росією і почалися проблеми. У 1991–92 роках розпочалися диверсії, напади, вибухи. І з того часу я беру участь у всьому цьому. 1994 року офіційно Росія, втративши надію на цих опозиційних проросійських людей у Чечні, яких постачали та нацьковували на наше керівництво, сама вже напала 11 грудня 1994 року. Пройшло багато часу, а війна у нас триває.

Першу війну ми виграли, це знає весь світ. До другої війни, 1999 року, вони врахували свої помилки, недоробки, згуртованість чеченського народу… Хоча були підписані різні домовленості, підписали незалежність один одного. Все це було.

Ми були змушені з різних причин виїхати з Чечні. У нас загинули чотири президенти! Весь командний склад, що вижив, поїхав за межі Чечні. Дехто повернувся.

А коли в Україні у 2014 році розпочалася війна, то ми ухвалили рішення брати участь на боці України та бити нашого спільного ворога.

– Після конфлікту 2014 року, за кілька років, у людей, які перебували у вашому загоні, почалися проблеми. Вони потрапили до санкційних списків. Чи є зараз для них гарантії з боку України?

– Ні. Тому ми зараз намагаємося скласти якийсь договір, щоб це все було законно. Щоб жодних питань не було. Ми знаємо, з яких причин виникли моменти.

– З яких?

– Путін планував напад на Київ та на решту України. Тому, коли у 2016–17 роках оголосили перемир'я у Мінську, домовленості, увесь цей час вони готувалися до великого нападу. Хоча ми і військовим нашим, і Службі безпеки України казали: це так не закінчиться, вони взяли паузу на підготовку, ми це проходили у себе на території, у своїх війнах, вірити їм ні на секунду не можна, а треба готуватися.

Все це в Службі безпеки України пропустили повз вуха: мовляв, ми знаємо, дивимося, конкретної такої підготовки не було. А вони, крім підготовки, хотіли зачистити зсередини Україну від нас, щоб ми не допомагали, щоб до нас не приєднувалися добровольці. Вони поставили завдання, підкупили когось у якихось рівнях СБУ чи поліції. Їхніми руками хотіли позбутися нас. Ми знаємо, що туди зайшли чималі гроші. Їм було поставлено завдання: звинуватити цих людей, у чому хочете, та видворіть їх. У 2018–2020 роках українські спецслужби здали Росії двох наших бійців. Вони розраховували, якщо почнуть нас здавати, інші розбіжаться, підуть, образяться. Була ставка зроблена на це.

Але ми не розбіглися, розуміючи, що це спецоперація ФСБ, намагалися пояснити СБУ-шникам і залишалися тут. Ми казали: «Якщо ми винні, то доведіть нам провину». Вони не довели, жодних доказів не було.

Коли вони почали шукати, хто нас вніс у ці списки, не могли знайти кінців. СБУ-шники кажуть: «Ми вас не подавали до цих списків». Поліція, прикордонники, міграційна служба говорять про це. Цей процес тривав останні пів року, і так і не знайшли крайнього, але ми знаємо, що це робота ФСБ та Кадирова. Розуміючи це, ми нікуди не йшли. Нам казали: «Їдьте до Туреччини, Європи, ми в цьому вам не перешкоджаємо». Ми нікуди не пішли, залишилися, знаючи, що насувається лихо. Наразі готові оборонятися разом із українцями. Захищати Україну, Київ.

– Хто ваші вороги? Росія, росіяни, Кадиров, Путін?

– На цей момент на нашій землі для мене головний ворог – це Путін, його режим та оточення. Кадиров хто такий? Ви, журналісти, роздмухали значущість Кадирова, начебто він самостійна особистість! Кадиров – раб і шістка Путіна.

Звичайно, нам прикро, коли кажуть: чеченці напали на Україну, чеченці зайшли. Чеченці не заходили та не нападали. Ніколи в історії чеченці не мали ворожнечі з Україною. І не буде. Це виродки, які себе називають чеченцями... І нам, чистокровним чеченцям, трохи прикро. Чечня, воюючи з Росією у двох війнах, втратила 300 тисяч жителів із одного мільйона! Ще близько 300 тисяч людей виїхали та живуть за межами Чечні. Це і є чеченці, які можуть назвати себе справжніми чеченцями. А ці виродки – ставленики Путіна.

Якщо Кадиров може назвати себе чеченцем, чому його на території Чечні, яка менша за Луганську область, охороняє 100 тисяч російських солдатів? Без них він ніхто. Його звичайні прості люди, які перебувають у заручниках на території Чечні, просто заплювали і вбили б, якби була можливість і вільна воля. Але перед Кадировим стоїть стотисячна російська армія. Він за нею стоїть, сховався і каже, що чеченець і відновлює республіку.

– Чому зараз «кадирівці» здаються повсюди? Є багато відео з убитими. Видно, що вони кавказці, так, але за кадром люди кажуть – це «кадирівці». Або був напад на якийсь загін – так знову, на «кадирівців» напали. 2014 року такого не було, наприклад.

– Тому що у 2008 році, коли Росія напала на Грузію, 56-а армія тоді заходила до Цхінвалі, грузини відбивалися, не пускали, дали бій. Потім «кадирівців» пустили туди, батальйон «Схід», вони взяли Цхінвалі. З того моменту їх готували як бійцівських собак.

– Але ж «Схід» тоді ямадаєвський був.

– Так. Яка різниця? Він був на чолі батальйону, але він теж був «кадирівцем», людиною Путіна. За допомогою Ямадаєвих та інших, «кадирівці» прийшли до влади, зміцнилися і самі їх вбили потім. Це важливо. Ямадаєвців використали. У родини Кадирова не було таких можливостей, а Ямадаєви першу війну на нашому боці воювали. Їх було п'ять-шість братів.

На хвилі «кадирівців» хотіли проїхати і тут в 2014 році, коли їх направили сюди. Їх було небагато, людей 200–300. Вони потрапили під удар, втратили апетит і їх забрали. Але не для того, щоб повністю від України відмовитися, а для того, щоб підготувати. Їх відправляли до Сирії, де проходили бойові дії. Їх тренували, готували, аби кинути сюди. Основна ставка Путіна була на них: прийдуть «кадирівці», всі розбіжаться, і вони відразу візьмуть усе. Що відбувається сьогодні, ми бачимо. Їх, як курчат, розносять на цих полях. Вони не здаються і перекидають все нових та нових. І там не одні чеченці. Набрали з Кавказу, загнали сюди всіх під маркою «кадирівців».

Чому Путін по всій Росії допускав свавілля «кадирівців»? Вони приходять до будь-якого міста – будь-якого мера, депутат перед ними вибачається. Все це було підготовкою до цієї операції. Вони нібито круті, непереможні, вони можуть.

– Як ви поставилися до інформації, що під Львовом формується ще один, уже третій добровольчий батальйон, куди входитимуть євроічкерійці?

– Ми до себе, наприклад, беремо людей, яких знаємо особисто або за них ручаються люди, яким ми довіряємо на 100 відсотків. Будь-кого ми не беремо. Тому ми багатьом просто відмовляли та відмовляємо. Напевно тому ті, хто хотів до нас, і звернулися кудись ще. Це в жодному разі не заважає. Нехай ще буде загін. Чим більше, тим краще, нам буде тільки легше.

– Закликав до вступу до подібних загонів прем'єр Ічкерії у вигнанні Ахмед Закаєв. Ви із ними на зв'язку?

– Ми спілкуємося з деяких питань телефоном. Так, він закликав добровольців вступати до загонів, ми це підтримали, ми з цим згодні повністю. Єдиний момент: побігти кудись – це одне, але треба укласти якусь домовленість, щоби потім не виникали проблеми.

У 2014 році ми поспіхом приїхали, все було усно, не було жодних документів. Ті, хто нас сюди покликав на допомогу – спецслужби, можна сказати, українські, – хто звільнився, кого перевели. Без офіційних документів у нас вийшла така ситуація. Щоб цього не вийшло знову, ми намагаємося відпрацювати цей момент – щоб усе було за законом, щоб був лад. Щоби не потрапили сюди якісь незрозумілі люди під цією маркою. Щоб можна було довіряти одне одному.

Під час акції «Ічкерія жива!». Київ, майдан Незалежності, 13 серпня 2017 року. На фото – член одного з чеченських батальйонів із нашивками прапорів Ічкерії та України

– У вас є інформація про кількість загиблих чеченців у російській армії?

– Конкретної інформації у нас немає, але те, що кажуть офіційно у Чечні про кількість убитих, – це нісенітниця. Їх сотнями тут поклали. Їх ховають у Білорусі в моргах, не відправляють додому. Тому ми й кажемо Кадирову: якщо хочеш покінчити з нами чи з кимось ще, їдь сюди сам. Що ти там, боягуз, сховався? Надсилаєш цих пацанів на забій.

– Він казав, що має 70 тисяч людей, готових у будь-який час до будь-якої точки світу виїхати, якщо буде потрібно.

– Ми згодні! Нехай ці 70 тисяч збирає, але на чолі нехай він іде сам. Усіх їх посилати сюди, а самому сидіти вдома – це може лише останній боягуз. Я ж не посилаю своїх бійців кудись. Я зі своїми в окопі! Їм те, що вони їдять, сплю там, де вони сплять. Виходжу з ними разом у розвідку, не відправляю одних, хоча вони набагато молодші і спритніші, мені важко з ними ладнати, але, тим не менше, я це роблю. Я не можу сидіти вдома, відправивши людей кудись, а потім чекати, хто з них повернеться, а хто ні.

А цей безбожник сидить удома, посилає цих людей. Я особисто йому кажу: він боягуз, бо сидить удома і не їде сюди, а посилає цих хлопців. Якщо він такий відданий піхотинець Путіна, то нехай усі 70 тисяч своїх та 100 тисяч солдатів росіян бере і їде сюди. Ми тут! Ми на нього чекаємо, ми на місці, ми нікуди не втекли, не відступили. Ми чекаємо, не просто сидимо, але лупимо цих бійців, як тарганів.

Найбільший у світі прапор Чеченської Республіки Ічкерія (22 на 33 метри) урочисто розгорнули у столиці України під час акції «Ічкерія жива!». Київ, майдан Незалежності, 13 серпня 2017 року

– У деяких статтях про вас пишуть, що ви віддаєте борг Україні за те, що українці захищали незалежність Ічкерії. Чи багато таких українців було?

– Я жодного боргу не віддаю нікому. Я такого не говорив ніде і не говоритиму. Українці прийшли доброю волею 1994 року до Чечні і допомогли, чим могли. Коли покійний Сашко Білий (Олександр Музичко – керував проічкерійським українським загоном під час війни у Чечні – ред.), десь в інтернеті має бути цей ролик, був у Чечні зі своїм загоном, так його запитали: «Чеченці – мусульмани, ви – християни. Що вас пов'язує? Чому ви приїхали допомагати чеченцям?» Він відповів: «Ми приїхали сюди, бо якби не почалася війна в Чечні, росіяни напали б на Україну. Цією війною Чечня врятувала Україну, відтягнула війну на себе, ми зобов'язані допомогти». Вони так говорили у 1994–95 роках.

Коли все це почалося тут, ми прийшли сюди не під прапори Зеленського чи Порошенка, не те, щоб не підтримати якогось президента чи партію. Ми прийшли сюди допомагати українському народу, щоб Україна не потрапила під вплив Росії, була самостійною. Сьогодні тут вирішується дуже важливий момент. Якщо Україна впаде, то впадуть усі республіки колишнього СРСР. Незалежні країни довкола Росії втратять шанс на свободу. Сьогодні, якщо вистоїть Україна, це шанс для всіх. Розуміючи все це, ми далі дивимось і далі бачимо. Ми ніколи не ворогували і, гадаю, не будемо в майбутньому. Сподіваємось переламати хребет цьому кремлівському режиму. І з цього розпочнеться звільнення нашого Кавказу та всіх пригноблених людей від Росії!

Під час акції «Ічкерія жива!». Київ, майдан Незалежності, 13 серпня 2017 року

***

Удосвіта 24 лютого Росія розпочала військове вторгнення на територію України. По всьому світу відбуваються мітинги на підтримку українського народу та проти війни. Міноборони Росії 2 березня визнало, що з початку воєнних дій в Україні загинуло 498 громадян Росії. Перед цим керівник Чечні Рамзан Кадиров заявив, що двоє військовослужбовців із Чеченської Республіки загинули у війні. За іншими даними, до Білорусі у великій кількості надходять трупи військових, серед яких і етнічні чеченці, які загинули під час вторгнення в Україну.

Оригінал публікації – на сайті проєкту Радіо Свобода «Кавказ.Реалії»