«Не хочу, щоб мої діти жили в Росії»: історії переселенок зі сходу, які народили дітей у Львові

ЛЬВІВ ‒ Тринадцять жінок-переселенок, які очікують народження дитини або недавно народили немовлят, проживають у Львові в Центрі матері і дитини «Незламні матусі». Також тут проживають загалом із мамами 23 дітей, з яких 9 ‒ новонароджені.

Як живеться у Центрі матусям-переселенкам?

Жінки-переселенки, які недавно народили і майбутні матері проживають у двох двоповерхових будинках, де по 13 кімнат у кожному. Поруч них облаштований затишний майданчик, місце для прогулянки з немовлятами. При вході у будинки ‒ дитячі візочки. У коридорах перед кожними дверима кімнат ‒ поскладане взуття. Тут є простора кухня, пральні, ігрові кімнати для дітлахів.

Мешканці Центру для матусь

Зустрічають у цьому прихистку маленькі мешканці.

Серед них була і донька Ольги Шевченко. 32-річна переселенка проживає у кімнаті з чотирма дітьми. Кожен має власне ліжечко, є місце для навчання. Дарина народилась у Львові три місяці тому. Ольга втікала від війни і російської окупації вдруге у своєму житті. У 2014 році виїхала з Хрустального Луганської області з двома дітьми і вагітна третьою. Тоді втекла до батьків у селище Біловодськ Луганської області. Вдруге виїжджала під сильними обстрілами з Лисичанська вже з трьома дітьми, 7, 9, 11 років, і вагітна четвертою.

«Я не буду жити в Росії, і тоді це говорила, і сьогодні це кажу. Чоловік залишився у 2014 році у Хрустальному, а я поїхала, сама. Не хочу, щоб мої діти жили в Росії. Сестра, яка з батьками залишилась під окупацією, розповідає жахіття. .Одяг і їжа дуже дорогі. Весь час під обстрілами.

Ми у березні тиждень сиділи у підвалі і коли закінчилась їжа, були постійні обстріли, я вирішила виїжджати. Взяла документи і поїхала з дітьми, разом з іншими людьми на вокзал у Лисичанськ. Приїхали хворі, лише, коли прибули, дізнались, що у Львові. Тут жили у гуртожитку. А коли відкрився цей Центр, то переїхали сюди. Старші діти ходять у школу. Я готова на все заради дітей», ‒ розповідає Ольга.

Ольга з маленькою Даринкою

Центр «Незламні матусі» почав працювати з серпня, але вже у липні прийняв перших мешканців ‒ Тетяну Олійникову з 7- річним сином Єгором. Звідси жінка поїхала народжувати у пологовий будинок і повернулась сюди з новонародженим Святославом, якому сьогодні ‒ два місяці.

Вагітною Тетяна виїхала з сином з окупованого російськими військами Старобільська наприкінці березня. Залишатись там їй було небезпечно. Адже чоловік служить у прикордонних військах. Жінка розповідає, що містом їздили машини з російськими військовими і шукали тих, хто вивісив український прапор, у кого рідні служать в ЗСУ, в «Азові». Тому чоловік попросив її швидко зібратись і виїхати з сином.

«Ми виїжджали з дому, покидали в сумки, що могли. У Старобільську залишилась хата, там вже живуть квартиранти з Лисичанська. Старобільськ Лисичанськ, окуповані. Ми приїхали у Львів 31 березня. А вже 1 квітня я стала на облік. До 17 липня жили у школі.

Тут у Центрі дуже затишно. Ми маємо свою світлу кімнату. Винайняти квартиру, то дуже дорого, ми б не могли заплатити і ще їжу купувати. Як далі? Живемо одним днем. Думати заздалегідь важко, коли за день усе може змінитись. Батьки, брат із дружиною і дитиною залишились у Старобільську. Не виїхав, бо не знав куди. Я теж не знала, куди їду, їхала в нікуди, але товариш чоловіка допоміг», ‒ каже Тетяна Олійникова.

Найважче давати раду з думками, поділилась Тетяна, коли чоловік служив на Сході, коли постійно була небезпека. Важко було знайти собі місце. Коли його перевели у Закарпатську область, то зміг побачити дітей і дружину. Але невдовзі знову ротація, знову у східні регіони.

Тетяна зі своїм малюком

У Центрі можна проживати, згідно з угодою

Жінка, як інші мешканки Центру, готує їжу самостійно. Купує сама продукти. Старший син відвідує місцеву школу, яка розташована неподалік. Зараз у будинку «Незламні матусі» проживає 13 жінок, з яких три вагітні і невдовзі очікують на народження немовлят. Перш аніж поселити у Центрі, з жінками укладають угоду на проживання на пів року, а потім термін переглядають і продовжують, допоки дитині не виповниться рік.

«У нас є внутрішньо переміщені жінки з окупованих територій і тих, де ведуться активні бойові дії. Розпорядок дня ‒ вільний. Проводимо тренінги для дітей. Надаємо соціальні і побутові послуги, а харчування купують жінки самостійно, допомагають волонтери і ми тоді роздаємо продукти», ‒ говорить Лілія Кільчицька, керівниця Служби матері та дитини «Незламні матусі».

Центр «Незламні матусі» у Львові

Волонтери допомагають візочками, дитячими ліжечками, одягом, памперсами, іншими необхідними речами для немовлят. Ці будинки для майбутніх матерів збудовані за кошти Червоного Хреста і Львівської міськради.

Майданчик прихистку

Проживати чоловікам із жінками у Центрі заборонено. Але бабусі дозволили перебувати у Центрі і допомогти по догляду за онукою. Вікторія приїхала з окупованого населеного пункту Запорізької області. 27 вересня у неї народилась онучка Амалія. Донька змушена була виїхати з дому ще у березні. Оскільки її могли арештувати, з огляду місця служби.

«Моя донька виїхала і сказала, що вагітна, коли вже була у Львові. Не хотіла, щоб ми переживали. Її чоловік виїхав швидше через службу. Наше село було окуповане 3 березня. Ми живемо у своєму будинку, два тижні сиділи у підвалі і одного дня вилізли і побачили колону військових машин з Росії. Стріляли без кінця. Літали ракети і все іншу. Однієї ночі до нас до дому прийшли російські військові, хотіли забрати джип. Мої батьки старші і вийшли до них. Ті покрутились і пішли.

Ходили по хатах і шукали українських воїнів, якщо ті були поранені, то їх добивали або ж так залишали на вулицях. До нас вони не ходять, але хтось щось десь сказав не те, то одразу приходять, мішок на голову і вивозять, чи то в Оленівку, чи ще кудись.

Хто звідти повертається, то мовчить. Люди застрашені. Місцеве населення дуже доносить один на одного. Зранку до коменданта вже стоїть черга з доносами. Такі випадки непоодинокі. Тоді з по тих доносах приходять по людей.

Мої батьки старші люди, хворі, чоловік хворий, я мушу туди повертатись. Тато каже, щоб не було, але помре у власному домі, на своїй землі. По порожніх будинках і квартирах, звідки виїхали люди, порозселяли чужих. У селі лишились ті люди, яким нікуди подітись», ‒ розповідає Вікторія.

Прихисток у Центрі для її доньки з внучкою Вікторія вважає порятунком, бо винайняти квартиру не мали б змоги. Вона мріє, що настане день і родина знову буде разом.

Жінки готують самостійно

Щодня у Львів прибуває два евакуаційні потяги, а це близько 300 людей, переважно зі східних регіонів. А ще сто осіб кожен день приїжджає евакуаційними автобусами.

За інформацією Львівської обласної військової адміністрації, прибувають найбільш вразливі категорії населення, старші люди, хворі, з інвалідністю, які чекали до останнього, допоки не залишились без даху над головою. Декого з них забирають родичі, які виїхали раніше, більшістю опікуються соціальні служби і поселяють людей у прихистки. Знайти орендоване помешкання за невелику суму сьогодні, як у Львові, так і в області дуже складно.