ЛЬВІВ – Знаходити порятунок у мистецтві, перебуваючи на війні. Художник Віталій Гайдар із Золочева Львівської області не припиняв малювати під час служби у 71-й окремій єгерській бригаді Десантно-штурмових військ. Це стало психологічним порятунком, своєрідною арт-терапією, розповів митець Радіо Свобода.
«Я настільки не військовий, що ви собі не можете уявити», жартує про себе Віталій Гайдар. При тім він із березня минулого року – солдат 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ. Власне, служить від початків формування цього військового підрозділу.
«Бригада була сформована 10 березня. А з перших днів квітня наші загони вже були на передовій. Вже не під Києвом, бо там не було російських військ. А це була Харківщина, Донеччина. Перші загиблі у бригаді були 17 квітня. Ця бригада нова, чудовий командир, бійці і маю за честь служити у ній», – каже Віталій Гайдар.
Військова служба у час війни не перешкодила митцеві малювати. Бо просто не уявляє свого життя без творіння, в якій ситуації б не опинився і де. Інакше, каже, «звар’ював». У війську спершу Віталій Гайдар малював на папері олівцями, а потім перейшов на пастель.
Коли волонтери побачили його роботи в соцмережах, одразу ж надіслали фарби. Малювалось ще й тому, що і побратимам подобались його картини.
Протягом року служби митець не переносив на папір і полотна емоції та почуття, які несе зі собою війна, які проживав і проживали його побратими. Тематика війни у його мистецтві відсутня. Але прочитати можна багато прихованих смислів у його «Армійських замальовках». Хоч сам художник говорить про те, що, малюючи квіти, поля, дерева, покинуті будинки, порожні вулиці, старався шукати радість. В пейзажах промовляють образи, тіні, світло, якісь дрібні елементи.
Змусити себе малювати якийсь навіть натяк на агресію я не можуВіталій Гайдар
«Мене питали, а чому не малюю розбиту військову техніку, лежачих чи стрибаючих воїнів? Не можу. Я малюю те, що люблю, і змусити себе малювати якийсь навіть натяк на агресію я не можу. Малюю абсолютно для себе. Мене не цікавить, що з цим буде, що буде з цими роботами. Бракує підрамника і можу вдруге щось інше намалювати, і втретє. Я не знаю, що можна краще малювати, ніж дерево, ніж поле, а квітка – це просто фантастика. Я у захопленні від того, що бачу навколо себе у природі. Мене вражає квітка, дерево, форми дерев, які просто не можу зрізати. Старенькі будинки, які залишились, в яких ніхто не живе. Ми стояли у північних регіонах України, і це особливі місця», – говорить митець.
На війні малюється природа
Зараз Віталій Гайдар перебуває у відпустці в містечку Золочів. Частину своїх воєнних пастель він привіз додому, іншу частину переслав, дещо роздарував побратимам.
Малювати для мене – це шалена арт-терапіяВіталій Гайдар
«Ось малював коридорчик у старезному будинку з червоною підлогою і домалював у ньому панянку, мабуть, покоївку, яка несе чай. Я там її підсвідомо побачив. Цей старезний будинок Терещенко подарував доньці. Фантастичний будиночок, який зберіг свій дух. Всі мої пастелі – з фронту. Намалював місце, з якого я постійно телефонував рідним. Час тоді був дуже неприємний. Була весна і було складно. Я цей вечір постійно бачив таким: якісь гілки, теплі вечори. Малювати для мене – це шалена арт-терапія. Впевнений, що всі вміють малювати, але не малюють. Малювання допомагає мені не тільки у війську, але й вдома. Зараз маю трішки часу і малюю постійно», ‒ розповідає Віталій Гайдар.
Усі його роботи різні і окреслити один стиль митця не беруться й мистецтвознавці.
Віталій Гайдар називає себе художником без стилю, бо не може малювати одне і те ж. Інколи взагалі не знає, що малюватиме, а колір надихає. При розмові почав малювати Говерлу, де нещодавно побував, і ця краса гір просто вразила і надихнула.
Я хочу малювати їх різнимиВіталій Гайдар
«Я можу експлуатувати якусь техніку і просто штампувати по одній техніці, але воно мене втомить. Я перестану це робити. Тому мої роботи різні, я хочу малювати їх різними. Інколи не все виходить, не все подобається. Коли дивишся на роботу, то бачиш градацію тону від нуля, чисто білого, до дуже темного. Є велика можливість оперувати фарбами, немов оркестром. От зараз візьму і зроблю чорні ялинки. Думаю, що має бути добре», ‒ каже митець і домальовує свою картину «Говерла».
Митець перевозив свої картини на службі у ящиках, де зробив спеціальні бокси. При можливості відсилав роботи додому. Як змінила його війна, вплинула на творчість?
Рятуюсь від агресії, яка твориться в Україні та світі через природу, тим гарним, що є навколоВіталій Гайдар
«Кепсько. Щоби щось робити, треба бути спокійним. Звичайно, у війну можна малювати і може цікаво виходити. Змінюються кольори, вони стають агресивнішими, контрастнішими. Коли приїхав додому, то ця контрастність у роботах залишилась. Мені ці зміни подобаються. Рятуюсь від агресії, яка твориться в Україні та світі через природу, тим гарним, що є навколо. Зараз не тільки ми, але й людство загалом, у період психічних захворювань, причин достатньо. Для мене плин часу – це кількість інформації, перепущеної через себе. Вимикаючи всі гаджети, новини, інтернет, підсвідомо моя психіка починає рятувати себе. Ставитись байдуже до всього, що відбувається, не можемо, але готувати себе до найкращого повинні, щоб залишатись психічно здоровими. Стараюсь жартувати, робити те, що піднімає настрій, не пускати до себе негатив, як зараз тут, вдома, так на службі», ‒ говорить Віталій Гайдар.
У Львові кілька років поспіль для бійців організовують арт-терапію, щоб за допомогою мистецтва «розговорити» військовослужбовця, який замкнувся у собі, переживає психологічні травми. Вони малюють, ліплять з глини, вирізають з дерева. І, за оцінками психологів, це дає гарний результат. Тому сьогодні у Львові психологи спільно з Академією мистецтв планують збудувати школу арт-терапії. Віталій Гайдар зауважив, що це дуже добра ідея.
Він планує повернутись у свою бригаду, де його чекають.
Переживаю, і це не дає можливості працювати, це створює напругуВіталій Гайдар
«Я переживаю не тільки за побратимів, а тих, хто лишився тут, хто уникає військкоматів, хто воює. Переживаю, і це не дає можливості працювати, це створює напругу. Хотів би тішитись, бо скоро почне цвісти бузок, абрикос, але війна не дозволяє вповні це сприймати, те, що навколо. Уникнути і поїхати з території війни, території України, але я з собою потягну себе. Якби я міг себе залишити і поїхати ‒ це був би класний варіант. А так…, будучи на війні, знати і бачити, що колеги поранені, скільки жертв, як люди сумують за рідними і дітьми… Ось при вас і домалював Говерлу», ‒ говорить художник, військовослужбовець Віталій Гайдар.
Віталія Гайдара запросили виставити свої «Армійські замальовки» в одному з львівських музеїв.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.