Війна Росії проти України і Захід: помилки та висновки

(Рубрика «Точка зору»)

Колишній голова уряду Великої Британії Борис Джонсон заявив у своїй статті для видання Washington Post, що головна помилка Заходу полягала в тому, що він формально тримав двері в НАТО відчиненими для України (та інших колишніх радянських республік), а фактично не збирався приймати Україну до альянсу – і вбачав у цьому рішенні важливий чинник стримування Росії. Але насправді неготовність Заходу до розширення НАТО на Схід президент Росії Володимир Путін сприймав як важливий сигнал беззахисності України, як доказ того, що Захід не прийде Україні на допомогу в разі, якщо буде ухвалено рішення про напад на цю країну. І в результаті – найбільша війна у Європі з часів завершення Другої світової.

Але я б не пояснював причини того, що сталося, винятково небажанням «злити» Путіна. Корінь проблем, певен, у тому, що після закінчення Холодної війни на Заході продовжували вважати, що з новою Росією обов'язково вдасться домовитися, що вона тепер надто залежна від економічної співпраці з цивілізованим світом та її керівництво навряд чи захоче жертвувати астрономічними прибутками.

Президент РФ Володимир Путін та колишня канцлерка Німеччини Анґела Меркель

Невтручання Заходу у трагедії Угорщини та тодішньої Чехословаччини ще можна було пояснити рішеннями Ялтинської конференції, повагою до найбільш анахронічного поняття «сфер впливу», зрештою – страхом перед ядерною війною. Цивілізований світ і Радянський Союз мали зовсім різні цінності, два світи – світ демократії та комуністичної диктатури – саме співіснували. І на це треба було зважати.

Але після закінчення Холодної війни цінності стали спільними. Адже переможена була не Росія, а комунізм, так принаймні тоді говорили в Москві. І повага до міжнародного права, до прав людини теж мала стати загальноприйнятою нормою.

То чому на Заході абсолютно байдуже поставилися до того, як адміністрація Бориса Єльцина з його «демократією в серці» підтримувала фактичне порушення територіальної цілісності Молдови та Грузії за допомогою російських збройних сил і «добровольців»?

А потім були дві чеченські війни – одна відбувалася за правління Єльцина, інша завершилася вже за Путіна. Я зараз не вдаватимуся в дискусії про територіальну цілісність Росії. Зазначу, що повага до цієї територіальної цілісності не скасовує поваги до прав людини.

Російська армія чинила на території Чечні – тобто на власній території Росії – злочини, які, впевнений, цілком можна порівняти зі злочинами радянських солдатів у Центральній Європі та Афганістані. При цьому більшість російського суспільства, схоже, з розумінням ставилася до цього, оскільки бачила в них запоруку позбавлення від небезпеки тероризму. Те, що в терористи записали цілий народ, те, що саме собою прагнення незалежності від Росії не означає готовності до терору, не сприймалося навіть багатьма з тих, хто зараз виступає проти війни в Україні. Так, гадаю, і відбулася моральна деградація російського суспільства.

Чечня. Чеченські жінки та чоловіки проходять повз бронетранспортер російської армії в лютому 1996 року перед зруйнованим президентським палацом у Грозному

Шлях до великої війни був відкритий, а рівень співпраці Заходу з Росією не знижений. Не знизився він і після російсько-грузинської війни 2008 року та визнання Росією «незалежності» Абхазії та Південної Осетії. Чому б тоді Володимиру Путіну було не ризикнути з демонстративним порушенням міжнародного права – анексією Криму? Вперше з Другої світової війни одна країна привласнювала за допомогою сили частину території іншої. Але західні країни відреагували на цей новий «аншлюс» лише персональними санкціями проти російських чиновників і вимогами не вторгатися на український материк. Хоча кого у Кремлі могли злякати ці вимоги після анексії Криму?

Озброєні російські військові без розпізнавальних знаків в аеропорту Сімферополя, 28 лютого 2014 року

Висновки насправді, гадаю, дуже прості. Справа не тільки в НАТО, хоча і в ньому також. Але якщо міжнародне право – тобто територіальна цілісність України, Молдови та Грузії – не буде відновлене (не обов'язково військовим шляхом, у кожному окремому випадку можуть бути використані різні інструменти, від звільнення території до політичного діалогу), якщо Захід не допоможе Азербайджану та Вірменії вирішити питання Карабаху і витіснити з регіону Росію, якщо з самою Росією розмовлятимуть лише після того, як ця держава почне поважати права власних громадян, то ми рано чи пізно, впевнений, прийдемо до дуже великої війни. Помилки потрібно виправляти, а цінності та принципи – поважати.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода