У своєму посланні до Федеральних зборів Росії Володимир Путін не міг, зрозуміло, не згадати про Крим. Втім, цього разу окупований Кримський півострів фігурував у його промові не як приклад щасливого повернення в «рідну гавань», а як об'єкт можливої української атаки – після Донбасу, зрозуміло.
Постійним педалюванням теми «українського нападу» на Крим російський президент, певен, просто хоче перевести увагу з реального – російського – нападу на Кримський півострів. Адже у 2014 році це не українські війська висадилися на чорноморському узбережжі Кавказу, а російські – на Кримському півострові.
Це не Олександр Турчинов, який виконував тоді обов'язки президента України, говорив, наприклад, що в Сочі всього лише «ввічливі зелені чоловічки» і жодних українських солдатів там немає. Ні, цю неправду про відсутність російського військового контингенту ми чули від Путіна та інших керівників Росії. Як потім чули, що російські війська в Криму були, як же їм не бути, тільки ось їх присутність свідомо приховували, щоб надати окупації півострова ознаки одній тільки Росії зрозумілої «легітимності». То хто ж на кого напав?
Російський президент Володимир Путін під час виступу з посланням до Федеральних зборів РФ. Москва, 21 лютого 2023 року
Усі ці дивовижні розповіді могли реалістично виглядати до 24 лютого 2022 року. Тоді у викладі Путіна та російських пропагандистів навіть форум «Кримської платформи» виглядав не політичною дискусією про шляхи відновлення зневаженого Росією міжнародного права, а ледь чи не підготовкою до «агресії» проти Росії.
Після 24 лютого 2022 року сумніватися в тому, хто агресор і хто мав плани нападу, не доводиться
Але після 24 лютого 2022 року сумніватися в тому, хто агресор і хто мав плани нападу, не доводиться. І сама окупація Криму виглядає лише першим кроком у здійсненні плану окупації всієї України або принаймні півдня країни – створенням плацдарму, «непотоплюваного авіаносця», без встановлення контролю над яким здійснити «спецоперацію» щодо знищення сусідньої держави, схоже, у Кремлі просто не могли. Саме тому окупований Крим сьогодні так і сприймають у світі – не як «сакральний» півострів російської історії, а як плацдарм для нападу та знищення України. Ну і заразом – що також важливо – для дестабілізації ситуації в басейні Чорного моря.
На кого ж тоді розраховані кримські заяви Володимира Путіна? Росіянам, схоже, зараз не до Криму. Країна, багато жителів якої у 2014 році могли наївно розраховувати, що «кримнашем» все й закінчиться, живе у страху продовження війни, економічних та соціальних негараздів. І навіть людям, які продовжують підтримувати Путіна та вірити телевізору, певен, зараз не солодко.
Володимир Путін, мабуть, просто не може знайти жодних розумних пояснень причин, які б дозволили йому напасти на Україну
На Заході точно знають, що жодних планів нападу на Донбас чи Крим в українського керівництва не було. Обидва президенти України після 2014 року – і Петро Порошенко, і Володимир Зеленський – дотримувалися послідовної позиції щодо дипломатичних інструментів відновлення територіальної цілісності країни. І жодного політичного сенсу в цих звинуваченнях просто немає.
Але Володимир Путін, мабуть, просто не може знайти жодних розумних пояснень причин, які б дозволили йому напасти на Україну. Не може ж він із трибуни Федеральних зборів просто заявити, що хотів окупувати Україну так, як перед цим окупував Крим і Донбас. От і доводиться викручуватися, викручуватися, викручуватися – і, думаю, при цьому розуміти, що йому ніхто не вірить навіть у залі, де зібралися представники російської політеліти. Бо навіть у цій залі навряд чи хтось вірив в український напад і мало хто розраховував, що Путін влаштує жорстоку війну проти України. Володимир Путін намагається обдурити і росіян, і Україну, і Захід, і своїх чиновників. Але хіба не себе він обманює найбільше?
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Жалюгідна брехлива лекція Путіна» і промова Байдена у Польщі: реакціїДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Давно час відійти від краю прірви» – генсекретар ООН щодо ядерних погроз Москви ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Більше ядерної зброї, гіперзвукових ракет та підводних човнів – Путін дав обіцянки у день «захисника вітчизни»
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.